Товариськість і замкнутість як складові культури спілкування.

Згідно позиції М. Ночевника, у поняття культури спілкування входить уявлення про товариськість людини. Розуміння спілкування як необхідності та соціальної потреби індивідів, які живуть у суспільстві, дозволяє уточнити поняття товариськості.

У нього включається в якості важливого моменту прагнення людей до організації спільної діяльності та ділова активність індивіда, яка виникає на цьому ґрунті. Поведінка товариської людини, яка володіє культурою спілкування, відрізняється тактом і чуттям міри, умінням враховувати настрій та почуття оточуючих. Її характеризує доброзичливість, привітність, співучасть тощо.

Товариськість, як уточнює Г. Лаврентьєва, визначають повага до оточуючих у поєднанні з простотою, природністю манер. Вона допомагає дитині увійти у групу однолітків, стати повноцінним членом колективу.

Протилежністю товариськості М. Ночевник вважає замкнутість. Замкнута людина не ділиться з оточуючими своїми думками та почуттями. У спілкуванні з іншими причина замкнутості може бути не у відсутності довіри, поваги та небажання поділитися з близькими своїми переживаннями, а у тому, що людина у силу свого характеру і темпераменту несхильна ділитися своїми думками, не виробила у собі навички міжособистісного спілкування.

Людина, яка не любить кидати слів на вітер, відрізняється і від балакучих, і від потайних, недовірливих і підозрілих людей. Небагатослівні та ззовні замкнуті люди користуються часто більшою повагою близьких друзів і товаришів. Їх не можна назвати “нетовариськими” – вони задовольняють свою потребу у спілкуванні та свій інтерес до предмету діяльності за допомогою економних засобів комунікації. У структурі особистісних характеристик партнерів спілкування однією з головних ознак товариськості є інтерес як вираження інтелектуальних і культурних потреб.

Людина, яка володіє справжньою культурою спілкування, проявляє її у сімейному колі, на відпочинку, у суспільних місцях тощо. Досить часто зміст повсякденного спілкування міститься у психологічній та емоційній підтримці співрозмовника, у висловленні довіри його думкам і почуттям, знятті напруги, у психологічному розвантаженні тощо.

Суттєвий вплив на формування норм культури спілкування та поведінки у сім’ї й інших соціальних сферах здійснює таке соціально-психологічне явище як наслідування. Ефективність механізму наслідування досить велика при сприйнятті дітьми вчинків дорослих. Постійні та безпосередні контакти між членами сім’ї є важливими факторами прищеплення навичок культури спілкування у сім’ї, а також засвоєння відповідних моральних та естетичних критеріїв оцінки навколишньої дійсності.

Дослідники Г. Чайка, Т. Чмут дійшли висновку, що людина, яка має високий рівень культури спілкування, дотримується загальноприйнятих норм і користується всіма формами і засобами спілкування. Вона легко вступає в контакт з людьми, виходячи при цьому з позитивних комунікативних установок, її жести, міміка, пантоміміка підтверджують доброзичливе ставлення до інших.

Очі її відкриті, вона має виразну міміку, живий погляд. Це свідчить про здатність людини до спілкування. При погляді на неї не виникає відчуття тривоги. Під час розмови висота голосу людини може змінюватися, ритмічність мелодії її голосу постійна.

Така людина має високу самооцінку, впевнена в собі, про що свідчить її поза. Вона невимушена, ненапружена. Плечі вільно опущені, голова випрямлена. Руки вільні, жести широкі й свідчать про відкритість. Людина повернута і нахилена в бік партнерів – злегка посміхається, спокійно, твердо, відкрито і прямо дивиться в очі співрозмовників, запрошуючи їх до діалогу, співробітництва.

Як зазначає О. Даниленко, багатьма поколіннями людей була вироблена система культурних засобів спілкування. Особистість повинна оволодіти тими засобами спілкування, які прийняті у її соціальному оточенні, для забезпечення можливості контакту з іншими людьми. Їй необхідно вчитися розуміти мову і вчинки оточуючих, правила поведінки, якими вони керуються, а також вчитися говорити, висловлювати свої бажання, думки і почуття, погоджувати свої дії з очікуваннями партнерів по спілкуванню.

Зазначене передбачає розвиток внутрішніх передумов – тих психофізичних властивостей людини, які дають можливість користуватися культурними засобами спілкування. Так, на основі певних психофізіологічних передумов і під впливом мовленнєвого спілкування у людини формується мовленнєва здібність.