Актуальні проблеми і перспективи розвитку ЄС.

Таким чином, з погляду федералістських уявлень про розвиток ЄС можна констатувати, що загальна економічна модель Союзу вже склалася і функціонує на практиці. Однак склалася вона, зви­чайно, далеко не в остаточному вигляді і з цієї точки зору продов­жує активно формуватися в ході конкретних кроків з будівництва Європейського економічного і валютного союзу (ЄЕВС).

Перехід до третього етапу створення ЄЕВС, головним змістом якого стало введення євро, відбувся 1 січня 1999 р. Його здійснили ті 11 країн ЄС, що виявилися до цього готові за всіма встановлени­ми критеріями: Австрія, Бельгія, Фінляндія, Франція, ФРН, Ірлан­дія Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Іспанія. У «клуо євро» не прийнята Греція, її економіка в даний час не задовольняє вимог Європейського валютного союзу. А три інші країни, ще входять у цей союз: Швеція, Великобританія і Данія, поки сам вирішили не квапитися з введенням у себе нової валюти.

Були сформовані нові структури ЄС — Європейська системо центральних банків па чолі з Європейським центральним банком, Введення єдиної європейської валюти з 1 січня 1999 р., яке знаменувало собою новий етап розвитку міжнародної валютно'] системи, викликало цілий ряд проблем у сфері кредитно-грошо­вої і бюджетної політики, яка проводиться в рамках ЄЕВС. Світові фінансові потрясіння, які відбулися на тлі стабілізації обмінних валютних курсів і конвергенції процентних ставок, продемонстрували високий ступінь інтеграції європейських країн і їхню готовність до проведення єдиної валютної і кредит­но-грошової політики. Проте економічний і валютний союз на­вряд чи підпадає під визначення «оптимальної валютної зони», не задовольняючи повною мірою жодного з традиційних кри­теріїв: асиметричний вплив схожих економічних шоків на різні країни й обмежена мобільність робочої сили внаслідок культур­них і мовних бар'єрів, що зберігаються, є потенційними джерела­ми економічних і фінансових проблем в Євроленді.

Проте на межі XX і XXI ст. темпи зростання реального ВВП 11 країн ЄЕВС досягай 3, 4% (у попередньому 1999 р. — 2, 5%). їхнє підвищення значною мірою було обумовлене прискоренням зрос­тання економіки ФРН та Італії. Темпи економічного зростання Франції, всупереч очікуванням, не змінилися, але залишалися най­вищими серед трьох провідних країн ЄЕВС. Прискорення еко­номічного зростання ЄЕВС стало результатом збільшення спожив­чого попиту в секторі домашніх господарств і валових вкладень в основний капітал. Темпи економічного зростання Європейського союзу ЄС у 2000 р. зросли до 3, 3% у порівнянні з 2, 5% у 1999 р.

Завдання забезпечення економічного зростання і добробуту Євросоюз має намір вирішувати паралельно з іншим завданням історичного масштабу — значним розширенням своїх кордонів. Оголошення таких ранніх термінів розширення ЄС лягає важким тягарем на західноєвропейські держави. Новим членам потрібні будуть дотації ЄС, щоб завершити свої струк­турні економічні реформи. Це у першу чергу неспроможність їх у повному обсязі виконати вимоги «Єдиної сільськогосподарсь­кої політики ЄС», положень з лібералізації енергоринку і т.д. Не­обхідними умовами для- вступу в ЄС є відповідність таким кри­теріям, визначеним на саміті в Копенгагені:

· - стабільність інститутів, які гарантують демократію, дотри­мання прав людини, повагу і захист меншостей, торжество за­кону;

· -ефективна ринкова економіка, здатна взаємодіяти з ринкови­ми механізмами ЄС;

· -можливість зберігати відповідність умовам прийому, а саме: дотримуватись загальних політичних, економічних цілей, а також умов прийняття в монетарний союз, які забезпечили б країні вступ у ЄС;

· прийняття структури європейської законодавчої системи. Крім того, показники країни повинні відповідати «критеріям збіжності»:

· дефіцит бюджету країни не повинен перевищувати 3% від об­сягу ВВП;

· державний борг не повинен бути вище 60% ВВП;

· івень інфляції не повинен становити понад 1, 5% від середнь­ого рівня трьох країн ЄС з найменшим показником інфляції;

· -довгострокові процентні ставки не повинні перевищувати 2% від середнього рівня трьох країн з найнижчими процентними ставками;

· -коливання курсу національної валюти не повинні виходити за рамки «нормального» рівня коливання, що діє в рамках євро­пейської курсової системи.

Як відомо, усі напрямки, за якими країни ЄС ведуть співробіт­ництво для формування спільної політики, умовно розбиваються на три головних групи: економіка; зовнішня політика і політика без­пеки:, правосуддя і пов'язані з ним питання. Найближче до формуван­ня загальної моделі розвитку країни ЄС підійшли в різних галузях економіки. Причому найбільші спільні успіхи відзначені в тих сфе­рах, де рішення приймаються більші стю голо сів, а не одноголосно.

Навпаки, ті сфери економіки, де рішення повинні прийматися одноголосно, такі як промислова політика, оподатковування, соціальні програми, рамкова програма' науково-технічного співробітництва, залишаються достатньо віддаленими від загаль­ної моделі і не попадають під неї саме тому, ідо прийняття, не­обхідних численних швидких загальних рішень ускладнюється необхідністю пошуку консенсусу.

У ряді галузей декларована єдина політика (транспорт, енер­гетика, рибальство й ін.) стає дедалі реальнішою. В інших галу­зях (зв'язок, інформаційні системи, співробітництво правоохо­ронних органів) підвищується ступінь координації і створюють­ся основи для переходу до єдиної політики в 2000-2015 р. До цих програм прагне приєднатися усе більша кількість країн, які поки що не є членами ЄС. Тим самим створюються основи для форму­вання різних загальноєвропейських систем, наприклад, транс-європейських транспортних і комунікаційних мереж. ЄС забезпе­чує фінансову підтримку цього процесу.

Однак і в ЄС процес формування загальної моделі проходить повільно і обережно через надзвичайну делікатність самого акту передачі компетенції національних інститутів влади в спільне відання й управління. Як відомо, далеко не всі рішення в ЄС прий­маються одноголосно, але, стають обов'язко­вими до виконання.