Етапи розвитку корпоративних відносин та корпоративного управління

Становлення корпоративного сектора в Україні і, разом з цим, розвиток відносин корпоративного управління тісно пов'язані з процесом приватизації.

Приватизація - це один з найрозповсюджених способів створення корпорацій як у країнах з ринковою, так і в країнах з трансформаційною економікою. З одного боку, це свого роду доповнення до еволюційних форм та методів заснування корпорацій (злиття і поглинання), а з другого - найважливіша форма переходу до ринку, до відкритої економіки на засадах плюралізму форм власності та свободи підприємництва.

З початку проведення процесу приватизації в Україні сформовані акціонерні товариства вже посіли міцне місце на ринках виробництва і споживання. Найбільш активно процес приватизації почав проводитися з 1996 р. До цього часу була остаточно сформована нормативна база як малої, так і великої приватизації, що дозволило в 1996 р. приватизувати більше 20000 об'єктів.

Недоліками у проведенні приватизації в Україні стали:

повільність перебігу приватизації, її призупинення на певний строк з подальшим відновленням. Це стосується як процесу взагалі, так і приватизації окремих об'єктів. Саме тривалість в часі дозволяла керівництву державних підприємств, які приватизувалися, обрати свій шлях, зайняти вигідну позицію, що вплинуло на корпоративне управління в приватизованому АТ. Наголошується також на відсутності обов'язкової фіксованості планів приватизації і можливість їх змін, що теж могло бути використане для досягнення певних цілей при прагненні доступу до корпоративного управління;

заборона обігу приватизаційних паперів, які дозволялось вкладати лише у придбання державного майна, акцій, інвестиційних сертифікатів або передавання в управління довірчим товариствам; непослідовна політика залучення до приватизації іноземних інвесторів, наявність багатьох перешкод для цього, непристосованість іноземців для участі в цих процесах та ненадійність і непрозорість правового й економічного середовища стали підставою фактичного усунення їх від приватизації - від первісного розподілу власності; залишення за державою значних пакетів акцій, що не дозволяло приватним інвесторам справляти вплив на корпоративне управління;

фактична відсутність значних інвестицій в період приватизації або після її проведення, оскільки приватизація під інвестиційні зобов'язання стала здійснюватись значно пізніше. Це означало підсилення навантаження на модель корпоративного управління, що формується в Україні, оскільки прибуткова діяльність АТ потребує значних капіталовкладень, а відтак, їх залучення є найголовнішим завданням управління в АТ.

На той час склалася ситуація, коли, з одного боку, у держави зосереджені значні виробничі потужності, а з другого - вона була не в змозі забезпечити їх належну експлуатацію, бо для цього необхідне вкладення додаткових ресурсів, яких у неї немає. Процеси приватизації покликані були розв'язати ці проблеми.

Однак слід враховувати, що в ході приватизації акціонерна форма організації підприємництва була використана з метою, прямо протилежною тим, заради яких вона створювалася, а саме - «роздачі» (розподілу), а не для концентрації капіталу. Незважаючи на те, що матеріальні блага передавалися у власність АТ, створеного в процесі приватизації, ними неможливо користуватися з прибутком без додаткових інвестицій. Залучення ж коштів для цього було можливим в різні способи - через приватизацію під інвестиційні зобов'язання, додаткові випуски акцій тощо. Саме такі способи капіталовкладень в АТ стали поширюватися, що надало змогу поступово задіяти ринковий механізм обороту акцій.

Із набуттям чинності Цивільним і Господарським кодексами (ГК) України розпочався новий етап розвитку сучасних корпоративних відносин. Адже вони додали ряд новацій до сучасного законодавства і галузі корпоративного права.

Визначальний вплив на регулювання корпоративних відносин в акціонерних товариствах здійснив довгоочікуваний Закон «Про акціонерні товариства». З прийняттям Закону «Про акціонерні товариства» тільки започатковано оновлення корпоративного законодавства України.

Вперше визначення корпоративних відносин було наведено в публічному Законі «Про оподаткування прибутку підприємств». ГК тлумачить поняття «корпоративні відносини» – відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Таблиця 2

Поняття «корпоративні відносини»

Вважається за доцільне окреслити кваліфікаційні критерії та ознаки юридичних осіб корпоративного типу. Саме вирішення цього завдання дасть можливість здійснити кваліфікацію право- відносин як таких, що є корпоративними, та визначити предмет регулювання корпоративного права.

По-перше, учасниками корпоративних відносин виступають юридичні особи та засновники (учасники) господарських організацій, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

По- друге, учасниками корпоративних відносин є не будь-які господарські організації, а лише ті, які утворюються у договірному порядку шляхом реалізації суб'єктами цивільного права своїх засновницьких прав. Наслідком створення такої організації є виникнення у засновників корпоративних прав.

І. В. Спасибо-Фатєєва виділяє таких учасників корпоративних відносин: інсайдери, аутсайдери, акціонери, інвестори, засновники, підписчики.

Корпоративне управління визначає механізми взаємозв'язку сторін і методи, за допомогою яких вони виражають свої інтереси.

Корпоративні правовідносини на стадії створення товариства складаються між засновниками; після його державної реєстрації - між учасниками (акціонерами), учасниками (акціонерами) і товариством, органами товариства і учасниками (акціонерами).

Щодо таких суб'єктів корпоративних відносин, як акціонери, в законодавстві України вживаються декілька термінів: акціонер, засновник, учасник, власник, отримувач акцій. Поняття «акціонер», як учасник корпоративних відносин, найбільш поширене в науковій літературі.

Г. Шершеневич стверджував, що акціонером визнається той, хто є учасником в підприємстві з обмеженою для всіх відповідальністю, все одно, чи має він акцію або пай.

Акціонери тісно пов'язані з поняттям права на участь в АТ. Наявність саме цього права у особи робить її учасником, підкреслюючи її зв'язок з товариством. Звідси і можливість вживання терміну «учасник» стосовно акціонера.

Американська доктрина виходить з того, що головним для акціонера є одержання доходу від акцій у вигляді дивідендів або курсової різниці при продажі акцій (на фондовій біржі чи позабіржових ринках). При мінімізації тих питань, що вирішуються загальними зборами акціонерів, а також із урахуванням інших причин у акціонерів США спостерігається, скоріш за все, наближення до відсутності права на участь в управлінні корпорацією. В цьому разі акція дійсно стає лише втіленням (показником) майнових благ, а акціонер сприймається виключно як власник акцій. До того ж, процес створення корпорації, в якому простежується, на наш погляд, «участь» у формуванні статутного капіталу, тобто де можна було б вжити термін «право на участь», є відносно коротким.

Навпаки, строк функціонування корпорації, протягом якого існують її акції, є невизначено тривалим, і в цей період права, що надаються акцією, виникають не у зв'язку з внесенням вкладів у корпорацію, а в результаті правочинів із ними, в першу чергу купівлі-продажу на фондовому ринку. Звідси акція сприймається як річ, як об'єкт права власності, а не як під- твердження вкладу до статутного капіталу корпорації. Тому американська доктрина і виходить з того, що при передплаті на акції їх оплата є не вкладом в корпорацію, а покупною ціною акції.

Європейська та українська доктрини, як, до речі, і російська, приділяють переважне значення участі акціонера в АТ, а тому «право на участь» вважається найбільш вагомим для європейських акціонерів. До того ж при нерозвинутості фондового ринку, зокрема в Україні, інтереси акціонерів практично не спрямовані на одержання доходу від акцій за рахунок біржової гри, а тому і зводяться до можливості впливати на роботу органів АТ. З огляду на наведене, повною мірою логічним є використання поряд із терміном «акціонер» термін «учасник».

Останнім часом серед акціонерів стали розрізнятися інсайдери та аутсайдери.

Таблиця 3

У країнах континентальної Європи та Японії існує переважно інсайдерська система корпоративного управління, в США та Великій Британії – аутсайдерська. Отже, критерій поділу акціонерів на інсайдерів та аутсайдерів полягає в можливості впливати на рішення, що ухвалюються товариством.

Виходячи з дослідження чинників виникнення корпоративних відносин, особливостей їх розвитку, складу корпоративних учасників виділяють наступні підходи щодо тлумачення поняття «корпоративні відносини»: юридичний підхід, загальноекономічний підхід та управлінський (організаційний) підхід.

Таблиця 4