Види корпоративних конфліктів.

Різноманітність корпоративних конфліктів, а також необхідність визначення оптимального методу реагування на конкретну спірну ситуацію обумовлюють необхідність їх класифікації, що виникає у випадку, коли важливо підкреслити різні сторони досліджуваного явища. На сьогодні напрацьовано кілька підходів до видової гами корпоративних конфліктів, що викликані порушенням (невизнанням, оспорюванням) або створенням загрози порушення суб’єктивних корпоративних прав та/або корпоративних інтересів учасників корпоративних правовідносин. У їх основу покладено різні критерії, іноді не погоджені між собою, коли в одній класифікаційній групі містяться різні (за ознаками) види корпоративних конфліктів.

Одним з критеріїв поділу корпоративних конфліктів на види в юридичній літературі запропоновано мету, яку ставлять перед собою сторони конфлікту.

Однак слід зазначити, що не існує єдиного підходу в його інтерпретації.

Аналогічно різному тлумаченню такого критерію, автори також вказують різні види корпоративних конфліктів, а саме:

1) конфлікти, спрямовані на встановлення контролю над компанією з боку тієї або іншої групи учасників;

2) «тактичні конфлікти», пов’язані з вирішенням поточних розбіжностей між учасниками корпорації під час вирішення конкретних проблем управління компанією;

3) корпоративний шантаж;

4) особисті причини.

Зазначене свідчить, що автори, беручи до уваги єдиний критерій поділу, роблять висновок про існування різних видів корпоративних конфліктів. При цьому частина з них співпадає, а частина – не має одноголосної підтримки. Це викликано не особливим характером цього конфлікту, а, швидше за все, тим, що в будь-якій класифікації корпоративних конфліктів, що породжують порушення суб’єктивних корпоративних прав, може бути відведено окреме місце особистим причинам виникнення конфліктної ситуації в АТ.

Другим критерієм поділу корпоративних конфліктів є їх суб’єктний склад.

Цей критерій – один із загальновизнаних, оскільки саме суб’єктний склад учасників корпоративних відносин дає можливість усвідомити питання, пов’язані не тільки з визначенням видів корпоративних конфліктів, а й можливість відмежувати їх від поняття «конфлікт інтересів».

Так, є думка, що залежно від суб’єктного складу корпоративні конфлікти виникають між:

1) мажоритарними й міноритарними акціонерами (основний аспект протистояння – спонукання мажоритарних акціонерів до викупу акцій);

2) акціонерами й органами управління товариством (основний аспект протистояння – боротьба за керівні посади органів управління товариством);

3) різними органами управління юридичної особи (основний аспект протистояння – визначення повноважень («хто в домі господар»);

В юридичній літературі вказаний критерій отримав назву «цільової ознаки», «мети, що переслідується учасниками конфлікту», «мети, яку ставлять перед собою сторони конфлікту».

4) інвестором (потенційним акціонером) і мажоритарним/и акціонером/ами у зв’язку з поглинанням ззовні (основний аспект протистояння – боротьба за контроль над товариством);

5) між арбітражним керуючим юридичної особи, що перебуває на ранніх стадіях процедури банкрутства, і акціонерами компанії.

Вважаємо наведені види конфліктних ситуацій є достатньо «різноманітними». Так, навряд чи можна говорити про корпоративний конфлікт у випадку, коли сторонами в спірній ситуації є «інвестор (потенційний акціонер) та мажоритарний/і акціонер/и у зв’язку з поглинанням ззовні», оскільки в цьому разі ще не існує корпоративних правовідносин між інвестором і самим товариством, тобто правовий зв’язок останніх не входить до предмета регулювання корпоративного законодавства.

Аналогічне зауваження можна зробити й стосовно пропозиції виділення в окрему групу корпоративних конфліктів правовідносин між акціонерами товариства та арбітражним керуючим товариства, що перебуває на ранніх стадіях процедури банкрутства. Мало того, що арбітражний керуючий взагалі не має жодного відношення до корпоративної сфери, він ще і не вступає з акціонерами товариства у правовідносини, що мали б корпоративну природу задля віднесення можливих спірних моментів між ними до корпоративних конфліктів.

Звісно, можна висунути заперечення, зумовлене розумінням виконання арбітражним керуючим функцій органу АТ (у процедурі визнання останнього неплатоспроможним). Однак варто розуміти, що корпоративний конфлікт є похідним від регулятивних корпоративних відносин, тобто учасниками конфліктної ситуації можуть бути лише учасники корпоративних відносин.

Арбітражний же керуючий не є такою особою, отже, не може й визнаватися учасником корпоративного конфлікту.

Надалі спектр критеріїв поділу корпоративних конфліктів за їхніми видами серед фахівців корпоративного права значно різниться. Це, з одного боку, вносить певний деструктивний елемент, оскільки ми чітко не можемо усвідомити доктринальний підхід стосовно змістовної складової корпоративних конфліктів, з іншого боку – конструктивний, оскільки викликає необхідність проведення власної класифікації з можливістю встановлення їх груп і підстав, які призводять до порушення (невизнання, оспорювання) чи створення загрози порушення суб’єктивних корпоративних прав та/або корпоративних інтересів учасників (акціонерів) товариства.

Виходячи з такого критерію, як спрямованість протиправних дій, варто виділяти три види корпоративних конфліктів, а саме ті, які виникають:

1) з порушеного (невизнаного, оспорюваного) суб’єктивного корпоративного права;

2) з порушеного корпоративного інтересу;

3) на підставі створення загрози порушення суб’єктивного корпоративного права та/або корпоративного інтересу.

Зазначена класифікація викликана тим, що підставами виникнення корпоративних конфліктів в АТ виступають саме порушення (невизнання, оспорювання) чи створення загрози порушення суб’єктивних корпоративних прав.

К. В. Шимбарєва запропонувала залежно від мети набуття або здійснення корпоративного контролю такі види: корпоративні конфлікти, в яких об’єкт і предмет співпадають і в центрі яких знаходиться корпоративний контроль, і корпоративні конфлікти, що мають інший предмет (цінні активи корпорації, формування певної стратегії господарської діяльності, інші матеріальні і нематеріальні блага).

На думку В. Самойленка, за типом правовідносин корпоративні конфлікти в АТ можна поділити на конфлікти, пов’язані зі:

1) скликанням, підготовкою і проведенням загальних зборів акціонерів;

2) формуванням органів управління АТ;

3) виплатою дивідендів;

4) проведенням додаткового випуску акцій АТ;

5) створенням дочірніх підприємств АТ і господарських товариств за участю АТ;

6) реорганізацією АТ;

7) продажем акціонером акцій ПрАТ третім особам, тобто не цьому товариству і не особам, які є його акціонерами;

8) договорами стосовно розпорядження значними активами АТ.

А. А. Данельяном запропоновано таку класифікацію корпоративних конфліктів:

– за методами, що використовуються учасниками конфліктів, для досягнення поставлених завдань: конфлікти,

пов’язані з використанням правових методів (скликання наглядової ради, скликання загальних зборів акціонерів,

звернення до правоохоронних органів, альтернативні процедури і т. ін.); конфлікти, пов’язані з використанням

протиправних методів (створення паралельних органів управління, формування паралельно існуючих реєстрів

акціонерів, виведення майна, недружні поглинання і т. ін.);

– за способами припинення корпоративного конфлікту: антагоністичні (судові процедури, адміністративні

процедури, правоохоронні процедури) і компромісні (переговори, посередництво, примирення, арбітраж);

– за наслідками конфлікту для його учасників і корпорації: конструктивні і деструктивні.

Звертає на себе увагу те, що в основу низки класифікацій покладаються більшою мірою економічні, ніж юридичні критерії. Слід погодитися із тим, що базисом для класифікації корпоративних конфліктів (основним критерієм) має бути конфлікт розподілу матеріальних благ, що виникає в разі їх недостатності або незадоволеності обсягом їх розподілу.

Залежно від цього можуть виникати конфлікти з приводу:

– дивідендів – їх виплати або невиплати чи недостатнього розміру;

– обов’язкового викупу акцій (ст. 68 Закону України «Про акціонерні товариства»).

За змістом приписів, що утворюють конфліктну ситуацію, корпоративні конфлікти можна класифікувати на: матеріально-правові й процедурно-правові.

Матеріально-правові корпоративні конфлікти виникають з приводу фактичного змісту прав і обов’язків їх учасників.

Процедурно-правові корпоративні конфлікти, у свою чергу, обумовлені нормативними протиріччями в порядку здійснення прав і обов’язків їх учасників.

Наприклад, звертаючись до попередньої класифікації, можна вказати на можливу конфліктну ситуацію з приводу виплати дивідендів.

Так, фактично, кожен акціонер має право на дивіденди (ч. 1 ст. 25 Закону України «Про акціонерні товариства»), хоча їх одержати можна тільки після дотримання ряду процедур:

1) наявність чистого прибутку товариства, з якого вони будуть виплачені (ч. 2 ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства»);

2) включення питання про ухвалення відповідного рішення до порядку денного загальних зборів акціонерів і ухвалення позитивного рішення за ним (ч. 3 ст. 33, ч. 2 ст. 33, чч. 6, 9 ст. 42 Закону України «Про акціонерні товариства»);

3) для кожної їх виплати наглядовою радою товариства встановлюється дата складання переліку осіб, що мають право на їх одержання, порядок і строк їх виплати (ч. 4 ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства»).

Крім цього, ще й ст. 31 Закону України «Про акціонерні товариства» встановлює обмеження на виплату дивідендів.

Проте, застосування зазначеної процедури до АТ, частка яких належить державі, має свої особливості. Так, ч. 5 ст. 11 Закону України «Про управління об’єктами державної власності» встановлюється обов’язок господарської організації, у статутному капіталі якої є корпоративні права держави, за підсумками календарного року спрямувати частину чистого прибутку на виплату дивідендів згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Це зумовлює виникнення корпоративного конфлікту між акціонером-державою та рештою учасників корпоративних правовідносин, оскільки порушується загальний корпоративний принцип рівності суб’єктів приватних правовідносин.

Відповідно до критерію соціальної корисності корпоративні конфлікти в АТ поділяються на:

1) соціально шкідливі (грінмейл і корпоративні захоплення);

2) соціально корисні (добросовісний захист суб’єктивних корпоративних прав та/або корпоративних інтересів міноритарними акціонерами товариства або АТ в особі членів його органів).

Привід для такого поділу корпоративних конфліктів створюється штучно – ніякої економічної обумовленості в такому конфлікті не існує. Таким чином, похідними є принципові відмінності у правовому впливі на корпоративні конфлікти першого й другого видів, що полягають у різній меті такого впливу, що викликано використанням різних методів.

Однак як соціально шкідливі мають оцінюватися не всі, а тільки деякі корпоративні конфлікти.

Принципові відмінності конфліктів зазначених видів полягають в економічній обумовленості й невідворотності другого виду – як результату природного протистояння інтересів учасників корпоративного конфлікту й, у свою чергу, відсутності природності конфлікту інтересів у першому випадку.

Конфлікти першого виду не можна приховати, інтереси учасників є непримиренними, оскільки вони перебувають у різних площинах, у сторін такого конфлікту не існує спільної мети, тоді як саме вона може бути відправною точкою для зменшення «нормальних» (природних) корпоративних конфліктів.

Можливість управління корпоративним конфліктом другого виду існує шляхом досягнення компромісу або хоча б зменшення правовими засобами його негативних наслідків.

Наступним критерієм поділу корпоративних конфліктів, на нашу думку, можна визнати їх структуру.

Так, залежно від зазначеного критерію, корпоративні конфлікти бувають прості й складні. Особливістю поділу корпоративних конфліктів на зазначені групи є їх кількісний показник.

Зокрема, прості конфліктні ситуації в АТ є одиничним правовим явищем, їх виникнення не породжує інших конфліктів між учасниками корпоративних правовідносин.

Специфіка простого корпоративного конфлікту полягає в тому, що його впорядкування правовими способами є, як правило, остаточним, тобто досягається шляхом відновлення суб’єктивних корпоративних прав акціонера та/або його корпоративних інтересів.

У свою чергу, складні корпоративні конфлікти обумовлюють виникнення інших конфліктних ситуацій у корпоративних правовідносинах. Прикладом може бути внутрішній корпоративний конфлікт між членами органів АТ, обраних (призначених) різними акціонерами або їх групами. Відповідна конфліктна ситуація може набути розвитку у виникненні корпоративного конфлікту вже між зазначеними акціонерами.

На відміну від простого корпоративного конфлікту, складна конфліктна ситуація в АТ передбачає, як правило, застосування декількох способів її вирішення або залучення декількох осіб (органів) для її врегулювання.