Ххіv. Тенденція переходить у звичку

Описана досі штучно прищеплювана тенденція - ”збагачувати” українську мову

шляхом запозичень з російської мови мало-помалу ставала неписаною нормою. Читаю-

чи або слухаючи сучасних високих і не дуже високих інтелектуалів, хочеш-не-хочеш

натрапляєш на цю тенденцію-звичку.

Можна взяти сьогодні будь-яку статтю в газеті без вибору, і неодмінно зус-

трінеш там сліди цієї тенденції. Беру без вибору газету й читаю першу-ліпшу

статтю. І одразу натрапляю на ”тенденційні” словесні форми:

Світ зовсім не одноколірно червоний.

Слово одноколірно - це механічний переклад російського одноцветно. Беру

словники. Навіть горезвісний РУС слово одноцветно перекладає по-українськи як

однобарвно, не додаючи інших форм. Правда, слово одноцветный РУС перекладає як

однобарвний, одноколірний, однокольоровий, але на першому місці ставить таки

питоме українське слово однобарвний. Отже, зацитований газетний автор перепльо-

вує навіть колоніяльних русифікаторів, добираючи найгірший, а саме калькований

варіянт слова для свого спілкування з читачем.

Наше життя бурхливо розвивається, і щодня виникають нові слова, що їх нема

у словниках. А коли так, то чому не подумати трохи над тим чи тим новим словом.

Цитований автор згадує про розробку опитувальників для певного аналізу. Чому та-

ка довга і незграбна форма: опитувальник? Чому не сказати хоч би й анкета? Де-

хто скаже, що це право мовця обирати свою лексику. Слушна думка. Це його право,

але наше право цікавитись, чому саме даний автор вжив таке слово. А відповідь

тут одна: він механічно ”перелицьовує” російське слово опросник і в нього вихо-

дить опитувальник. Російське опросник коротке і легкомовне слово, чого не скажеш

про опитувальника. Це новоспечений мастодонт. Якщо росіяни утворили свій ново-

твір від слова опрашивать /опросить/, то нам не конче йти їхніми слідами, а тро-

хи подумати і утворити свій новотвір від слова питати: матимем питальник. Чи ж

не краще, ніж опитувальник? Як бачимо, хибна тенденція породжує хибний наслідок.

Далі в ліс - більше дров. Шановний автор атакує ”лихоманкову метушню”.

Що це за новотвір лихоманковий? Цікаво простежити, як і коли він з’явився.

УРС, виданий до 1960 року, слова лихоманковий не фіксує. Не фіксує його і

РУС, виданий у кінці 60-их років і перевиданий 1980 р. Перекладаючи російське

слово лихорадочный, РУС наводить такі українські відповідники: пропасний та

гарячковий, давши роз’яснення, що в переносному значенні вживати тільки гарячко-

вий. Отже: гарячкова діяльність, гарячкова метушня. Такий вжиток відповідає

українській традиції. І це відбито в другому томі СУМу, виданому 1971 року з

рядом прикладів з літератури:

...наслідки такої гарячкової праці й помітні в... оповіданнях (М. Коцюбинський)

...з якимось гарячковим поспіхом шептала Ганка (І. Франко).

Вжити в цих реченнях лихоманковий замість гарячковий просто неможливо - бу-

де карикатура.

Додам, що слово гарячка куди поширеніше у нас, ніж лихоманка. З гарячкою

ми утворили кілька ідіом біла гарячка, породільна гарячка, простудна гарячка,

пороти гарячку. Лихоманка таких ідіом не творить.

Але часи міняються. Виданий 1973 року четвертий том СУМу наводить прикмет-

ник лихоманковий і ряд прикладів до нього. Звідки ці приклади? З творів радян-

ських письменників. Наведу один такий приклад:

...дрижала від лихоманкового очікування (П. Загребельний).

Навіть неспокушений у мовних лабіринтах читач помітить важкомовність усього

вислову із словом лихоманковий. Куди краще звучало б:

...дрижала від гарячкового очікування.

Де взялося слово лихоманковий, коли його не наводили навіть ”нормативні”

словники?

Очевидно, що це плід словотворчости письменництва УССР. Тоді була в моді

прищеплена згори тенденція - копіюйте з російської мови. Так, згадані письмен-

ники й робили. Знання української мови деякі з них мали неглибоке, а чого не

знали, те брали з російської мови, іншими словами, паразитували на російській

мові. Логічна модель була така:

російське слово лихорадка - це наша лихоманка,

а

російське слово лихорадочный - це наше лихоманковий.

Точно, як в аптеці!

Однак горе-словотворці забували одну істину, що слово лихорадочный, заки

”стало на ноги” в російській мові, пройшло процес добору під оглядом звукової

будови, а штучне слово лихоманковий такого добору не пройшло.

У слові лихорадочный глухі приголосні звуки чергуються з дзвінкими і це дає

усьому слову прохідний квиток до золотого фонду мови. У штучному слові лихоман-

ковий такого чергування нема - майже усі приголосні звуки глухі або напівглухі.

Ця обставина робить слово лихоманковий невиразним і глухомовним, чого не можна

сказати про схвалене поколіннями мовців слово гарячковий, де глухі та дзвінкі

звуки чергуються, утворюючи легкомовну і милозвучну словесну форму.

Слово лихоманковий - це ще один доказ безперспективности мовного мавпуван-

ня, а заразом безперспективности калькованого язичія, ще й досі бороненого мово-

знавцями колоніяльної школи.

У тексті статті автор закликає ”курирувати діяльність товариства”. Звідки

взявся новотвір курирувати? Це знову таки північний гість. Там останнім часом

пішла мода на іноземщину. Звідти прийшли горезвісні імідж, ноу-хау, консенсус

тощо. А тепер ще й курирувати. А чи не простіше сказати - без кучерявости й муд-

ромовства - ”опікуватися діяльністю товариства”? Виглядає, що тенденція мавпу-

вання сильніша від здорового глузду.

Цю звичку інакше як паразитуванням на російській мові не назвеш. Роботящі,

працьовиті і не позбавлені розуму люди паразитують! Чи не сором! Чи не час сха-

менутися і трохи попрацювати власною головою?