Х. Мавпована словотворчість.

Чи можна будувати відносини між народами?

Вираз звучить фальшиво, дарма, що його часом чуєш з уст досить освічених

людей. А вся причина в тому, що його конвертовано з російського зразка без ура-

хування специфіки нашої мови.

Росіянин може строить предположения, строить заключения, строить отношения,

і це добре вписується в тональність російської мови. ”Здерти” ці вирази живцем

і сказати по-нашому будувати здогади, будувати висновки, будувати відносини -

значить мавпувати без огляду на особливості та норми своєї мови.

Російсько-українські словники перекладають перші два вирази так: робити

висновки, робити здогади. Вираз строить отношения масові словники не перекла-

дають, бо жоден словник не може охопити безбережжя мовного океану. Але перші

два переклади показують, що конвертувати російські звороти на українські, вийшо-

вши з того, що строить - це будувати, не завжди можна. Отже, треба ”варити го-

ловою” і висловлюватися так, щоб не терпіла мовна тональність і не псувався мов-

ний смак.

Чи не краще сказати ”розвивати відносини між народами”?

Останнім часом можна почути з київського радіо: налаштовуйте приймачі.

А чому не настроюйте? Чим слово настроювати завинило сучасним радіомовцям?

Звернімось до класиків і народньої творчости:

Як дудку настроїш, так вона грає (Словник Б. Грінченка)

Настрой свою ліру гучну, невидиму... (Леся Українка)

Довбня... повів смичком і почав настроювати (Панас Мирний).

Від слова настроювати утворено цілий ряд слів: настрій, настроєвий, настро-

єний, і нарешті не зовсім вдале настройка. Цікаво, як замінять ці слова ті, кому

не до вподоби слово настроювати? А від основи строїти бере початок ціла низка

слів: пристрій, устрій, розстроювати, розстроєний рояль /баян/ тощо. Чи може

київське радіо говоритиме розлаштований рояль?

Коли когось кортить робити революцію в мові, або, як він думає, українізу-

вати нашу лексику, то він має взяти до уваги те, що кожне слово - коли воно ор-

ганічне в цій мові - пов’язане тисячма незримими нитками з рештою мовних форм,

і порушення цих зв’язків веде, коли хочете, до руйнування самої мови. Бо та шту-

чна лексика, яку творять ”мовні революціонери”, просто відштовхує читачів та

слухачів від користування їхнім язичієм-мішанкою, і така українізація мови обер-

тається її деградацією, а ще - втратою ”українізаторами” слухачів та читачів.

Я згадав мовну мішанку не випадково. Вираз налаштовувати приймач - це не

українізований вираз, а скоріше русифікований, бо його конвертовано з російської

мови. ”Українізатори” у даному разі міркували так:

Російське устраивать - це наше влаштовувати.

А російське настраивать - це наше налаштовувати.

Бачите, як логічно.

А про те, що слово строїти - це давнє (нині забуте) українське слово - ра-

діо-українцям невтямки. Б. Грінченко наводить чотири значення цього слова: 1.

одягати; 2. настроювати: Ой ти, Давиде, свої гусла стрій; 3. готувати, споря-

джати: Стрійте коні; 4. робити, споруджати, будувати.

Отже, нам не треба відмежовуватися від слова настроювати. Це наше слово,

і від нас воно пішло на північ, де й ”обустроїлось-облаштувалося”.

Дуже популярним стає останнім часом слово лихоманити, жодним лексикографом

минулого не зафіксоване. Узагалі кажучи, збагачення мови на нові слова й звороти

- процес позитивний, потрібний і бажаний. Слову лихоманити не можна відмовити в

образності та мовній доцільності. Питання тут в іншому. Як саме його створено?

А створено його, взявши за зразок російське лихорадить. Міркування тут

аналогічне, як і із словом налаштовувати:

Російське лихорадка - це наше лихоманка,

а російське лихорадить - наше лихоманити.

А ми ж маємо цілу гаму своїх питомих слів: трясти, колотити, трусом тряс-

ти. Невже ж вираз біржу колотить гірше від виразу біржу лихоманить? Форма лихо-

манити полюбилася деяким письменникам і з їхньої легкої руки стала поширюватися.

Ось пише письменник: її лихоманило перед кожним екзаменом.

А цю думку простіше й легше сказати: її колотило перед кожним іспитом.

До мавпованої словотворчости належить ціла низка слів та зворотів, частину

яких зафіксовано у словниках. Ще більше такої лексики ніде не зареєстровано -

вона є творчістю тих, хто вважаючи себе знавцем української мови, безцеремонно

”українізує” російські слова і звороти у своїх виступах або текстах.

Скопійовану і канонізовану словотворчість широко пропагують словники УССР.

Треба сказати, що цю творчість започатковано ще до революції силою об’єктивних

обставин, а саме: російською освітою більшости наших культурних діячів, а також

відсутністю повноцінних словників, зокрема російсько-українських. Російська мова

була для українців єдиною мовою, на яку мала орієнтуватися молода українська. І

вже тоді - до революції - почалося мавпування.

Так, у ”Російсько-українському словнику” Уманця і Спілки (М. Комарова), ви-

даному 1893 р. російське слово вызывающий перекладено викликуючий, формою від-

верто калькованою. Очевидно, що мовний смак наших попередників забракував таке

немилозвучне слово. Правда, вже Комаров давав на вибір ще кілька відповідників

до невдалої форми викликуючий: задерикуватий, задьорливий. Безперечно, що вже

тоді в нашій мові існували інші відповідники, але українська лексикографія тих

часів в наслідок ряду причин перебувала в зародковому стані. Тим-то поява слов-

ника Комарова на той час була помітною культурною подією.

Проте рекомендації Комарова не були ”істиною в останній інстанції”. Уже

словники 20-х років наводять цілу гаму синонімів до слова викликуючий:

визивний, задирливий, задерикуватий, зачіпний, зачіпливий.

Перше в цьому ряду слово визивний (у тодішніх словниках саме з таким наго-

лосом), хоч і краще від викликуючого, та все одно - наслідок калькування. Його

скопійовано зі слова вызывающий шляхом заміни закінчення -ающий на -ний. Ясна

річ, що це штучне слово, в живій мові не вживане. На ділі читачі або слухачі

розуміли його через посередництво російської мови: визивний - це вызывающий.

Описаний шлях розвитку української лексики був хибний, бо ”прив’язував” україн-

ську мову до мови російської. Така розв’язка мовних проблем і дала поштовх до

масового калькування з російської мови.

Чи було аж так потрібне нашій мові слово визивний? Чи не знала наша мова

вже тоді рівнозначних синонімів до прикменника визивний?

Цілком відповідало і відповідає слову визивний наше слово зухвалий:

визивний тон = зухвалий тон

визивна поведінка = зухвала поведінка.

В інших випадках слово визивний відповідає словам

задирливий, зачіпливий, провокативний, загонистий, (жест) демонстративний.

Ось як вживають слово визивний письменники:

”Сотник визивно засміявся в... обличчя господаря...” (І. Ле).

Чи зміниться зміст і якість висловленого від зміни штучного прислівника

визивно на прислівник давно відомий мовцям:

Сотник зухвало /задирливо, загонисто/ засміявся в... обличчя господаря...?

Ще один приклад:

”...інколи виривалася з його грудей... одчайдушно-весела,.. безстрашно-ви-

зивна пісня” (М. Рильський).

Безстрашно-визивний цілком відповідає нашому слову загонистий. Чи не краще

і зрозуміліше звучало б:

”...інколи виривалася з його грудей... одчайдушно-весела,.. загониста пісня”?

Створені шляхом мавпування слова і звороти, діставши ”зелену вулицю” за ча-

сів УССР, витискають з ужитку питому українську лексику, прив’язують нашу мову

до іншої мови, роблять її сліпцем, залежним від ”мови-поводиря”.

Гляньмо на ще одну ідіому, зафіксовану в усіх словниках:

уводити в оману кого.

Це українізована копія російського виразу вводить в заблуждение. Жива мова не

знає такого звороту. Чи мусимо ми вдаватися до такої кальки, чи ми маємо можли-

вість обходитися без неї?

Чи ж наші лексичні одиниці

забивати баки кому

замилювати очі кому

збивати з пантелику кого

наводити полуду на очі кому

заводити на манівці кого

і багато інших не годні заступити кальки вводити в оману?

Усі наші вирази образні і тому зрозумілі одразу без посередництва іншої мо-

ви. Що ж до виразу вводити в оману, то цього не скажеш. Переважна більшість

мовців зрозуміє вираз вводити в оману, згадавши його російський первотвір ввод-

ить в заблуждение, бо омана - це абстрактне поняття, яке не викликає в нашій

уяві жодного образу, і вводити у щось невиразне, туманне так само не створює об-

разу. Російське заблуждение під цим оглядом далеко образніше. Хоч саме слово

теж абстрактне, але в ньому присутній образний корінь -блуд-, і саме слово дуже

близьке до образного слова заблуждаться. Ця непряма образність дозволяє виразо-

ві вводить в заблуждение засвоюватися в уяві росіян як образ. Вираз же вводити

в оману ми розуміємо не з наявного в ньому образу, а через посередництво росій-

ського виразу вводить в заблуждение.

Гляньмо, як вживає вираз вводити в оману література:

”Ворога завжди треба вводити в оману” (Л. Смілянський) (1)

”Я... дивуюся інженерові... Вводить в оману і мене і вас” (І. Ле) (2)

”..я видав книгу, яка...вводила читача в оману” (Ю. Смолич). (3)

Гляньмо чи зміниться зміст вислову після невеличкого редагування:

Ворога завжди треба збивати з пантелику (1)

Я.. дивуюся інженерові... Забиває баки і мені і вам (2)

..я видав книгу, яка... збивала з пантелику читача. (3)

Звороти у редагованих висловах зрозумілі - вони поширені і відомі геть

усім українським мовцям. Саме в цьому і криється секрет самобутности націона-

льних культур та літератур - вони невід’ємні від національної форми. Слова ж

визивний, вводити в оману і сотні, коли не тисячі, подібних обертають українську

мову на російсько-українську, зрозумілу тим, хто знає російську мову. І в цьому

криється велика небезпека для нашої мови та культури.

За прикладом ”винайдення” слова визивний та подібних до нього слів сучасні

мовці калькують усю підряд російську лексику. Можна зустріти, наприклад, такі

мовні винаходи:

”...могла б знищити... без вас. І від цього одержала б велике задоволення”

(Літературна Україна).

Зворот одержувати задоволення - творчість автора. У словниках такої ідіоми

не зафіксовано. Як виник цей зворот? Це механічний переклад російської ідіоми

получать удовольствие. У російській мові ця ідіома ”працює”, що ж до її копії

одержувати задоволення, то це ще одна калька, яка обертає нашу мову на мову-

сателіта. Чи ж мало у нас своїх зворотів, що віддають точно чи приблизно зміст,

присутній у звороті получать удовольствие?

Таких зворотів ми маємо досить. Усе лихо в тому, що словники УССР наведе-

ного звороту не перекладають, і це змушує літераторів вдаватися до самодіяльно-

сти. Служби мови в Україні нема, і мовці покладаються на самих себе. На жаль,

”самороби” не завжди досягають успіху у словотворчості.

Почуття, висловлені зворотом одержувати задоволення, українцям, без сумні-

ву, знайомі, але вони висловлювали ці почуття інакше, ніж росіяни. Наші літера-

турні джерела реєструють такий вжиток:

мати насолоду.

От як виглядав би наведений вище текст, якби вжити свій - не запозичений

- образ:

...могла б знищити... без вас. І мала б від цього велику насолоду.

Чи є різниця?

Що змушує нашу письменну братію вдаватися до конвертування - тобто лицюван-

ня - російської мови? Тут відповідь одна: погане знання своєї рідної. Це на-

слідок спрямованої на лінгвоцид українців політики в системі освіти УССР, коли

викладачі української мови у школах усіх рівнів викладали її абияк, пропагуючи

російсько-українську двомовність. Балаканням про двомовність на ділі прикривано

асиміляцію. Успадкована від тих часів думка, що українською мовою можна вислов-

люватися абияк, не дуже дотримуючись норм, живе й досі. І в цьому можна переко-

натися, читаючи і слухаючи сучасну еліту.

Який висновок можна з цього ”побудувати”?

Мова - це дуже тонкий механізм, творений віками. І маючи слабенький мовний

вишкіл - а саме такий був вишкіл УССР - не вирішуймо мовних проблем одним помах-

ом руки. Заглядаймо у словники, видані до часів ”дружби народів”, прислухаймось

до порад знищених україножерами мовознавців. І перше, ніж врадувати громаду

своїми мовними ”відкриттями”, радьмось не з одним, а з кількома мовознавцями.

Можуть спитати, я яка шкода від такого мавпування?

А шкода та, що єдиним джерелом словотворчости ми робимо мову не дуже прихи-

льного до нас сусіда, який з факту наших запозичень старається мати певні полі-

тичні вигоди. Це раз. А по-друге, запозичуючи чужі моделі словотворчости, ми

занедбуємо свої власні і руйнуємо неповторну тональність нашої мови, обертаючи

її на мову-супутника, прив’язану до мови-ядра. А це пряма дорога до деградації

мови.