ХХ. Мода

До явищ, які шкодять українській мові, треба зарахувати і моду на окремі

форми та вирази.

Мода не визнає жодних канонів, жодної логіки, жодного здорового глузду.

Вона руйнує вікові традиції, перекидає усталені уявлення, розбиває в пух і прах

авторитети й підносить на недосяжний п’єдестал вульгарність, непристойність та

людську глупоту.

Варто високому достойнику сказати Україна відбулася назавжди, як цей не-

правильний, скопійований з російської ”новолексики” вираз повторять сотні й ти-

сячі ”сірих” мовців, не задумуючись ні над логічним безглуздям вислову, ні над

його абсолютно неукраїнським походженням.

Вираз Україна відбулася скопійовано з російського Украина состоялась - може

й модним серед росіян, але абсолютно неправильним для самої російської мови ви-

разом. Відбуваються або мають місце збори, форуми, конференції, зустрічі. Як це

Україна мала місце назавжди? Це ж нісенітниця! Хіба в мові бракує засобів, щоб

висловити те, що хотів сказати позбавлений мовного смаку достойник?

Чому не сказати ”Україна воскресла назавжди”, ”встала з колін назавжди”?

Тут уже до мовних проблем домішалися й політичні. Бо колишні колоніяльні

чиновники, не хочуть говорити правди про минуле, не хочуть згадувати про колоні-

яльну дійсність, мовляв, і рабства і поневолення не було ніякого. Заради цього

можна знехтувати і мовні закони, не кажучи вже про мовний смак.

Отак народжуються й поширюються модні слова й вирази.

Існує ціла ”плеяда” слів і мовних зворотів, без яких сьогодні не можуть

висловлюватися ті, хто переконаний, що він володіє ”чистою” українською мовою.

Список модних слів відкриває слово імідж, за ним слідує вираз за великим

рахунком, а тоді ціла низка ”закальних” зворотів за адресою, за телефоном, за

природою, за характером. Належить до цього списку і слово схоже у значенні ”ви-

глядає”, а також слово налаштовувати у значенні ”настроювати”. Почесне місце у

цьому списку посідає і слово жорсткий у цілій низці невластивих українській мові

значеннях, а завершує цей реєстр слівце аби у значенні ”щоб”.

Коли мода шкодить мові, треба щось робити, треба боронити нашу мовну спад-

щину від засмічення. Розгляньмо і розвінчаймо кожного ”улюбленця моди” окремо.

АБИ.

Хто сьогодні не читає преси? Тож і я не святий.

А у тій пресі, як на довгій ниві, чого тільки нема. Почитав я, почитав,

похитав головою і опублікував статтю про газетну мову. Там я звертав увагу на

деякі небажані риси мовної практики, характерні для окремих сучасних газет. Се-

ред іншого ішлося про безпідставне ”абикання”, тобто вживання сполучника аби у

значенні ”щоб”, невластиве українській мові.

Жодної реакції на мою статтю у пресі не з’явилося. Отже, ніхто не знайшов

мої міркування неправильними, або застарілими, або ще якимись і відверто не ви-

ступив на захист модного аби. Однак деякі газети, включно з тою, де вміщено мою

статтю, і далі ”абикають”. Я не вірю, що геть усі автори з Криму, Донбасу, Ки-

ївщини, Галичини, Херсонщини абсолютно безпорадні в українській мові і віддають

перевагу сполучнику аби у своїх статтях. Очевидно, редакційний олівець, спира-

ючись на неписане ”право” виправляти мову, змушує авторів ”абикати”. ”Абикає”

сьогодні і державне радіо.

Оце і є феномен моди у мовній практиці останнього часу. Хтось десь колись

прийшов до переконання, що слово щоб - непрестижне. Мав цей хтось великий ав-

торитет або великі права. Інакше важко зрозуміти, чому, ніби по щучому велін-

ню, ”заабикала” і преса, і радіо, і навіть література.

Це все сталося за яких 10-15 років. На догоду малоосвіченим тарапунькам -

володарям і рабам всесильної Моди - іде руйнування українських мовних традицій.

Якими категоріями мислять ті, хто ”абикає”? Чи знають вони українську мо-

ву? Чи спілкуються по-українськи? І чи ”абикають” у живому мовленні?

Сполучника аби у значенні ”щоб” жодного разу не вживає Т. Шевченко у своїх

творах. Наведу лише один приклад:

”Щоб лани широкополі...” (”Заповіт”)

У зовсім іншому значенні Шевченко вживає слово аби:

”А червінців! хоч не його,

Так що? Аби гроші.” (”Гайдамаки”)

Тут сполучник аби вжито в його українському значенні, зафіксованому у при-

слів’ях ”Хоч гірше, аби інше”, ”Стук-грюк, аби з рук”, ”Аби день до вечора”.

Сполучник аби можна замінити виразами тільки б, щоб тільки: ”Хоч гірше, щоб

тільки інше”. Декому буде легше зрозуміти значення сполучника аби у перекладі

на російську мову: аби - це російське лишь бы.

Як свідчить проф. І. Огієнко, в українських думах сполучника аби у значенні

”щоб” не зафіксовано. І він додає ”В західньо-українських говорах, під впливом

польської мови (підкреслення моє - С.К.), ще часто вживають ’аби’ замість

’щоб’”. (І. Огієнко, ”Український стилістичний словник”, Львів, Наукове Т-во

ім. Шевченка, 1924).

Додам, що в польській мові сполучник " aby" цілком на місці - він вписується

у ритмо-мелодичну будову польської мови як невід’ємний її член. Перенесений на

український ґрунт сполучник аби у значенні ”щоб” є місцевим діялектизмом, який

не тільки нестандартно звучить, а подеколи й перекручує зміст сказаного. Наприк-

лад, вираз ”для того, аби відбути” можна зрозуміти двояко: ”для того, щоб відбу-

ти” і ”для того, щоб тільки відбути” (тобто для відчіпного).

Треба визнати, що пошесть ”абикання” нестримно поширюється: ”передові” кад-

ри в усіх галузях мають за честь для себе ”абикати”. Абикання поширилося на ряд

пристойних українських видань та на радіомовлення. Але це не значить, що наша

духовна еліта має безкритично сприймати все, що готує їй суржикова кухня бездар-

них філологів, вихованих на теорії ”злиття мов”. Характерна риса цих філологів -

тотальне незнання української мови, спритно масковане впровадженням невластивих

нам зворотів та форм (наприклад, сполучника аби).

У сучасній ситуації, коли мовна практика в Україні перебуває під впливом

вироблених в УССР ”традицій”, демократична преса - це єдиний світлий промінь у

безпросвітньому москвофільстві мовного процесу. Саме українській демократичній

пресі треба бути зразком правильної української мови. Преса, яка не підноситься

над пересічним рівнем, на ділі спускаєтья нижче від нього.

ЗА ВЕЛИКИМ РАХУНКОМ.

У сучасних друкованих текстах часом натрапляєш на вирази, які можна зрозу-

міти, лише знаючи російську мову. Так, деякі автори полюбляють вираз за великим

рахунком. Узятий окремо вираз цей годі зрозуміти. Ось речення, де його вжито:

”Ідеології комунізму була протиставлена ідеологія свободи, що, за великим

рахунком, сприяло розвитку технології виробництва”.

З цього речення, можна зрозуміти, що вираз за великим рахунком вжито тут у

значенні ”великою мірою”. Такий логічний шлях для зрозуміння цього виразу. Той

же, хто знає російську мову зрозуміє його скоріше, згадавши російський, модний

тепер, вираз по большому счёту. Саме з цього виразу і ”здерто” українську каль-

ку. Іншими словами, українська мова ”збагатилася” коштом бездарного перекладу

російської ідіоми та прищеплення її на український ґрунт. Вираз за великим ра-

хунком не будить у нашій свідомості жодного образу, він геть незрозумілий тим,

хто не знає мови ”старших (історично - молодших) братів”. Вираз цей змушує нас

для зрозуміння вдаватися до цієї мови, заразом навіюючи думку, що українська мо-

ва нездатна розвиватися без копіювання російських мовних зразків.

ІМІДЖ.

Частотою вживання слово імідж побиває усі рекорди. Передусім воно затирає

наше споконвічне слово образ, якого просто не чути з уст сучасних мовців. Так

само він поводиться і щодо наших слів лице та ім’я. Бо коли хтось каже

НН береже свій професійний імідж,

то в цьому разі імідж упхався в мовний потік коштом слів лице або ім’я. У пе-

реносному значенні лице в українській мові якраз і заступає слово образ:

”Могутня гребля Дніпрогесу символізує лице України”,

”Електротермія змінить лице металургії”.

У виразі ”перед лицем смерти” слово лице так само вказує не на ”обличчя

смерти”, а на ”подобу” або ”образ” смерти.

Отже, цілком правильно по-українськи сказати

НН береже своє професійне лице.

Можна вжити тут і слово ім’я:

НН береже своє професійне ім’я.

Наведу звороти, де імідж значить те саме, що й лице або образ:

Імідж Верховної Ради Лице Верховної Ради

Імідж воїна Образ воїна.

Відтрутивши ”українців”, імідж витиснув з нашої мови й кількох ”іноземців”.

Потерпіли від нахабства іміджу слова репутація та реноме. Бо де вжито імідж,

можна без шкоди вжити і репутацію і реноме:

НН береже свою професійну репутацію

НН береже своє професійне реноме.

Дехто може сказати: ”А що поганого, коли мова збагачується на синоніми, хі-

ба це збіднює мову? ”

Думка ніби правильна, хоч тут є одне ”але”. По-перше, треба глянути звідки

прийшло це збагачення. А прийшло воно звідти, звідки приходить уся модна лекси-

ка на Україну. Засвоюючи цю лексику, ми визнаємо єдиним джерелом свого духовно-

го збагачення імперський центр і жодною мірою не розвиваємо своїх власних мово-

творчих можливостей. Шлях, яким здійснюється таке збагачення, хибний. Ми мусимо

дбати про розвиток своїх власних джерел збагачення, а не йти шляхом, прокладеним

в іншому мовному середовищі. Це стверджує нашу культурну залежність від чужих,

не завжди дружніх до нас центрів.

Додам, що і в Росії ревнителі російської мови не захоплені такими модними

”іноземцями”, як имидж, спонсор, менеджер тощо. Таке явище вони кваліфікують

як ”озлидніння мови”.