ХХІІ. Мода (продовження).

ВИТОКИ.

Слово витоки не менш агресивне, ніж імідж: його запровадили у наш мовний

вжиток ті, хто конвертує своє українське мовлення з російського думання. Його

запроваджено у масову мовну практику в останні 15-20 років. У російській - не

живій, а книжній - мові має поширення слово истоки:

истоки первобытной культури

истоки марксизма

истоки козачества.

Наша мова з перших днів свого літературного буття була мовою близькою до

мови широкого загалу, і в ній якнайменше вживано книжних слів. Наші письменники

та просвітяни саме й старалися виробляти літературні норми на підставі живих

форм. І це була дуже демократична засада, яка сприяла поширенню української мо-

ви. Тому те, що в російській літературній мові означувано словом истоки, укра-

їнці традиційно віддавали словами джерела або корені, і то не завжди у множині.

Так, говорячи про натхнення, ми можемо вживати і множиму і однину:

джерело натхнення або джерела натхнення

У інших випадках ми вживаємо множину:

джерела первісної культури

джерела марксизму.

Щодо козацтва, то тут краще сказати

корені козацтва.

Такий був наш самобутній спосіб висловлювання, не запозичений і не скопійо-

ваний.

Та саме цей спосіб не відповідав інтересам імперських теоретиків, які дбали

про ”злиття мов”.

В ”Українсько-російському словнику” (Видання АН УССР, Київ, 1953) /надалі -

УРС/ до слова витік дано ремарку рідко. І дійсно: наведений в УРСі приклад вжи-

вання цього слова взято з партійної резолюції. Ні в живій мові, ні в творах кла-

сиків слова витоки або витік не зафіксовано. Зате до слова джерело наведено низ-

ку прикладів, в тому числі - кілька усталених зворотів:

бити джерелом

біля джерел цивілізації

У СУМі (1970) та сама картина. До слова витік дано приклад з наукової ста-

тті, а до слова джерело більше як десять прикладів. Треба додати, що слово дже-

рело творить цілу ”сім’ю” слів: джерельце, джерельний, джерелянка, джереловий,

джереляний, джерелитися, джерелознавець, джерелоанавство, джерелознавчий,

першоджерело, праджерело, першоджерельний.

Слово ж витоки, навпаки, ”малосімейне” - не творить похідних форм; і це теж

свідчить про його ”приший-кобилі-хвостість” у нашій лексиці.

Очевидно, що стратегам етноциду довелось докласти чимало зусиль, щоб за

яких 15-20 років витиснути з ”офіційного” вжитку слово джерело і заступити його

штучним і неживим словом витоки (витік у однині). Іншими словами, вони започат-

кували моду на це слово. І сьогодні, читаючи газети, можна натрапити на десятки

витоків і на одиниці джерел.

Знову таки живе, поширене і зрозуміле слово поступається місцем штучному

слову, ”розкрученому” на догоду адептам ”злиття мов” і сконвертованому з іншої

мови.

ВОЧЕВИДЬ у значенні ”очевидно”.

Сьогодні стало модно вживати слово вочевидь замість слова очевидно. Слово

очевидно цілком українське слово, і наявність його в російській мові дуже мож-

ливо є наслідком українського впливу на російську мову. Але, коли вже воно ко-

мусь цілком безпідставно псує нерви, то хай цей ”хтось” шукає справжніх синоні-

мів, а не штучно вигаданих. Такими синонімами можуть бути: як видно, видати,

очевидячки, безперечно, певно, мабуть, правдоподібно (у галицькому варіянті),

а не вочевидь. Вочевидь /в очевидьки, в очевидячки/ - самобутня українська

форма, яку в офіційній мові тепер заступили слова наяву, наочно або навіч. І в

цьому можна переконатися з таких прикладів, наведених у словнику Грінченка:

”Не приснилось, а в очевидячки явилось” (П. Куліш)

”Христі, мов живе, усе те стало в очевидячки” (П.Мирний).

Форми вочевидьки, вочевидячки у процесі спілкування скоротилися до форми

вочевидь. І коли ще перші варіянти записувано як два слова в очевидьки, в

очевидячки, то варіянт вочевидь уже ніхто не пише окремо. Це суцільна одноціла

форма. Ось її вжиток у сучасників:

”За чотири роки я вочевидь пересвідчився, що Григорій напрочуд доброго сер-

ця людина” (О. Копиленко).

З цього прикладу видно, що вочевидь це не очевидно, бо підставивши очевид-

но замість вочевидь, дістанемо безглуздий вираз:

”За чотири роки я очевидно пересвідчився, що Григорій напрочуд доброго сер-

ця людина”.

Так само не можна підставити очевидно і в наведені цитати з П. Куліша та П.

Мирного. Зате там можна підставити слово наяву. У цитаті з О. Копиленка зміст

не зміниться, якщо вочевидь замінити словом наочно, а також і наяву.

НЕУНИКНЕННИЙ, НЕУНИКНИЙ.

Низька якість словників змушує українців не довіряти словникам і винаходити

потрібну лексику самостійно. Це знову таки палиця о двох кінцях, бо у ”норматив-

них” словниках УССР не вся лексика потворна. До рекомендацій словників треба

підходити критично і розрізняти справді українську лексику від створеної філоло-

гами на замовлення партії. Біда в тому, що творивши лексику самостійно, сьогод-

нішні мовці й собі взоруються на російські зразки і творять сміховинні неологіз-

ми. Наприклад, дехто полюбляє вживати слово неуникненний - слово з п’ятьма Н.

Закони милозвучности проти таких слів. Крім того, згадане слово задовге, а ще

витискає з ужитку чудове українське слово неминучий:

неуникненний конфлікт = неминучий конфлікт.

Появу слова неуникненний спричинила недовіра до наявних словників і бажання

скопіювати російську форму неизбежный. Логіка тут така:

російське избежать - це наше уникнути,

а

російське неизбежный - це наше неуникненний.

Але у словотворчості така логіка хибна. Подібне мавпування завжди карика-

турне. У даному разі не треба ”винаходити велосипеда”. У нашій мові існує і від-

дано працює слово неминучий. Щоб не ”відкривати Америк” краще глибше вивчати

свою мову, ніж старатися покращити її невмілим мавпуванням.

Дехто з письменної братії вживає рідного брата слова неуникненний - форму

неуникний. Ця форма нібито коротша, але зате їй бракує образности. Почувши її,

одразу не зрозумієш, що це я вчув? І трохи подумавши, догадуєшся, що це мавпо-

копія російського неизбежный.

Той, хто вживає такі форми, розписується у поверховому знанні своєї мови.

Бо і неуникненний і неуникний нездатні конкурувати з адоптованим поколіннями

мовців словом неминучий.

ОПОСЕРЕДКОВАНО.

Це слово чисто наукового вжитку щораз частіше подибуємо в газетно-публіцис-

тичній мові. Усю родину слів, що походить від слова опосередковувати, і саме це

слово СУМ цілком слушно характеризує як слова книжні:

опосередкований, опосередкованість, опосередковано, опосередковування,

опосередковувати, опосередковуватися, опосередкування.

З точки зору живої мови ці форми задовгі і заважкі для спілкування, вони

зрештою важкі і для розуміння. У науковій - філософській літературі - таку лек-

сику виправдано потребою відтворення наукових понять. Там ці слова на місці.

Вживати такі форми у розповідних стилях газет чи у виступах нема ніякої потреби.

Однак мода диктує інакше.

І одне з наведеної родини слів - а саме слово опосередкований - починає

щораз частіше заявляти про своє існування читачам сучасної української преси.

Пише автор музичного огляду в газеті:

”Прикро лише, що... виконавці мають до... культури доволі опосередко-

ваний стосунок” (”Час”).

Тут замість важкого слова опосередкований цілком до речі вжити посередній:

зрозуміло, просто, коротко:

Прикро лише, що... виконавці мають до... культури досить посередній

стосунок.

В іншому місці цей же автор пише:

”Опосередковано їм дуже допомогла звичка до... записів аудіокасет”.

Навіщо таке ”мудре” слово у газетному огляді? Чи воно спрощує виклад, по-

магає розумінню тексту?

Тут теж можна вжити легке слово посередньо, але нащо такі ”книжні” вирази

в газетному стилі? Така мова не приваблює, а відтручує читача. Чи не простіше

і зрозуміліше для читача сказати:

Дуже стала їм у пригоді звичка...?

Але мода не визнає здорового глузду. І тому читачі сучасних авторів хочеш-

не-хочеш мусять насолоджуватися лексикою, опосередкованою модою.

СХОЖЕ.

Дуже популярним стає у сучасників вставне слово схоже. Ось кілька прикла-

дів його вживання:

Схоже на те, що бере гору думка реформаторів...

Схоже на те, що ніхто не бореться...

На це, схоже, останнім часом перестали звертати увагу...

Українська мовна традиція знає чудову форму виглядає, яку в ролі вставного

слова й уживано в подібних реченнях:

Виглядає, що бере гору думка реформаторів...

Виглядає, що ніхто не бореться...

На це, виглядає, останнім часом перестали звертати увагу...

Схоже на те - це калька з російського похоже на то. Вживання цієї форми

- наслідок засилля російської мови у багатьох сферах суспільного й державного

життя України. Українізуючись на ходу, мовці перекладають узвичаєні російські

форми, як їм здається найлегше. Але такий переклад - це не українська мова, а

українізована російська, або просто - суржик.

Українські мовці протягом століть виробили свої самобутні мовні стандарти,

і нехтування цих стандартів ”розмиває” українську мову, творить цілком нову лін-

гвістичну категорію.

Можуть сказати, ”Нащо створювати проблему. Слово схоже зрозуміле нам, то

тут немає великої біди. Головне, щоб передати думку зрозуміло”.

Якби ж слово схоже було єдиною запозиченою формою у сучасному мовному

процесі, то його, справді, не варто було б обговорювати. Але таких схожих слів

буквально тисячі. І їх, ніби хвилями морського прибою, сучасний мовний процес

виносить і виносить на чисті береги української мови.

Постає питання, чи цей процес не є деградацією? А коли так, то з ним треба

боротися. Розглядаючи кожен такий ”новотвір”, ми даємо тим, хто хоче знати і

висловлюватися неспотвореною українською мовою дороговказ, як уникати, нехай і

модних, та не властивих нам форм, і нагадуємо про свої, нераз лексично доцільні-

ші, але занедбані, а часом і репресовані колись форми.

НАНОСИТИ УДАР.

Поширення виразу наносити удар треба приписувати не стільки моді, скільки

поганому знанню рідної мови окремими інтелектуалами, а також цілеспрямованій де-

українізації української мови, здійснюваної на всіх рівнях колоніяльного мово-

знавства. А втім навіть ”нормативні” словники УССР не рекомендують звороту на-

носити удар, а фіксують зворот завдавати удару. Цей вжиток має за собою укра-

їнську традицію вживання дієслова завдавати із значенням ”заподіювати”, ”спри-

чиняти”. Дієслово завдавати виявилося дуже ідіомотворчим словом. До спілки з

ним дуже охоче пристають іменники:

завдавати жалю

Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаєш (Словник Грінченка);

завдавати жаху

Щоб більше жаху ій завдать... (Л. Глібів);

завдавати муки

Не завдавай мені молодому смертельної муки (Нар. пісня);

завдавати клопоту

Прости, коли завдаю клопоту... (Л. Українка);

завдавати поразки

Він завдав польському війську нищівної поразки (О. Довженко);

завдавати сорому

Він ламає завіти... та завдає їй сорому перед людьми (М. Коцюбинський);

завдавати туги

Не завдавай, чорнявая, мому серцю туги... (Нар. пісня);

завдавати удару

Загарбання узбережжя... турками завдало удару торгівлі (Історія України).

Як бачимо з наведених прикладів вираз завдавати удару є складовою частиною

самобутньої української фразеотворчої системи. Самобутність фразеотворчих сис-

тем належить до особливостей кожної мови. Коли позбавити мову цих систем і пе-

рейти на калькування іншомовної лексики, відбувається руйнування самої мови - її

тарапунькизація: обернення самобутньої сигнальної системи на посміховисько та

матеріял для анекдотів.

Очевидно, що у боротьбі з українською мовою офіційне совєтське мовознавс-

тво спрямувало свої атаки і на самобутні словотворчі моделі нашої мови. І цей

наступ повела найвища мовознавча інституція колоніяльної України - Інститут мо-

вознавства УССР.

У виданому Інститутом мовознавства кількатомному ”Словнику української мо-

ви” (СУМ) у гнізді ЗАВДАВАТИ (том ІІІ) наведено цілу низку зворотів з дієсловом

завдавати і вказано, що зворот завдавати удару буде наведено у гнізді УДАР.

Том ІІІ СУМу видано 1972 року. Гніздо ж УДАР появилося аж у Х томі СУМу, вида-

ному 1979 року. І в гнізді УДАР ідіоми завдавати удару не наведено. Що сталося?

За сім років змінилася українська мова? Ні, мова не змінилася, але тиск на ук-

раїнство в усіх сферах поглибився. Розуміючи куди вітер віє, колоніяльні мово-

знавці виявили своє вірнопідданче розуміння теорії ”злиття мов”, яка на ділі бу-

ла замаскованою антиукраїнською акцією, висловленою ще Петром І: ”дабы не было

различия” (між мовою росіян та українців). Колоніяльна мовознавча еліта прислу-

жилася в такій спосіб асиміляційній політиці імперії щодо українців та інших

”інородців”.

Однак редактори СУМу не наважилися зафіксувати зворот наносити удар у сло-

внику. Не було, цього виразу в українській літературній мові. Але вже існувала

тенденція до калькування, і цю тенденцію СУМ ”творчо” розвиває.

Як саме?

Ми знаємо, що від дієслів та дієслівних зворотів постають віддієслівні іме-

нники. Від дієслова читати постав іменник читання; від блимати - блимання, від

думати - думання і т.д. Так само і від дієслівних зворотів завдавати муки, зав-

давати поразки, завдавати удару виникли іменникові звороти завдання муки, завда-

ння поразки, завдання удару. І тут колоніяьні мовознавці намацали свій шаис.

У творах тодішніх навіть популярних письменників траплялися мовні ляпсуси.

У цьому не було нічого дивного, взявши під увагу тенденцію до ”злиття мов”, яку

практиковано за тих часів. Так от, редактори СУМу, усунувши з української фразе-

ології зворот завдавати удару, натомість у гнізді УДАР цитують приклад, де вжито

зворот нанесення удару. Зворот взято з творів О. Гончаря. Зворот є безсумнів-

ною калькою російського нанесение удара. Я не виключаю, що зворот цей міг опи-

нитися у тексті Гончаря після редакторської правки.

У такий спосіб редактори СУМу прокладали стежку для скопійованого з росій-

ської мови звороту наносити удар. Стежку для цього звороту почав прокладати ще

РУС. У гнізді російського слова НАНОСИТЬ зворот наносить визит РУС перекладає

двома формами: робити візит або наносити візит. Візит українці споконвіків ро-

били й роблять і ніколи не наносили і не наносять. Вираз наносити візит звучить

карикатурно. Але саме цього і треба було колоніяльним мовознавцям. Записана ка-

рикатурна форма в РУСі чекала свого часу. І такий час настав.

Дипломовані в УССР філологи О. Тараненко і В. Брицин у ”Русско-украинском

словаре для деловых людей” /надалі - СДЛ/, виданому 1992, але укладеному до

1991 р., російський вираз наносить визит перекладають уже тільки однозначно

наносити візит, прокладаючи цим дорогу для вжитку слова наносити замість завда-

вати і в інших зворотах. Ці заходи ”друзів” української мови проклали стежку для

моди на вираз наносити удар, досі ще жодним словником не рекомендований. Цю мо-

ду підживило недостатнє знання молодим поколінням літературої української мови,

тобто, кажучи відверто - малограмотність, яку залишила нам у спадок мовна полі-

тика СССР. Ті ж українські мовці, хто хоче володіти неспотвореною українською

мовою і не наслідувати сучасних тарапуньок, мусять бути дуже обережними щодо

всіх модних слів та виразів, в тому числі і щодо звороту наносити удар.