Хvіі. Прищеплене, але чуже.

Невластиві нашій традиції слова і звороти - це спадщина недавнього минуло-

го, коли держава з політичних міркувань обмежувала вільний розвиток української

мови, фізично знищила чесних мовознавців і доручила керування мовними процесами

”фахівцям”, які на замовлення влади прищеплювали нашій мові невластиві їй риси.

Сучасне покоління звиклося з цими рисами і вважає їх нормальними. Та вони такими

не є. Своєю штучністю та важкомовністю ці риси дискредитують українську мову,

обертають її на важкий для спілкування офіційний жаргон, який не приваблює, а

відвертає мовців.

Сьогодні у цілій низці зворотів вживають слово правлячий: правляча еліта,

правляча верхівка, правлячий клас тощо. Ці звороти штучно запроваджено в мовну

практику після погрому української інтелігенції 30-х років. Вони мають суржико-

вий присмак: слово правлячий - не найкраще слово, яке можна тут ужити. Правда,

у процесі розвитку української мови в кінці ХІХ і на початку ХХ століття зворот

правляча кляса мав певне поширення в Галичині. Однак, разом з цілим рядом інших

галицьких слів та зворотів (негодування, обильний, розвідочний, будучий, опроки-

нути, відзискати) вираз правлячий клас не зайшов до літературної мови 20-х років

ХХ століття. Деякі з наведених слів скопійовано з російської мови, деякі - з

польської. Літературна мова у процесі розвитку позбувалася таких штучних форм,

збагачуючи свій словесний запас формами з порядною звуковою будовою, утвореними

від українських коренів.

До погрому 30-х років замість скалькованого з російської мови слова прав-

лячий ми вживали слово керівний, подеколи - панівний: керівний клас, панівний

клас, керівна еліта, панівна еліта, керівна верхівка, панівна верхівка. Такий

вжиток не був результатом диктату чи примусу. Кожна мова має свою неповторну

тональність, яку виробляють мільйони мовців у процесі спілкування. Слово панів-

ний у згаданих зворотах відповідало нормам і тональності української мови. Слово

ж правлячий, живій мові невідоме, зовсім нехарактерне для нашої мови. Поняття

”керувати” українці рідко передавали словом правити; воно не належало до стало

вживаних у значенні ”керувати” слів. Таким це слово стало в російській мові. У

списку синонімів до нашого слова керувати стоять форми верховодити, орудувати,

порядкувати, кермувати і лише тоді правити. Не треба забувати, що слово правити

має в нашій мові ще цілу низку значень, які дуже далекі від поняття ”керувати”:

”правити як з рідного батька”, ”правити службу Божу”, ”правити борг”, ”правити

за взірець”.

Невдале слово правлячий уперше ”засвітилося” в Галичині як копія російсько-

го правящий, коли серед інтелігенції стали популярними модні марксистські ідеї.

Ставши ”зближати” мови, большевики вхопилися за це слово, накидаючи його літера-

турній мові. Це досягалося виданням ”нормативних” словників, а також мовною цен-

зурою преси, радіомовлення, шкільних підручників тощо. В результаті самобутні

українські форми керівний та панівний вилучено з цілої низки питомих українських

зворотів, а їхнє місце посіло прищеплене з чужого поля правлячий.

Слова правлячий жива мова не знає. Тонкий слух наших предків гребував ма-

теріялом, який не вписувався у звукове поле української мови. Це видно на при-

кладі подібного своїм звучанням до слова правлячий слова сплячий. Народ уникав

цього слова, вживаючи натомість сонний. В українсьських піснях зафіксовано:

”Його сонного будили - не збудили” (Словник Грінченка).

Тут сонний значить ”який спить”. Народ віддавав перевагу легкомовному, ми-

лозвучному сонний і рідко вживав слово сплячий. Цю традицію відбила і літерату-

ра:

”Мов не своя стала...та, мов сонна, В степу заспівала” (Т. Шевченко)

”Почав рубати і колоти сонних запорожців” (О. Довженко)

”Сонного будити не слід...” (Журнал ”Знання та праця”).

Зауважу, що і в живій мові ми віддаємо перевагу формі сонний перед сплячий.

Потреба вживання форми сплячий виникла, коли слово сонний набрало інших значень.

Однак знавець мови завжди знайде спосіб, як уникнути немилозвучного слова. За-

мість сплячий, можна сказати сонний, або приспаний, або пойнятий /охоплений/

сном, або зморений сном, або в обіймах сну. Назву опери Спляча красуня цілком

доречно було б замінити на Приспана красуня.

Ще одне слово з подібною кінцівкою - щемлячий - так само не дістало ”зеле-

ної вулиці” в літературній мові. Письменники - знавці української живої мови -

уникали його, вживаючи натомість милозвучніші і ближчі до нашої тональности си-

ноніми: щемливий, щемкий, щімкий. (Дещо ширшу інформацію про слово щемлячий

наводить Розділ ХХХУІІ).

Кожна мова в процесі розвитку добирає до свого ”активу” ті форми й звороти,

які легко вимовляти й розуміти, які передають не лише зміст, а й ”тішать слух”.

Ясна річ, що в темному царстві імперії зла панівна еліта не тільки не дбала про

естетичні якості української мови, а навпаки робила все, щоб зробити її неконку-

рентоздатною, нездалою для самостійного і повнокровного існування.

Сьогодні ті часи минули. Однак з боку україністів незалежної України - ко-

лишніх провідних мовознавців УССР - дуже мало чути голосів про потребу перегля-

нути наше мовне господарство і очистити його від прищепленого терористичною вла-

дою намулу. Очевидно, тягар минулого ще довго тяжітиме над нами.

Уся надія на молоде покоління, яке захоче послуговуватися в усіх відношен-

нях виробленою, органічно поєднаною з українською ментальністю лексикою, а не

важкими псевдоукраїнськими формами-кальками.