ХІІ. Учні перевершують учителя.

Маючи перед собою такі ”класичні” зразки словотворення, що їх пропагували

і пропагують нормативні словники, дехто й собі ”словотворить” у тому ж напрямі.

В українських текстах стали з’являтися і з’являються зразки мавпованої словотво-

рчости як гриби після дощу. Своєю неоковирністю та псевдоукраїнськістю ці зраз-

ки перевершують творчість укладачів РУСу та інших словників епохи ”розвинутого

соціялізму”.

Зупинюсь тут на найбільш поширених зразках ”учнівської” творчости, яку на-

віть політизовані словники УССР не рекомендують.

ВСЕЗАГАЛЬНИЙ.

У пресі можна зустріти такі словесні пасажі:

”Кандидатура дістала всезагальне схвалення...” (1)

”Виступ викликав всезагальний ажіотаж...” (1)

У слові всезагальний частина все- зайва, бо слово загальний несе в собі

стільки ж інформації, скільки й штучно розтягнуте слово всезагальний:

Кандидатура дістала загальне схвалення... (2)

Виступ викликав загальний ажіотаж... (2)

Порівняймо уривки (1) і (2). Чи змінився зміст? Але уривки (2) і легкомо-

вніші і інформативніші (бо коротші).

Що ж змушує навчених калькувати лексику на взір нормативних словників ”тво-

рити” форму всезагальний?

Пояснення тут лежить на поверхні. Автори наведених зразків калькують росій-

ське слово всеобщий на українську мову, і в них виходить всезагальний. Задуму-

ватись над якістю одержаного витвору чи зіставляти його з нашою мовною традицією

творці таких лексем не звикли. Бракує їм і природнього мовного смаку. Вірніше,

їхній мовний смак розвинувся під впливом не української, а російської мови.

Зляпали раз-два, і маєш ”украінскій” текст.

На лихо горе-перекладачам форму всезагальний забракували ще покоління на-

ших попередників, які мали розвинене почуття мови. Вони переконалися, що наша

форма загальний цілком заступає російську форму всеобщий у більшості мовних кон-

струкцій, і нам нічого не треба додавати до нашого слова. Але цього не можна

сказати про російську мову. Там у ряді випадків слово общий не заступає слова

всеобщий. ”Кандидатура получила общее одобрение” по-російськи не звучить, треба

сказати ”всеобщее одобрение”. Нам же в такому слововжитку нема потреби: форма

загальний дуже добре ”працює” в усіх випадках.

Треба лише додати, що там, де ”загальність” поширюється на цілий світ або

ціле людство, там ми можемо замість слова загальний вжити форму всесвітній:

Всесвітня декларація людських прав, Всесвітня конфедерація праці.

НІ-НІ, ТА Й...

Сьогодні неважко натрапити на таку кальковану ідіому у низці текстів:

”Страшна ніч ні-ні, та й жахала її уві сні...”

”Дощ ні-ні, та й затарабанить у вікно...”.

Той, хто своє кволе ні-ні скалькував з російського нет-нет, да и, десь, ні-

коли не чув живої української мови, де наведена ідіома звучить нема-нема, та й.

Ось як вживає українську ідіому література:

”...в душі... нема-нема, та й проскочить іскорка надії” (М. Стельмах).

Людина з почуттям мови, одразу відчує у виразі ні-ні, та й якусь незакінче-

ність, якусь куцість, котрої нема у нашому виразі нема-нема, та й і в російсько-

му - нет-нет, да и. Вираз ні-ні неначе щось проковтує, недоговорює. Саме тому

наші предки, що мали можливість вибирати, не створили виразу ні-ні, а зупинилися

на виразі нема-нема, бо він звучить досконаліше, довершініше. Цю завершеність

вираз дістає завдяки складу -ма, що немов цементує повторювану частину - нема-

нема, яка передує і протиставиться другій частині - та й. Перша частина - нема-

нема - вказує на павзу, на відсутність дії, а друга частина - та й (коротша і

різко обірвана) - вказує на початок дії:

Дощ нема-нема, та й затарабанить у вікно...

У російському виразі функцію завершености першої частини ідіоми виконує

приголосний звук Т: нет-нет, да и:

Дождь нет-нет, да и забарабанит в окно...

Не виключено, що російський відповідник нашої ідіоми нема-нема, та й свого

часу було скопійовано саме з нашої ідіоми.

ЯТРУЮЧИЙ.

Це слово не має широкого поширення: покищо його вжив лише один автор, але

воно віддзеркалює загальну тенденцію творення слів на зразок бігаючий, повзаю-

чий, плаваючий тощо. Тому й проаналізуймо це слово. Ось як його вжито в га-

зетному тексті:

... не дають відчужитися від рідної землі теплі (хоча й ятруючі) спогади”

(Літературна Україна).

Що це за нова проява ятруючий?

Дієприкметники із закінченням -уючий, ми творимо (під впливом російської

практики) від дієслів із закінченням -увати:

існувати існуючий

хвилювати хвилюючий

чарувати чаруючий.

Логічно міркуючи, для утворення форми ятруючий мало б існувати дієслово

ятрувати. Досі такого слова не зареєстровано. Існує слово ятрити, що значить

”подразнювати /розворушувати, роз’ятрювати/ болюче місце”. Слово дуже містке:

он скільки зайвого говорення заступає. Від цього слова ніяк не можна утворити

дієприкметника ятруючий. Ятруючий - це помилкове утворення. Тим-то воно й дере

наше вухо.

Від слова ятрити можна створити дієприкметникову форму, але тут потрібна

інша модель. І все лихо в тому, що нормативні словники, пропагуючи форми з кін-

цівкою -уючий, -аючий, замовчували українські моделі з кінцівкою -ущий, -ащий,

-учий, -ачий. Очевидно, автор новотвору ятруючий орієнтувався на розпропаговану

модель, і вирішив нею скористатися, а проте одержаний результат не можна назва-

ти вдалим. Навряд чи це нове слово захопить мовців.

Від дієслів з кінцівкою -ити українці творять дієприкметники з кінцівками

-ущий, -учий: видіти видющий

живити живлющий

значити значущий.

палити палючий

ревіти ревучий

тямити тямущий.

Згідно з цією моделлю мусимо творити похідні форми і від інших дієслів та-

кої будови:

ятрити ятрущий.

Одержане слово мабуть таки краще вписується в тональність української мови.

Причина? Десь, певно, багато важить правильний вибір моделі: не масово пошире-

ної і не запозиченої. Підставмо нове слово у вихідне речення:

...не дають відчужитися від рідної землі теплі (хоч і ятрущі) спогади.

Мені здається, що так і звучить і сприймається куди краще. Але смаки - всі

знають - не сходяться. Хтось може мати інший погляд. Та хай який погляд хто

має, слова ятруючий українська мова не може схвалити: словотворчість підлягає

певним - може й неписаним - але законам. Лексика, яка порушує ці закони, рано

чи пізно зникає. Мові ж, переобтяженій неякісною лексикою, загрожує втрата при-

хильности з боку мовців.

У царині дієприкметників практика калькування творить найкарикатурніші зра-

зки. Так, сьогодні можна натрапити подеколи на такі ”новотвори”, як спитуючий

погляд. Це - незграбна копія російської пари испытующий взгляд. Навіть норма-

тивні словники рекомендують перекладати її як допитливий погляд. Дехто вживає

сьогодні й інші запозичені форми, наприклад, гинучий, слабнучий тощо. Ці форми

безперспективні. Вони не збагачують нашу мову, а компромітують її.

Альтернативні синоніми до такої лексики наводить Розділ LХІІ.

ПОНАД ТЕ.

Останнім часом ця лексична пара нема-нема, та й ”засвітиться” у текстах

деяких авторів:

Спосіб видався дорогим, а понад те ще й ризикованим. (1)

Виданий 1976 р. сьомий том СУМу, де вміщено гніздо слова ПОНАД, ідіоми по-

над те не фіксує. Бо її в українській мові не існувало.

Можуть сказати: мова розвивається, і отже, мусять виникати нові форми.

Справедливі слова. Мова повинна збагачуватись, розвиваючи свої лексичні можливо-

сті, виходячи із своїх самобутніх джерел і базуючись на своїх оригінальних моде-

лях. Тільки тоді мова буде мовою у повному розумінні цього слова. Коли ж вона

своїм єдиним засобом збагачення обирає іншу мову, то така мова набуває рис дія-

лекту.

І коли ми простежимо, як виникла ідіома понад те, то переконаємось, що це

сталося завдяки калькуванню російського звороту сверх того, досить поширеного в

усній та писемній практиці росіян:

У нас вышел запас воды, и сверх того, мы устали.

Українці в таких конструкціях традіційно вживали інших зворотів:

поза тим, крім того, до того ж.

Ці форми цілком адекватно заступають те, що росіяни передають виразом

сверх того. Текст (1) у ”нашій одежі” виглядав би так:

Спосіб виявився дорогим, і поза тим ще й ризикованим

Спосіб виявився дорогим, до того ж іще й ризикованим

Спосіб виявився дорогим, і крім того ще й ризикованим.

Жодної потреби додавати до цих форм ще одну, відверто скопійовану з росій-

ської сверх того, не було й нема.

Але ж мода, прищеплена за останні десятиліття, розсудила інакше. Знайшлися

”знавці” української мови, які збагатили нас на ще одну кальку, конвертуючи своє

українське мовлення з російського думання. Їхня логіка приблизно така:

Російське сверх - це наше понад. Сверх вимагає по собі родового відмінку:

сверх того, наше ж понад вимагає знахідного, отже сверх того по-нашому буде по-

над те.

Такий переклад ”переплюнув” навіть мавпувальну практику РУСу. РУС перекла-

дає цю російську ідіому традиційними формами: крім того, до того ж. Учні пере-

вершили учителя.

Пророблений аналіз свідчить, що хапливе (без належного обдумування) кальку-

вання-мавпування, започатковане ”нормативними” заходами, а вірніше теорією злит-

тя мов, не сприяє розвитку мови, а навпаки, шкодить, бо змушує нас забувати свої

звороти і вдаватися до калькованих.

ХІІІ. ВІД МАВПУВАННЯ ДО ДЕГРАДАЦІЇ.

Читаю в одній газеті: ”в умовах утаємничености зустрічі”. Тут слово втаєм-

ниченість вжито у значенні засекреченість. В іншому місці: ”підписання втаєм-

ниченого договору”. У цьому тексті слово втаємничений має значити засекречений.

Можна натрапити і на втаємничення у значенні засекречення.

Чи доцільний такий слововжиток?

Слово втаємничувати передає в нашій мові цілком протилежне поняття, ніж у

наведених прикладах. Ось як вживають його письменники:

”Коли втаємничуємо іншу людину в життя нашої душі,... тратимо себе...”

(У. Кравченко).

”Коли я втаємничив у свої справи Лялю, вона почала просити мене одразу ж

вирушити з нею до Городища” (Літературна Україна).

”Катерина просила родичів, які вже були втаємничені у захворювання Аркадія,

поки що тримати язики за зубами” (І. Вільде).

Як бачимо, втаємничувати когось - це ділитися з кимось таємницею, відкри-

вати комусь таємницю. Саме так фіксують це слово словники. Українсько-російсь-

кі словники слово втаємничувати перекладають на російську мову як посвящать в

тайну. Інших значень цього слова словники не наводять.

Однак ”Словник української мови” (СУМ) фіксує ще одне значення слова вта-

ємничувати з позначкою рідко: тримати в таємниці і дає приклад з твору письмен-

ника УССР.

Відомо, що не всі тодішні письменники могли похвалитися чистотою українсь-

кої мови, чого від них ніхто й не вимагав. У творах цих авторів можна вичитати

такі ”шедеври” як повітряний поцілунок, заливати за галстук тощо, і ці ”перла”

СУМ фіксує так само. Отже до лексики, яку реєструє СУМ як українську, а надто

до лексики літераторів УССР, сучасникам треба ставитися критично. Нема слова, що

СУМ наводить 85-90% справді українських словесних форм. Але поряд з ними він

фіксує нехарактерні для нашої мови, випадково вжиті авторами слова й звороти

або вирази з мови персонажів. В уста своїх героїв письменники можуть вкладати

неправильну або й суржикову лексику, і цей словесний матеріял жодною мірою не

може належати до зразків української мови. Теорія злиття мов, яку сповідували

або мусіли сповідувати мовознавці УССР, змушувала їх братися на всякі способи,

щоб захаращувати словники калькованою лексикою, свідомо чи несвідомо підживлюю-

чи тезу расистів про безперспективність української мови.

Вживання слова втаємничувати у значенні засекречувати на ділі не збагачує

української мови, а навпаки штовхає її і далі копіювати російську.

Чому?

Годі заперечити, що слова можуть мати багато значень. Ми маємо чимало прик-

ладів полісемантичности слів. Але у даному випадку багатозначність не матиме

успіху. Бо два значення слова втаємничувати - відкривати таємницю /первісне/ і

засекречувати /плід малограмотности/ - взаємопротилежні. Якщо одне - вживати

частіше (а значення засекречувати частіше вживається, ніж відкривати таємницю),

мовці засвоять саме це частіше вживане значення слова втаємничувати. Коли ж хто

вживе втаємничувати у первісному значенні відкривати таємницю, то загал, звикши

до слова втаємничувати у значенні засекречувати, ніяк не зрозуміє цього слова у

цілком протилежному значенні. І щоб бути зрозумілим, треба буде для первісного

значення слова втаємничувати шукати заміни. Знайти рівноварту заміну не завжди

легко. Доведеться, як дехто робить уже тепер, вдаватися до російської мови і

вжити вираз посвячувати в таємницю. Зворот звучить недоладно, але у вихованих

на теорії злиття мов філологів іншої ради не буде. Станеться те саме, що стало-

ся із словами знаменитий і славетний.

Сьогодні вже можна натрапити у пресі на слово непосвячений у значенні не-

втаємничений. І поширення цієї практики спричинить перехід даної і подібних до

неї форм з категорії лексичних помилок до категорії лексичної норми.

Яку користь матиме наша мова від такої словесної еквілібристики?

Попервах нас заохочують замінити зрозуміле слово засекретити на втаємни-

чити, а тоді слово втаємничити замінити на запозичений з російської мови вираз

із двох слів посвячувати в таємницю. Мудро?

Мабуть-таки помиляється той, хто думає одним розчерком пера ”поліпшити”

творені століттями форми, бо, замість поліпшити, він насправді погіршує мову,

сприяє її деградації.