I. Обставини справи

Червня 1998 року

____________
¹ Публікується переклад українською мовою тексту рішення Європейського суду з прав людини без складу палати, яка розглядала справу, та розділу " Процедура". Переклад З. Бортновської.

<...>

ФАКТИ

I. Обставини справи

8. Франціско Тейксейра де Кастро (далі також - заявник) є громадянином Португалії, 1955 р. н., проживає у м. Кампелосі, на час подій, що є предметом розгляду, працював на текстильній фабриці, з часу звільнення із в'язниці не працевлаштувався.

A. Втручання двох працівників поліції та арешт заявника

9. У зв'язку з операцією з проведення моніторингу незаконної торгівлі наркотиками двоє негласних працівників Фемеліційського відділення поліції кілька разів з метою купівлі наркотиків начебто для власних потреб підходили до В. С., якого підозрювали в дрібній торгівлі наркотиками, переважно гашишем. Вони сподівалися, що через В. С. зможуть виявити його постачальника, у якого начебто хочуть придбати кілька кілограмів гашишу. Не знаючи, що зазначені особи були працівниками поліції, В. С. погодився підшукати постачальника наркотиків, однак не міг встановити його місцезнаходження.

10. Опівночі 30 грудня 1992 р. названі працівники поліції прийшли додому до В. С., сказавши, що їх цікавить купівля героїну, В. С. згадав ім'я Франціско Тейксейра де Кастро як того, хто може знайти героїн, але не знав його останньої адреси і мав дізнатися її від Ф. О. Тоді всі четверо поїхали додому до заявника на машині, яка начебто належала покупцям. Заявник на прохання Ф. О. вийшов з дому та сів у машину, де на нього разом з В. С. чекали працівники поліції, які сказали, що хочуть купити 20 грамів героїну за 200 тис. ескудо та показали згорток банкнот.

11. Тейксейра де Кастро продати героїн погодився та в супроводі Ф. О. поїхав своєю машиною до іншої особи - Дж. П. О. Останній отримав від когось іншого три пакетики героїну, один з яких важив десять грамів, а інших два - по п'ять грамів, а після повернення передав їх у руки заявнику в обмін на оплату, яка перевищувала 100 тис. ескудо, хоча точна сума невідома.

12. Тоді заявник привіз наркотики В. С., який у той час вже повернувся додому і був у будинку, а двоє поліцейських чекали надворі. Угода мала бути вчинена в тому самому будинку. На запрошення В. С. працівники поліції зайшли всередину, де заявник витягнув із кишені один з пакетиків, після чого поліцейські назвали себе та заарештували заявника, В. С. та Ф. О. Це відбувалося приблизно о 2-й годині ночі. Вони обшукали всіх трьох і знайшли у заявника два інших пакетики героїну, 43 тис. ескудо готівкою та золотий браслет.

B. Перебіг провадження

1. Попереднє розслідування

13. Наступного дня заявник постав перед слідчим суддею Фемеліційського кримінального суду і був затриманий на час судового розгляду.

14. 29 січня 1993 р. заявник звернувся з клопотанням про звільнення. Він стверджував, що його затримання було незаконним і вчинене з порушенням статей 3, 6 та 8 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція). На його думку, він був затриманий у результаті аморальної та незаконної поведінки двох працівників поліції, оскільки вчинив злочин виключно на їх вимогу. Заявник стверджував, що поліцейські діяли як " агенти-провокатори", особливо враховуючи факт, що в той момент вони не здійснювали операцію з проведення моніторингу незаконної торгівлі наркотиками відповідно до постанови суду.

15. Слідчий суддя своїм рішенням від 16 лютого 1993 р. відхилив зазначену заяву, а 21 квітня цього ж року апеляційний суд підтримав назване рішення.

16. Заявник подав два клопотання про доставку його до Верховного Суду, які були відхилені 11 березня та 13 травня 1993 р. У своєму рішенні Верховний Суд зазначив, що хоча при купівлі героїну двоє поліцейських діяли як " агенти-провокатори", затримання заявника було виправданим, оскільки у нього знайшли наркотики.

17. 26 серпня 1993 р. прокурор направив обвинувальний висновок щодо заявника та В. С. Обвинувачення щодо інших двох осіб - Ф. О. і Дж. П. О - прокурор не підтримав.

18. Матеріали справи були направлені до кримінального суду Санто Тірсо (місцевий суд).

2. Судовий розгляд та апеляційне провадження

а) Провадження у кримінальному суді Санто Тірсо

19. 25 листопада 1993 р. відбулося слухання справи, де заслухали кількох свідків, у тому числі обох працівників поліції та Ф. О.

20. 6 грудня 1993 р. національний суд засудив заявника до шести років позбавлення волі і призначив покарання В. С. у виді 20 днів арешту. Суд вирішив, що використовувати негласних агентів чи навіть " агентів-провокаторів" національним законодавством не заборонено за умови, що обмеження особистої свободи виправдане тими цінностями, для досягнення яких воно застосовувалося. Оскільки до заявника спочатку звернувся Ф. О., то поведінка працівників поліції у вчиненні злочину вирішальною не була. Національний суд пояснив, що він постановив свій вирок на підставі свідчень свідків, Ф. О., підсудного В. С., самого заявника, але в основному - двох працівників поліції.

б) Провадження у Верховному Суді

21. 14 грудня 1993 р. заявник звернувся до Верховного Суду з апеляцією. Він скаржився на порушення права на справедливий судовий розгляд та посилався на порушення ст. 6 Конвенції.

22. У своєму рішенні від 5 травня 1994 р. Верховний Суд відхилив апеляцію заявника і підтримав всі положення рішення, яке останній оскаржував, зазначивши таке:

" У цій справі безсумнівним є те, що працівники поліції були надзвичайно наполегливі, доки вони розкрили себе перед Франціско Тейксейра де Кастро. Однак абсолютно зрозуміло, що це було лінією їх узгодженої поведінки. Працівники поліції знали, що В. С. був наркоманом, і хотіли викрити особу, яка забезпечувала його наркотиками. Гашиш їм не був потрібний - вони намагалися придбати героїн і зустріли Франціско Тейксейра де Кастро, який погодився на їхню неправдиву пропозицію, оскільки хотів заробити на цьому продажу, використовуючи одне з найбільших лих сьогодення...

У результаті наполегливості поліцейських заявник, у якого була велика кількість наркотиків, був заарештований.

Більше того, оскільки офіцери були працівниками Фемеліційського поліцейського відділення громадської безпеки, вони... діяли як кримінальні слідчі (ст. 1 Кримінально-процесуального кодексу), які відповідно до законодавства мали повноваження, що дозволяли їм без звернення до вищого органу отримувати інформацію про правопорушення, встановлювати правопорушників та вживати інших необхідних і термінових заходів для збирання доказів (п. 2 ст. 55 цього Кодексу).

Працівники поліції... діють у кримінальному провадженні як працівники суду, що не забороняє їм при особливих, встановлених законом виняткових обставинах вживати процесуальних заходів для виконання їхніх власних неделегованих повноважень.

Як зазначив у своєму поданні прокурор, офіцери поліції державної безпеки діяли в межах закону, і їхня поведінка не може бути підставою для визнання доказів неприйнятними.

За цих обставин апеляція Франціско Тейксейра де Кастро є повністю необгрунтованою.

Враховуючи наведене, Верховний Суд відхилив апеляцію та підтримав рішення суду, що оскаржувалося".

II. Відповідне національне законодавство

A. Законодавчий декрет від 13 грудня 1983 р. N 430/83

23. Відповідні положення Законодавчого декрету від 13 грудня 1983 р. N 430/83 про запобігання торгівлі наркотиками, який діяв на той час, передбачали таке:

Пункт 1 ст. 23:

" Кожен, хто без законних підстав вирощує, виготовляє, переробляє, добуває, постачає, надає для продажу, продає, поширює, купує, приймає чи іншими способами отримує, виготовляє з інших речовин, транспортує, вивозить чи ввозить до країни або незаконно володіє на підставах, не передбачених ст. 36, будь-якими речовинами чи препаратами, зазначеними у списку I - III, карається позбавленням волі на строк від шести до 12 років або штрафом від 50 тис. до 500 тис. ескудо".

Стаття 52:

" 1. Агент кримінального слідства, який під час попереднього розслідування і без розкриття своєї особи приймає від особи або від третьої сторони наркотики чи інші психотропні речовини, звільняється від відповідальності за таку поведінку.

2. Звіт про таку дію потрібно приєднати до матеріалів справи протягом щонайбільше 24 годин".

24. Нині торгівлю наркотиками регулює Законодавчий декрет від 22 січня 1993 р. N 15/93. Стаття 52 Законодавчого декрету N 430/83 була відтворена без істотних змін у ст. 59 нового декрету.

B. Кримінально-процесуальний кодекс

25. Головними положеннями Кримінально-процесуального кодексу, які застосовуються у цій справі, є:

Стаття 126:

" 1. Докази, одержані шляхом тортур, застосування сили чи будь-якого іншого фізичного чи психологічного насильства, є незаконними та неприйнятними.

2. Докази, одержані одним з перелічених способів, можуть вважатися отриманими із застосуванням фізичного чи психологічного насильства, навіть якщо потерпілий погодився на:

а) застосування нелюдського поводження, сили чи інших методів, гіпнозу або застосування жорстоких чи оманливих заходів, направлених на особисту свободу для обмеження його волі та здатності приймати рішення;

<...>

4. Якщо докази одержані способами, що становлять серйозне кримінальне правопорушення відповідно до цієї статті, вони можуть використовуватися лише для обгрунтування обвинувачення осіб, які відповідальні за таке отримання".

Стаття 241:

" Прокурор дізнається про вчинення правопорушення внаслідок свого ж розслідування або від працівників поліції, відповідальних за розслідування злочину, або якщо про злочин повідомлено відповідно до таких положень".

Стаття 242:

" Навіть якщо особа злочинця невідома, прокуратуру має повідомити про злочин:

а) поліція - про будь-які злочини, що стали їй відомі;

<...> ".

C. Судова практика та теорія права

26. За певних умов Верховний Суд допускає використання " негласних агентів" у боротьбі з торгівлею наркотиками (рішення від 12 червня 1990 р., BMJ N 398, ст. 282; 14 січня 1993 р., (STJ), 1993-I, ст. 270; 5 травня 1994 р., Col.Jur. (STJ), 1994-II, ст. 215, постановлені у цій справі, та рішення від 22 червня 1995 р., Col.Jur. (STJ), 1995-II, ст. 238; 6 липня 1995 р., Col.Jur. (STJ), 1995-II, ст. 261; 2 листопада 1995 р., Col.Jur. (STJ), 1995-III, ст. 218).

27. Правознавці Португалії (та інших європейських держав) відмежовують загальне поняття " агент" від інших понять: " негласний агент" та " агент-провокатор". Перший - це той, хто обмежується збиранням інформації, тоді як другий фактично спонукає людей вчинити злочин. У Португалії відповідно до законодавства, що було чинним на той час, експерти з права розглядали докази, отримані " негласними агентами", як прийнятні, але були більш обережними щодо доказів, отриманих " агентами-провокаторами" (див., наприклад, Costa Andrade, Coimbra, 1992, рр. 220 and A.G.Lourenco Martins, Coimbra, 1984, pp. 154).

3. Провадження у Комісії²

____________
² Європейська комісія з прав людини.

28. Тейксейра де Кастро звернувся до Комісії 24 жовтня 1994 р. Посилаючись на п. 1 ст. 6 Конвенції, він скаржився, що на порушення статей 3, 8 Конвенції не мав справедливого судового розгляду справи, оскільки суд не врахував, що злочин, за вчинення якого його було засуджено, спровокували поліцейські. Крім того, він вважав, що був підданий дискримінаційному поводженню, оскільки отримав занадто суворий вирок, у той час як інших осіб у таких справах або зовсім не звинувачували, або вони отримали легке покарання.

29. 24 червня 1996 р. Комісія визнала заяву (N 25829/94) прийнятною в частині, що стосувалася справедливості провадження, та неприйнятною в іншій частині. У своєму звіті від 25 лютого 1997 р. (ст. 31) вона висловила думку, що мало місце порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (30 голосів проти одного) та не було порушення ст. 3 Конвенції (одноголосно) і що необхідності досліджувати факт дотримання вимог ст. 8 Конвенції немає (30 голосів проти одного). Повний текст рішення Комісії та окремої думки викладено у звіті, який додається до цього рішення.

4. Остаточне подання Уряду до Суду³

30. У своїх зауваженнях Уряд просив Суд " визнати, що порушення ст. 6 Конвенції у цій справі не було".

____________
³ Європейський суд з прав людини (далі - Суд).

ПРАВО

I. Стверджуване порушення п. 1 ст. 6 Конвенції

31. Тейксейра де Кастро скаржився, що був позбавлений справедливого судового розгляду справи, а до вчинення злочину, за який його пізніше засудили, його спонукали негласні працівники поліції. Він послався на п. 1 ст. 6 Конвенції, якою закріплено:

" Кожен... при встановленні обгрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення... має право на справедливий... розгляд упродовж розумного строку незалежним судом..."

Заявник стверджував, що судимості у нього раніше не було і він ніколи б не вчинив злочин, якби не втручання " агентів-провокаторів". Крім того, працівники поліції діяли з власної ініціативи, без нагляду суду і без попереднього розслідування.

32. Уряд стверджував, що велика кількість держав, включаючи більшість країн - членів Ради Європи, визнали доцільність спеціальних слідчих дій, у тому числі у боротьбі з торгівлею наркотиками. Суспільство має знайти методи боротьби з цією злочинною діяльністю, що підриває засади демократичного суспільства. Відповідно до ст. 52 Законодавчого декрету N 430/83, що був застосований у справі, а також Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р. та Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом 1990 р. негласних агентів використовувати дозволено і їхня діяльність не має нічого спільного з " провокацією". Крім того, у пунктах 1 і 2(a) ст. 126 Кримінально-процесуального кодексу містяться чіткі вимоги, які треба виконувати для того, щоб отримані докази можна було визнати допустимими та законними. Таким чином, двох працівників поліції, задіяних у цій справі, " провокаторами" назвати не можна. Потрібно також розмежовувати справи, у яких негласні агенти провокують виникнення злочинного наміру, якого до того не було, від тих, де підозрюваний вже мав намір вчинити злочин. У цій справі поліцейські лише виявили вже існуючий злочинний намір, надавши можливість Тейксейра де Кастро реалізувати його. Ф. О. (один із підсудних) не тиснув на заявника, який одразу зацікавився продажем наркотиків і виконанням угоди. Крім того, після арешту у підозрюваного вилучили більше наркотиків, ніж замовляв " покупець".

І насамкінець, упродовж процесу Тейксейра де Кастро мав можливість ставити питання обом названим працівникам поліції та іншим свідкам і заперечувати їм. Верховний Суд базував свої висновки не тільки на свідченнях поліції, а й на інших доказах. Немає жодних підстав вважати судовий процес несправедливим.

33. Комісія визнала, що злочин було вчинено і заявника засуджено до доволі суворого покарання, якщо не виключно, то значною мірою в результаті дій працівників поліції, які таким чином спровокували кримінальну діяльність, що за інших обставин могла б і не відбутися. Така ситуація однозначно вплинула на об'єктивність розгляду справи в суді.

34. Суд вкотре наголошує на тому, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази. Завданням Суду згідно з Конвенцією скоріше є з'ясування, чи було провадження справедливим у цілому; зокрема, яким чином були здобуті докази, а не постановлення ухвали про визнання тверджень свідків як доказів (див., серед іншого, рішення у справі " Ван Мехелен та інші проти Нідерландів" від 23 квітня 1997 р. (Van Mechelen and Others v. the Netherlands judgment of 23 April 1997, Reports of judgmens and Decisions 1997-III, p. 711, p. 50)).

35. Зокрема, у Конвенції немає положень, що забороняють використовувати анонімну інформацію на стадії розслідування кримінальної справи там, де характер злочину цього потребує. Проте подальше використання зазначеної інформації судом для встановлення вини особи - це інше питання (див., з відповідними змінами, рішення у справі " Костовскі проти Нідерландів" від 20 листопада 1989 р. (Kostovski v. the Netherlands judgment of 20 November 1989, Series A no. 166, p. 21, p. 44)).

36. Використання негласних агентів має бути обмеженим і забезпеченим гарантіями навіть у справах, пов'язаних із боротьбою з торгівлею наркотиками. Хоча зростання організованої злочинності, безсумнівно, зумовлює застосування відповідних заходів, право на справедливий розгляд залишається на першому місці (див. рішення у справі " Делькурт проти Бельгії" від 17 січня 1970 р. (Delcourt v. Belgium judgment of 17 January 1970, Series A no. 11, p. 15, § 25)) і не може бути принесене в жертву доцільності. Загальні вимоги справедливості, що містяться у ст. 6 Конвенції, застосовуються у провадженнях щодо всіх кримінальних справ: від найпростіших до найбільш заплутаних. Суспільним інтересом не можна виправдати використання доказів, здобутих шляхом підбурювання з боку поліції.

37. Суд зазначає, що насамперед ця справа відрізняється від справи " Люді проти Швейцарії" (Ludi v. Switzerland judgment 15 June 1992, Series A no. 238), у якій офіцер поліції був під присягою, слідчий суддя знав про його завдання і органи влади Швейцарії, поінформовані поліцією Німеччини, порушили кримінальну справу. Офіцер поліції виконував лише функції негласного агента.

38. У цій справі необхідно визначити, чи вийшла діяльність працівників поліції за межі функцій негласних агентів. Суд зазначає, що Уряд не стверджував, що втручання працівників поліції було частиною операції з боротьби з незаконною торгівлею наркотиками, яка була призначена санкцією судді та проводилася під його наглядом. У компетентних органах влади не було також достатніх підстав підозрювати Тейксейра де Кастро у тому, що він був торговцем наркотиками; навпаки, раніше він не мав судимості і не перебував під слідством, кримінальні справи проти нього не порушувалися. Справді, він не був відомий працівникам поліції, які увійшли в контакт із ним за посередництвом В. С. та Ф. О. (див. § 10).

Крім того, у будинку заявника наркотиків не було; він отримав їх у третьої особи, яка, у свою чергу, взяла їх в іншої особи (див. § 11). У рішенні Верховного Суду від 5 травня 1998 р. також не зазначено, що під час арешту у заявника було виявлено наркотиків більше, ніж його просили поліцейські, і що, таким чином, він вийшов за межі того, до чого його спонукали працівники поліції. Суд також не виявив жодних доказів на підтримку аргументів Уряду про те, що заявник мав намір вчинити злочин. За таких обставин можна зробити висновок, що двоє поліцейських не обмежилися пасивним розслідуванням злочинної діяльності Тейксейра де Кастро, а навпаки, вдалися до спонукання вчинити злочин.

Насамкінець Суд зауважує, що у своїх рішеннях національні суди зазначали той факт, що заявник був засуджений в основному на підставі свідчень двох працівників поліції.

39. Враховуючи ці обставини, Суд дійшов висновку, що працівники поліції вийшли за межі функцій негласних агентів і спровокували злочин, а тому немає жодних причин вважати, що без їхнього втручання злочин було б учинено. Це втручання та його використання у цьому спірному кримінальному провадженні означало, що із самого початку заявник був однозначно позбавлений права на справедливий судовий розгляд. Отже, мало місце порушення п. 1 ст. 6 Конвенції.

II. Стверджуване порушення ст. 3 Конвенції

40. У своїй заяві до Комісії заявник також стверджував, що було порушено ст. 3 Конвенції, де заборонено " нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження чи покарання".

41. Суд зазначає, що ні заявник, ні Уряд, ні Делегати Комісії не надали жодного аргументу щодо цього пункту. Він не бачить причин розглядати цю частину з власної ініціативи.

III. Стверджуване порушення ст. 8 Конвенції

42. Тейксейра де Кастро скаржився на порушення ст. 8 Конвенції, яка гарантує:

" 1. Кожен має право на повагу до його приватного та сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції.

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб".

43. Беручи до уваги висновки, викладені у § 39, Суд, як і Комісія, не вбачає потреби розглядати цю скаргу окремо.

IV. Застосування ст. 50 Конвенції

44. У ст. 50 Конвенції зазначено:

" Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію" ⁴.

____________
⁴ Текст статті Конвенції подано станом на час розгляду справи.

45. Заявник вимагав компенсувати йому матеріальну і моральну шкоду, а також судові та інші витрати.