Банки і куплені резерви

Частину резервів банки одержують від центрального банку, точніше купують їх в обмін на свої активи (цінні папери чи інвалюту) або ж на свої зобов'язання перед ним (позички рефінан­сування). Ці останні види резервів ми умовно назвемо купленими, щоб відрізнити їх від створених самими банками.

Рішення про купівлю додаткових резервів та їх обсяги прийма­ють самі банки, орієнтуючись на свої інтереси - одержання при­бутків, підвищення ліквідності чи зміцнення клієнтської бази. За­доволення цих інтересів можливе лише за умови, що витрати, пов'язані з купівлею додаткових резервів, окупляться доходами від їх розміщення в активи.

Так, банки погодяться отримувати в НБУ позички рефінансування лише за умови, що ринкова ставка позич­кового процента буде вищою від облікової ставки НБУ. І чим вища маржа (перевищення) між цими ставками, тим більшим буде інте­рес банків до позичок рефінансування. І навпаки, якщо рівень мар­жі буде низьким чи знижуватиметься, заінтересованість банків у цих позичках буде зменшуватися. А якщо маржа стає від'ємною, банки взагалі скорочуватимуть свою заборгованість перед НБУ, погашаючи раніше одержані позички. Відповідно зростатимуть чи зменшуватимуться обсяги куплених банками резервів.

Подібний стимулювальний механізм діє і при купівлі банками резервів через операції з цінними паперами на відкритому ринку. У разі їх дострокового продажу НБУ банки зазнають певних втрат, які повинні відшкодовувати доходами від розміщення в активи додат­кових резервів, одержаних від цих операцій. А це можливо, якщо дохідність нових активів буде вищою від втраченої дохідності про­даних цінних паперів. Залежно від спреду між цими показниками банки вирішуватимуть, продавати чи купувати державні цінні папе­ри, а отже, збільшувати чи зменшувати купівлю резервів.

Не так виразно проявляється стимулювальна поведінка банків щодо купівлі резервів в операціях з іноземною валютою. Оскіль­ки переважну частку продажу валюти для НБУ банки здійсню­ють з ініціативи своїх клієнтів, тобто небанківських інституцій, то поведінка останніх і чинить переважний вплив на динаміку банківських резервів по цьому каналу. Самі банки можуть впли­вати на рух цих резервів лише в операціях з валютою з власного портфеля: продаючи її, вони будуть збільшувати резерви, а ку­пуючи - зменшувати.

Приймаючи рішення про продаж валюти з власного портфеля (купівля додаткових резервів) чи про її купів­лю, банки можуть керуватися міркуваннями диверсифікації акти­вів, одержання прибутку, збільшення гривневих резервів тощо. Тобто тут теж діє мотив заінтересованості банків у вигідності ку­півлі додаткових резервів, але він проявляється складніше, ніж при купівлі резервів через позички рефінансування чи операції відкритого ринку. Тим більше, що банки України мають право надавати позички в інвалюті і широко ним користуються, а отже, їм не обов'язково купувати гривневі резерви, щоб збільшити більш дохідне кредитування клієнтури.

Таким чином, динаміку загальної ролі банків у формуванні всього обсягу резервів (створених і куплених), а отже у загаль­ному грошовому мультиплікаторі можна виразити через показ­ник Р_б/Д: чим він вищий, тим більшу частку своїх депозитів бан­ки зберігають у резервах, і навпаки.

Звичайно, у чисельнику цього показника можна поставити обсяг вільних резервів.

Тоді він набуде вигляду Р_в/Д і виражатиме лише зусилля комерційних банків (без зусиль центрального банку) щодо зміни обсягів резе­рвів.

Якщо зусиллями банків коефіцієнт Р_в/Д зростатиме, це свід­читиме про стримування процесу мультиплікації депозитів за­вдяки збільшенню зберігання банками своїх ресурсів у грошовій формі (резервів) без трансформації їх у позички.

І навпаки, зни­ження цього коефіцієнта свідчитиме, що банки позитивно впли­вають на мультиплікатор депозитів.