Методи формування культури спілкування учнів початкових класів.

Методи виховного впливу діляться на три групи. До першої групи належать методи формування позитивного досвіду поведінки в процесі діяльності, до другої – формування свідомості, до третьої – методи заохочення та покарання. Виходячи з того, що виховання культури поведінки передбачає цілеспрямовану систематичну роботу педагогічного колективу по ознайомленню школярів з правилами поведінки, пристойності, етикету, формуванню у них відповідних навичок і звичок, воно може успішно здійснюватися лише за умови вмілого поєднання методів різних груп та різноманітних форм педагогічного впливу на учнів.

До найважливіших завдань у вихованні культури поведінки належать формування моральної свідомості дітей, розвиток у них вміння узагальнювати свій досвід, аналізувати власні вчинки та поведінку. У розв’язанні цих завдань провідну роль відіграють методи другої групи. Найбільш поширеним серед них є метод бесіди. Бесіда, зокрема евристична, сприяє активізації розумової діяльності дітей, змушує їх замислитися над етичними проблемами, вчить правильно оцінювати моральні вчинки людей.

У процесі підготовки до бесіди важливе значення має завчасне продумування запитань і можливих відповідей на них. Запитання мають спрямовувати учня на аналіз наведених фактів та явищ, на їх зіставлення й порівняння, на виявлення причинних зв'язків і залежностей, на обґрунтування власних суджень та висновків. Нові знання, які здобувають школярі під час бесіди, повинні логічно пов’язуватись з попередньо засвоєними і ґрунтуватися на них.

Тому, поставлені запитання мають викликати необхідність пригадати попередній матеріал, зіставити його з поняттям, виявити спільне та відмінне у нових поняттях і явищах. Бесіда може виконувати різні дидактичні функції. В одних випадках вона готує учнів до сприйняття нового матеріалу, в інших – створює умови для використання засвоєних знань у нових ситуаціях або сприяє формуванню нових понять.

Поряд з бесідою у процесі роботи по вихованню культури поведінки вчитель може використати інші методи педагогічного впливу, такі як роз'яснення, приклад, дискусія. Відповідно до них обираються вербальні форми роботи: розповідь, усний журнал, читацька конференція, огляд періодичної преси на теми моралі, колективне коментоване читаннятощо.

Значний вплив на активізацію самостійної думки учнів справляє дискусія. У ході диспуту школярі вчаться висловлювати власні думки й судження, самостійно оцінювати факти і події, аналізувати мотиви поведінки людей, проявляти такт і витримку, уважно слухати інших. У процесі підготовки до неї вчителю слід формулювати запитання таким чином, щоб вони викликали дискусію, виявляли різні точки зору. Наприклад, пропонуючи учням провести дискусію на тему «Про культуру спілкування школяра», можна поставити на обговорення такі питання: «Що таке культура людини взагалі й культура спілкування зокрема?», «Що таке справжня ввічливість, у чому і як вона виявляється?», «Як пов'язана культура спілкування з моральним обличчям людини?», «Культура зовнішня і внутрішня – це одне й те ж? Якщо ні, то в чому їх відмінність?», «Одні вчинки людини ми схвалюємо, вважаємо їх культурними, моральними, інші – засуджуємо. Чим ми при цьому керуємося?» та ін.

Методи формування свідомості та відповідні їм вербальні форми роботи сприяють збагаченню й систематизації знань учнів про норми і правила культурної поведінки, впливають на формування у них етичних понять і уявлень про дозволене й недозволене, пристойне та непристойне, красиве і негідне в поведінці людини.

Під час виховних занять треба стимулювати учнів до самостійного аналізу ситуацій морального вибору, формувати вміння обирати правильні способи суспільно цінної поведінки; привчати учнів постійно аналізувати власну поведінку та поведінку своїх товаришів. Повсякденна увага до цих проблем принесе помітні зрушення в способах спілкування молодших школярів між собою. Виховні заняття позитивно впливають на зміцнення учнівських колективів, на розвиток і утвердження між школярами доброзичливості, взаємної підтримки й допомоги, дружби і товариськості. Знання з основ моралі сприяють свідомому дотриманню школярами норм і правил поведінки у школі, вдома та у громадських місцях.

Моральна освіта школярів досягає виховної мети лише тоді, коли проводиться вєдності з діяльністю, що сприяє їх моральному розвиткові, тобто за умови поєднання методів першої та другої групи. Серед методів першої групи широко використовуються такі з них, як привчання, вправляння, педагогічно доцільна організація життя дітей та створення ситуацій морального вибору. У процесі організації практичного морального життя колективу необхідно, щоб етичні принципи, норми і правила поведінки знайшли найбільш повне втілення у взаєминах, які складаються між дітьми під час їхньої колективної суспільно значимої діяльності.

Важливо також, щоб ця діяльність стала джерелом розвитку відносин взаємного піклування і підтримки, допомоги та відповідальності за доручене, вимогливості й чуйності, ввічливості і принциповості. У такій моральній атмосфері учні переживають і осмислюють досвід моральних взаємин, що склали у колективі, у них формується шанобливе ставлення до людей, які їх оточують. Подібна організація життєдіяльності учнів створює необхідні умови для вправляння у культурній поведінці, для практичного застосування моральних знань у повсякденному житті школярів.

Завдяки цьому усувається розрив між моральними знаннями і досвідом, а норми культурної поведінки закріплюються у відповідних звичках і навичках, у соціально доцільних способах поведінки. На батьківських зборах батьки відмічали, що в поведінці їх дітей відбулися позитивні зміни. Нерідко у колі сім'ї діти у різних ситуаціях не тільки самі обирають правильну форму поведінки, а й роз'яснюють іншим, як слід поводитись, яких правил дотримуватись.

Важливим засобом набуття досвіду моральних взаємин є розв'язання школярами так званих моральних задач, тобто осмислення ситуацій морального вибору, які трапляються у житті й вимагають оцінки з позицій моралі та правил культури поведінки. Розв'язання таких задач пропонують учням під час бесіди, виховної години, зборів колективу тощо. З цією метою можна використовувати конфліктні ситуації, які виникають у колективі або які висвітлюються в пресі, описуються у художній літературі.

Значний вплив на формування досвіду культурної поведінки справляють практичні завдання та заняття. Їх мета – організувати самостійну роботу школярів по застосуванню етичних знань при аналізі власної поведінки та поведінки своїх товаришів, створити відповідні умови для вправляння у відповідних способах поведінки. Практичні завдання мають логічно пов'язуватися з темами бесід, усних журналів, читацьких конференцій. Так, опрацьовуючи з учнями цикл бесід на тему «Моральні основи культури спілкування», бажано силами учнів створити фотовітрини «Вони поводяться культурно», «Краса і мода», «Як не слід поводитись» тощо.

Ознайомлюючи дітей з культурою спілкування між людьми, культурою поведінки вдома, у громадських місцях, за столом, на вулиці, варто проводити практичні заняття, якими передбачається дотримання всіх правил культурної поведінки на спеціально організованому вечорі чи ранку, під час культпоходу в кіно чи театр та ін. Звичайно, кожна вікова група учнів потребує застосування конкретної методики, вибору дохідливих і цікавих для школярів форм роботи, а найголовніше – відповідного віковим особливостям і розвитку учнів змісту діяльності по вихованню культури поведінки.