Тема 11. Моніторинг СТВ та звітність у сфері праці

Методологія, в контексті методу соціально-економічного пізнання ринку праці являє собою техніку одержання знання про нього. Сучасна методологія ринку праці ґрунтується на системі найбільш загальних принципів, методів і способів його пізнання та встановлення істини.

Так, професійне відношення працівників, що досліджують ринок праці до свого предмету, полягає в тому, що вони зобов’язані його вивчати, аналізувати у відповідності з інтелектуальними, технологічними і етичними-нормами. Якщо не забезпечено та не збережено методологічні і методичні норми цього дослідження, то його висновки не можуть вважатися дисциплінарне коректними.

За своєю спрямованістю, методологія досліджень ринку праці виділяє ряд проблемних напрямків. Кожен з них має достатню автономію. Водночас, дослідження ринку праці не мають у своєму розпорядженні специфічних, лише йому властивих методів, перелік цих напрямків досить широкий. Серед них дослідження зайнятості в умовах приватизації, формування нових робочих місць, соціально-трудові відносини в колективах різних форм власності тощо. Слід зазначити, що на сьогодні в напрямку дослідження ринку праці наявні фундаментальні підходи та інструментарій, організована й багаторівнева система збору й аналізу даних щодо нього.

Загалом, методологія озброює дослідження загальними принципами пізнання суспільства і представляє собою реалізацію світогляду творчого працівника в практиці його дослідницької діяльності. Фундаментальна проблема методологічного характеру, яку вимушені вирішувати в кожному окремому дослідженні - це розмежування пізнаного і відомого від невідомого, проблемного, ймовірного в системі ринку праці.

Методика дослідження ринку праці являє собою сукупність різних спеціальних методів, засобів і прийомів одержання, обробки й аналізу емпіричних даних. Методичний інструментарій, використовуваний у кожному конкретному дослідженні цієї проблематики, визначається, насамперед, метою та завданнями.

Як вже зазначено, для проведення досліджень щодо ринку праці вже розроблено десятки методів і технік збору й аналізу даних.

Слід підкреслити, що у найбільш загальному виді ці дослідження можна визначити як систему логічно послідовних методологічних, методичних і організаційно-технічних процедур, зв’язаних між собою єдиною метою: одержати достовірні дані про досліджуване явище, або процес для їхнього наступного використання в практиці управління ринком праці.

Дослідження ринку праці включає ряд послідовних, що змінюють один одного організаційно-автономних і разом з тим змістовно взаємозалежних етапів:

– розробку програм и цього дослідження;

– визначення виду й обсягу вибірки;

– властиво організацію проведення дослідження;

– збір первинної соціологічної інформації;

– обробку зібраної інформації;

– аналіз отриманої інформації, підготовку звіту за результатами дослідження, формулювання висновків і розробку практичних рекомендацій для різних рівнів управління.

Слід зазначити, що одним з найважливіших етапів організації дослідження є розробка програми дослідження ринку праці, що являє собою визначення мети і завдань дослідження, висування гіпотез, уточнення понять і їх систематизацію.

Виходячи з останнього програма дослідження ринку праці включає наступні розділи: формулювання дослідницької проблеми, визначення об’єкта і проблеми дослідження ринку праці.

Дослідницька проблема – це потреба у вивченні якої-небудь сфери економіки праці й соціально-трудових відносин з метою цілеспрямованого впливу на неї та відповідного регулювання.

Об’єкт дослідження – це те, на що спрямовано процес пізнання. Ним може бути будь-яке явище економіки праці й соціально-трудових відносин в контексті ринку праці, що містять у собі певні протиріччя, невідомість.

Предмет дослідження – це найбільш значимі властивості, сторони й особливості об’єкта, що підлягають безпосередньому вивченню.

Мета дослідження орієнтує на аналіз проблеми в теоретичному і прикладному напрямках, а завдання формулюють основні і додаткові вимоги до аналізу проблема

Попередній системний аналізу об’єкту дослідження

Необхідна систематизація наявного знання про предмет дослідження, щоб обґрунтувати шлях пошуку нового знання про ринок праці.

Висування робочих гіпотез

Гіпотеза є головним методологічним інструментом в дослідженні ринку праці і являє собою обґрунтовані пропозиції про характер зв’язку між досліджуваними явищами і процесами. Розрізняють описові і пояснювальні гіпотези.

Описові гіпотези поділяються на:

– класифікаційні – це припущення про найбільш істотні властивості об’єкта;

– структурні – припущення про характер зв’язків між окремими елементами досліджуваного об’єкта;

– функціональні - припущення про ступінь тісноти зв’язків взаємодії.

Пояснювальні гіпотези – це припущення про причинно-наслідкові залежності в досліджуваних процесах і явищах ринку праці.

Розробка принципового або стратегічного плану дослідження ринку праці.

Нині розрізняють три варіанти стратегії дослідження ринку праці:

– розвідувальний план застосовується в тому випадку, якщо про об’єкт дослідження маються самі неясні представлення і відсутні гіпотези. Мета даного плану - уточнити проблему і сформулювати гіпотези;

– описовий варіант застосовується, коли знання об’єкта вже досить для висування описових гіпотез.

Мета плану – докладний і детальний опис особливостей структур і явищ;

– експериментальний план його застосовують тільки за умови найвищого рівня знань у досліджуваній області, що дозволяє висунути пояснювальні гіпотези.

Мета плану – дослідження каузальних або причинно-наслідкових залежностей.

Вибір основних процедур збору й аналізу первинних даних.

Схеми, статистичні форми, показники, анкети опитувань підприємницьких структур, плани інтерв’ю, картки ідентифікаційного обліку, бланки само фотографій робочого часу, інструкції з вивчення документів та інших текстів, що піддаються контекстуальному аналізові, схеми спостереження - це перелік деяких засобів збору інформації щодо ринку праці.

Після того як визначена проблема, сформульовані вихідні поняття і висунуті гіпотези дослідження, варто визначити тип і обсяг вибірки.

Основною перевагою вибіркового дослідження є можливість глибоко вивчити об’єкт за об’ємною і складною програмою, а також провести дослідження в порівняно короткий термін, що дозволяє мінімізувати вплив змін на процедуру дослідження ринку праці.

Вибіркове дослідження є видом не суцільного спостереження і складається з часткового спостереження одиниць генеральної сукупності.

Генеральна сукупність складається з маси одиниць спостереження, що володіють загальними властивостями, істотними для їхньої характеристики, наприклад, сукупність робітників певної кваліфікації.

Вибірковою сукупністю називається частина генеральної сукупності, що підлягає безпосередньому обстеженню за заздалегідь розробленою методикою або програмою.

Одиниця спостереження – безпосереднє джерело інформації в дослідженні ринку праці, у якості якого може виступати працівник, група осіб, організація або підприємство, у залежності від мети та завдань конкретного дослідження.

Фундаментальною проблемою застосування вибіркового методу в системі ринку праці є проблема співвідношення генеральної і вибіркової сукупності, тобто питання про правомірність екстраполяції висновків, отриманих при аналізі вибіркової сукупності на генеральну. Водночас, зазначимо, що при строгому дотриманні правил добору вибіркове дослідження репрезентативне, тобто вибіркова сукупність відповідає генеральній.

Основні види, вибірки в дослідженні ринку праці

Власне випадковий вибір

Виділений вид вибірки припускає забезпечення рівних шансів для кожного елемента генеральної сукупності бути відібраним у вибіркову. Першочергово створюється загальний список (за підприємствами, прізвищем, алфавітний, номерний). Після того, групуючи елементи, що входять у список за визначеною економічною або соціально-демографічною ознакою, одержуємо різні структури генеральної сукупності, наприклад, за підприємствами, формами власності, зайнятими, безробітними, пропозицією на ринку праці, рівнем освіти, віком, досвідом тощо.

Розрізняють два основних способи організації власне випадкової вибірки випадковий повторний і випадковий без повторний добір одиниць дослідження, які засновані на рівні моделі жеребкування (лотереї). Так, у єдиному списку елементам генеральної сукупності привласнюються порядкові номери і кожен номер записується на «квиток». В урні «квитки» ретельно перемішуються, і з неї витягається така кількість «квитків», скільки одиниць спостереження повинне ввійти до складу вибіркової сукупності. При цьому номери на відібраних «квитках» будуть відповідати респондентам, що підлягають опитуванню.

Власне випадкова вибірка використовується в дослідженнях ринку праці досить рідко, як правило через великий обсяг генеральної сукупності.

Механічний добір

Вище названий спосіб добору застосовується в дослідженнях ринку праці досить часто через простоту його застосування. Так, сутність механічного добору полягає в тому, що генеральна сукупність поділяється на стільки груп, скільки елементів повинна містити вибіркова сукупність, і з кожної групи відбирається одна одиниця спостереження. При доборі з генеральної сукупності респондентів, звичайно, користуються загальним списком одиниць спостереження. Таким списком; можуть бути: алфавітні списки, списки мешканців території, пронумеровані за допомогою таблиці випадкових чисел тощо.

Вже після цього здійснюється процедура добору, для чого визначається крок відліку, яким називається відстань між одиницями спостереження, що відбираються. Крок відліку визначається за формулою:

Типовий добір

За сутністю, принцип типового добору полягає в наступному: сукупність поділяється за певною ознакою на типові групи, і добір одиниць дослідження здійснюється з кожної групи окремо.

Основним моментом при типовому доборі є правильний вибір економічної або соціально-демографічної характеристики, за якою буде вироблятися, розшаровування генеральної сукупності на типові групи. Тобто в якості розшарування доцільно вибрати таку ознаку, за якою варіація в генеральній сукупності є найбільшою. У цьому випадку за допомогою розшарування виходять більш однорідні групи, і тим самим підвищується точність вибірки в системі ринку праці.

Серійний добір

Водночас, наявні випадки де для вирішення основних задач дослідження ринку праці недостатньо відбирати як одиниці спостереження окремих респондентів (наприклад: при вивченні ефективності роботи цехів, бригад, дільниць), а доцільно як одиниці відбирати цілі колективи, в яких передбачається опитати кожного робітника чи ІТП. Серійний добір полягає в тому, що в якості одиниці спостереження відбираються групи і за ними проводиться суцільне опитування.

Добір серій для обстеження може бути здійснений за допомогою власне випадкової або механічної вибірки.

Багатоступінчаста вибірка

Якщо об’єктом дослідження є велике підприємство (галузь), то, перш ніж приступити до безпосереднього добору одиниць спостереження, здійснюється добір на проміжних етапах із застосуванням на кожнім етапі того самого способу добору.

При багатоступінчастій вибірці генеральна сукупність представляється різної чисельності, що складається з груп, підгруп тощо. На першому етапі виділяється вибірка великих груп, потім вибірка підгруп тощо. Останній етап складається вже з добору самих одиниць дослідження ринку праці.

Квотна вибірка

Для застосування даного методу необхідна інформація про розподіл економічних або соціально-демографічних характеристик у генеральній сукупності, що дає можливість побудувати таку вибіркову сукупність, структура якої цілком збігається з структурою генеральної сукупності за обраними характеристиками ринку праці.

Квота – це строго задана величина, що пропонує,.скільки одиниць спостереження повинне входити у вибіркову сукупність із заздалегідь фіксованими значеннями параметрів квот.

Значення характеристик, за якими дотримується повний збіг структур вибіркової і панельної сукупностей, називаються параметрами квот.

Якщо ідентичність структури вибіркової і генеральної сукупностей зберігається за ознаками, то за ними й будуть сформовані параметри квот.

Підкреслимо, що метод квотної вибірки широко застосовується в практиці досліджень і дозволяє провести дослідження швидше і з найменшими витратами, порівняно з іншими видами вибірки в системі ринку праці.

При проведенні досліджень сучасного ринку праці найчастіше застосовуються наступні методи збору інформації:

– анкетне опитування;

– інтерв’ю;

– спостереження;

– аналіз документів;

– соціометричне опитування;

– тестування;

– експеримент тощо.

Зокрема, як джерела одержання інформації про соціально-трудові відносини застосовуються також ділові й організаційні ігри. Вони дозволяють створити імітовану модель професійної діяльності, змоделювати трудові відносини, характерні для визначених виробничих ситуацій в підприємницькій структурі.

Застосування кожного з перелічених методів припускає попередню розробку інструментарію. Інструментарієм у практиці дослідження ринку праці називають спеціально розроблені документи: анкету, бланк інтерв’ю, спостережний лист тощо. Для перевірки якості підготовленого інструментарію доцільно провести пілотажне дослідження. І тільки після підтвердження надійності інструментарію варто приступити до конкретного дослідження ринку праці

Слід підкреслити, що для цих досліджень доцільно користуватися паралельно декількома методами збору інформації.

Так, найбільш розповсюдженим у сучасній практиці методом є анкетне опитування, що являє собою систематизований збір інформації в респондентів за допомогою анкет. Зокрема, таке опитування дає можливість одержати представлення про соціально-трудові взаємини в колективі, стресові ситуації, засоби впливу на активізацію взаємовідносин, задоволення роботою, заробітною платою тощо.

Класифікація запитань при анкетному опитуванні в системі ринку праці

Наявна своя особливість при поданні запитань у анкетах для дослідження ринку праці. Так, за структурою ці запитання поділяються на відкриті, закриті і напівзакриті. Відкриті запитання – це коли респондент повинен сам формулювати свою відповідь, наприклад: «Що Ви думаєте з приводу того або іншого рішення курівника підрозділу?».

Недоліком відкритих запитань є «розпливчастість» відповідей і трудомісткість обробки, а також висока ймовірність суб’єктивної інтерпретації, що відповідно призводить до непорівнянності результатів.

У закритих запитаннях утримується перелік можливих відповідей. Недоліком даного типу запитань є те, що в силу об’єктивних причин дослідник не може заздалегідь передбачати всі можливі варіанти відповідей, що звичайно (як показала практика проведення цих опитувань) викликає роздратування в респондентів.

Виходячи з останнього, ідеальним є напівзакрите запитання, коли після пропонованого переліку альтернативних відповідей респондентові дається можливість висловити свою особисту думку щодо певних положень ринку праці.

За формою запитання бувають прямими або непрямими. Прямі запитання стосуються безпосередньо сформованої ситуації, наприклад: «Чи влаштовує Вас робота, начальник, колеги тощо?» Недоліком прямих запитань є небажання людей давати на них об’єктивну інформацію. Непрямі запитання, широко використовуються не тільки в анкетному, але й у інших видах опитувань та є більш досконалі для виявлення між особистісних відносин у колективі, малих групах. Даний тип питання звичайно формулюється в такий спосіб: " Припустимо (або якби) Ви перейшли на нове місце роботи, хотіли б Ви продовжувати працювати з колишнім начальником, колегами тощо.

За функціями запитання поділяються на основні, фільтруючі, контрольні і контактні.

Основні запитання призначені для одержання інформації про події і факти, зокрема, соціально-трудових відносин.

Фільтруючі запитання використовуються для того, щоб відсіяти некомпе­тентних респондентів і перевірити ступінь їхньої інформованості про ситуацію на ринку праці.

Контрольні запитання використовуються для уточнення правдивості відповідей на основні запитання, вірогідність і якість отриманої інформації.

Контактні запитання необхідні для адаптації респондента до анкети і встановлення контакту з ним.

Слід підкреслити, що доцільно щоб анкета починалася з контактного запитання, тому воно повинне бути простим для сприйняття і викликати бажання в респондента відповідати на подальші запитання і подавати щиру інформацію в контексті ринку праці.

Структура анкети включає вступну, основну і демографічну частини.

Вступна частина містить звертання до респондента, у якому обов’язково вказується, яка організація проводить опитування, мета цього опитування і яким чином будуть використані результати дослідження ринку праці; підкреслюється важливість і значимість особистої участі респондента в опитуванні, гарантується анонімність відповідей, викладаються правила заповнення анкети.

Основна частина анкети включає, як правило, кілька блоків запитань. Перший блок спрямований на одержання фактичної інформації і містить не дуже важкі запитання. В другому блоці питання ускладнюються, наприклад, виявляються ціннісні орієнтації, соціальні установки, думки й оцінки респондентів. Третій блок містить самі інтимні і контрольні запитання, мета яких - поглибити й уточнити інформацію.

Демографічна частина анкети містить запитання, що стосуються соціального статусу респондента і його соціально-демографічних характеристик, наприклад, посада, професія, родинний стан, стать, вік, стаж роботи, доход на одну людину родини тощо.

Анкетне опитування є універсальним методом збору інформації в системі ринку праці тільки при дотриманні правил опитування.

Основні правила, що забезпечують якість опитування

По-перше, необхідно фіксувати тільки найбільш істотні запитання, відповіді на які не можна одержати іншими методами збору інформації, наприклад, якщо можна використовувати як джерело інформації офіційні документи.

По-друге, формулювання запитань повинне бути зрозуміло респондентові та не допускати двозначної інтерпретації, відповідати рівневі знань респондента, для чого кожне питання попередньо апробується.

По-третє, запитання повинні бути сформульовані таким чином, щоб" респондент зміг відповісти на них у принципі, при цьому необхідно враховувати фактор пам’яті та давнину події щодо ринку праці.

По-четверте, запитання повинні викликати позитивну реакцію респондента і бажання надавати достовірну інформацію, при цьому необхідно формулювати питання досить коректно і делікатно, поважаючи відповідача.

Метод інтерв’ю

Інтерв’ю – це метод одержання інформації шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди інтерв’юера з респондентом, виходячи з проблематики ринку праці. За широтою використання і цінності одержуваної інформації він є також важливим в системі дослідження ринку праці. Основні сфери застосування методу інтерв’ю для цих досліджень:

– для уточнення проблеми і формулювання гіпотез щодо ринку праці;

– для розробки методики великомасштабних опитувань;

– як головний засіб збору інформації щодо соціально-трудових відносин при малій вибірці;

– як додатковий метод збору інформації про ринок праці;

– у контрольних дослідженнях для уточнення і перевірки інформаційного масиву.

Інтерв’ювання в системі ринку праці має свої переваги та недоліки в порівнянні з анкетуванням. Виходячи з цього, при плануванні дослідження часто приходиться вирішувати, що з них найбільше переважає, тобто дає при найменших витратах часу і засобів найбільш важливу і достовірну інформацію про конкретну ситуацію на ринку праці. Цей вибір залежить від конкретної мети і завдань дослідження, а також від його організаційних можливостей і умов.

Слід підкреслити, що головне розходження між анкетуванням і інтерв’юванням полягає у формі контакту дослідника і респондента.

Так, при інтерв’юванні контакт між дослідником і респондентом здійснюється за допомогою інтерв’юера, що задає питання, передбачені дослідником, організує і направляє бесіду з кожною окремою людиною і фіксує отримані відповіді відповідно до інструкції щодо цього процесу.

Водночас, для одержання того самого обсягу інформації при використанні методу інтерв’ю дослідник повинний затратити більше часу і засобів, порівняно з анкетуванням щодо ситуації на ринку праці.

Класифікація інтерв’ю

На практиці, за технікою або формою розрізняють формалізоване (стандартизоване) інтерв’ю, коли формулювання запитань, їхній порядок, кількість і перелік можливих альтернативних відповідей і форма запису передбачається заздалегідь.

Неформалізоване, або не стандартизоване, інтерв’ю – це бесіда за загальною темою, коли запитання і передбачувані відповіді не визначаються заздалегідь, запис не стандартизується. Підкреслимо, що це найбільш гнучкий і динамічний вид інтерв’ю в природній ситуації, незамінний на розвідувальній стадії дослідження ринку праці, коли необхідно розширити знання про об’єкт для розробки гіпотез і складання анкети. Водночас, недоліком неформалізованого інтерв’ю є трудомісткість обробки й аналізу матеріалів, а також принципова залежність від рівня професійної кваліфікації інтерв’юера та можливої суб’єктивності його суджень, тобто довільного трактування розуміння проблеми ринку праці.

Класифікація інтерв’ю за процедурою проведення

Особисте інтерв’ю – найпоширеніший метод вивчення якої-небудь проблеми щодо ринку праці. Він припускає проведення інтерв’ю безпосередньо на роботі, на вулиці, у будинках або якому-небудь багатолюдному місці спеціально навченими інтерв’юерами. Цей спосіб називають " віч-на-віч", і він припускає реальну взаємодію інтерв’юера і респондента.

Групове інтерв’ю припускає одночасне опитування невеликої кількості людей – групи, родини, бригади. Як правило, це дискусія за загальною темою щодо ринку праці. Для групового інтерв’ю вибирається група (до 10 чоловік), з нею проводиться обговорення визначеної теми, хід обговорення направляє ведучий – модератор, тобто спеціально підготовлений інтерв’юер. Означений працівник повинен створювати розкріпачену і невимушену атмосферу.

Груповим дискусіям властива наступна тенденція; стриманість висловлювань, що виявляється спочатку, поступово зникає, і учасники більш активно починають висловлювати своє відношення до предмета обговорення і мотиви своїх дій, чого ніколи б не зробили в більш формальній атмосфері: Крім цього, існує динаміка взаємодії групи, що виражається в тім, що, коли один з учасників висловлює свою думку, інші її бурхливо обговорюють, і це народжує безліч ідей в системі коректного дослідження ринку праці. Якщо в процесі обговорення один з учасників домінує і придушує інших, то ведучий повинний делікатно коректувати його поведінку та настроювати на проблему.

Глибинне (клінічне) інтерв’ю спрямоване на одержання найбільш повної інформації про соціальне – трудові відносини, потреби, мотиви респондента. Основна ідея глибинного інтерв’ю полягає в тому, щоб змусити респондента розговоритися на обрану тему, при цьому одна думка викликає появу іншої шляхом асоціацій. І самі далекі асоціації є щирими мотивами поведінки. Роль інтерв’юера зводиться тільки до демонстрації співчуття і заохочення висловлень. Індивідуальні глибинні інтерв’ю особливо ефективні під час обговорення глибоко особистих, інтимних питань, що звичайно не обговорюються в групах, хоча мають вплив на формування ринку праці.

Телефонні інтерв’ю в даний час мають тенденцію на зростання, оскільки є методом, що дозволяє уникнути високих матеріальних витрат, ризику зштовхнутися з не передбачуваними ситуаціями (зокрема, криміногенного характеру) та оперативно провести дослідження ринку праці. Вони дають можливість без особливих затрат енергії вступати в контакт із респондентами, розосередженими по території. Слід зазначити, що організація телефонного інтерв’ю не представляє складності, оскільки основою для формування репрезентативної вибірки служить телефонний довідник. Водночас, телефонні опитування мають ряд обмежень: пропонуватися в них можуть тільки самі короткі анкети, що містять прості для сприйняття запитання, у яких не можуть використовуватися ілюстративні матеріали; абоненти можуть відмовитися відповідати на запитання анкети, якщо тема опитування для них не актуальна або не цікава на даний момент часу.

Ще один метод дослідження ринку праці пов’язаний з поштовими інтерв’ю. Сутність останніх полягає в тім, що дослідник направляє анкету поштою спільно із супровідним листом та конвертом з марками і зворотною адресою. Переваги цього методу - у відносній економічності, він розрахований на респондентів, що географічне роз’єднані, наприклад, фермерів, жителів віддалених населених пунктів. Водночас, основними недоліками цього методу є практична відсутність взаємодії між інтерв’юером і респондентами (оскільки не можна уточнити запитання і дати роз’яснення), а також низький відсоток відповідей, що надсилаються (не більше 30%).

Ще одним методом збору інформації щодо ринку праці є метод спостереження, під яким мається на увазі цілеспрямована і систематична фіксація процесів відповідно до задач дослідження.

Характерна особливість методу спостереження полягає в тому, що завжди існує небезпека одержати необ’єктивну, перекручену інформацію про досліджуваний процес, тому що сам факт спостереження може змінити поведінку у певному інтервалі часу.

В сучасних умовах метод спостереження доцільно застосовувати на етапі складання програми, коли необхідно отримати попередні дані про об’єкт, уточнити проблему, сформулювати гіпотезу. Також цей метод можна використовувати для перевірки даних, отриманих іншими методами.

Розрізняють наступні види спостережень щодо, ринку праці: безпосереднє й опосередковане; включене і невключене; структуроване і неструктуроване.

Безпосереднє (пряме) спостереження припускає фіксацію різних соціально-трудових процесів у момент їхнього виникнення, а непряме спостереження - визначених соціально-трудових процесів, що пройшли.

Включене спостереження припускає присутність дослідника в досліджуваній ситуації, на яку він може як впливати, так і піддаватися її впливові.

При невключеному спостереженні дослідник знаходиться осторонь від ситуації, що спостерігається, і не приймає в ній особистої участі.

При проведенні структурованого спостереження дослідник заздалегідь визначає, що він буде спостерігати і реєструвати в спеціальній стандартній карті спостережень.

Неструктуроване спостереження припускає такий вид спостереження, коли дослідник не визначає заздалегідь, які елементи досліджуваного явища або процесу він буде спостерігати. Цей вид часто використовується на розвідувальній стадії дослідження ринку праці.

За характером навколишнього оточення спостереження може бути польовим (якщо вивчення соціально-трудових процесів відбуваються в природній обстановці – на підприємстві) або лабораторним, тобто проводиться в штучно створеній ситуації.

Метод аналізу документів широко використовується при дослідженні ринку праці. Під документами мається на увазі спеціально створені речовинні носії інформації, призначені для її фіксації, передачі і збереження. Рішення дослідницької задачі вимагає визначення того, які документи потрібно вивчити, щоб дані про об’єкт були достовірними.

За формою, у якій зафіксована інформація про ринок праці, документи поділяються на:

– письмові тексти (друковані, машинописні, рукописні);

– іконографічні (кіно, відео і фотодокументи);

– фонетичні (магнітофонні записи).

Залежно від статусу документи класифікуються на офіційні, вихідні від тих або інших органів влади (урядові матеріали, постанови, дані статистичної звітності, документи різних організацій, архіви тощо), неофіційні документи (особисті картки, анкети, заяви тощо).

За джерелами інформації документи поділяються на первинні, складені на основі прямого спостереження або опитування, і вторинні, що представляють собою обробку, узагальнення, зроблене на основі даних первинних джерел.

Варто враховувати, що той самий документ може бути класифікований за декількома ознаками.

Цікава для дослідника інформація щодо ринку праці, закладена в документі, як правило, є присутня там у схованій формі, у зв’язку з чим необхідно виявити глибинні, закриті сторони змісту документу.

Варто розрізняти опис подій і їхню оцінку, оскільки в документах відсутній опис соціальної атмосфери, у якій висловлювалися думки і давалися оцінки, що утрудняє адекватне тлумачення подій і не дає можливості зрозуміти мотиви прийняття рішень щодо ринку праці

Водночас, необхідно аналізувати намір укладачів документів, а також виявити, чи сприяла загальна обстановка, у якій створювався документ, до об’єктивної фіксації інформації або навпаки - сприяла її перекручуванню і змішанню.

Специфічним різновидом опитування є соціометричне опитування. Термін «соціометрія» у перекладі означає: вимір ступеня дружніх відносин. Основна відмінність соціометрії від інших, різновидів опитування складається в можливості з її допомогою виявити взаємні почуття симпатії і ворожості між членами первинного колективу і на цій основі одержати кількісну оцінку між особистісних відносин у ньому. У строгому змісті слова, соціометричне опитування відноситься до соціально-психологічних методів. Він досить широко використовується для вивчення функціонування бригад і особливостей трудових відносин у первинних трудових колективах. Тому його можна віднести до методів досліджень в системі ринку праці.

Цей метод використовується для дослідження різних між особистісних відносин: формальних і неформальних, емоційних, раціональних, ділових і рольових.

Слід зазначити, що основним інструментом проведення соціометричного опитування є соціометрична картка, що заповнюється кожним членом первинного колективу. Аналіз соціометричних карток дозволяє установити наступні прояви між особистісних відносин: схильність, перевага (тобто позитивний вибір) і відкидання, відхилення тобто негативний вибір, а також ігнорування або байдужність, що впливатиме на ринок праці.

Запитання соціометричної картки називається соціометричним критерієм. На підставі заповнення соціокарт за кожним критерієм будується соціометрична матриця, що являє собою таблицю - «шахматку», у рядках якої вказується - «хто вибирає», а в. стовпцях - «кого вибирають». При цьому число рядків і стовпців соціоматриці дорівнює числу членів трудового колективу, а їхні прізвища по горизонталі і вертикалі збігаються. Обробка даних соціоматриці припускає підрахунок числа отриманих і зроблених оцінок (виборів) як групою в цілому, так і за кожним членом групи зокрема.

Для обробки даних, отриманих за допомогою соціометричного опитування, використовують два способи: графічний і кількісний. Графічний спосіб пов’язаний з побудовою графічних зображень між особистісних відносин у колективі, а кількісний припускає розрахунок соціометричних індексів, групових і персональних, на основі побудованих соціоматриць.

Зазначимо, що специфіка використання соціоматриць, як методу дослідження ринку праці полягає в наступному: по-перше, практично неможливо використовувати цей метод на великих об’єктах, оскільки соціограма виявиться занадто багатомірною і погано інтерпретованою; по-друге, не можна не враховувати етичні обмеження, тобто неприпустимість розголошення результатів соціометричного опитування, зокрема соціометричного статусу індивідів, без їхньої добровільної згоди; по-третє, варто враховувати, що соціометрія фіксує лише відображення сформованих між особистісних відносин у свідомості людей.

Окремим методом збору інформації в системі ринку праці є метод тестування. Тест - це короткий стандартизований іспит, якому піддають людину, щоб виявити в неї наявність і ступінь виразності визначених рис особистості, здібностей і умінь, мотивів і психічних станів. Тести не дозволяють зробити однозначний висновок, але подають корисну інформацію при його вірній постановці.

Тестування в системі ринку праці необхідне тому, що:

– по-перше, людина часто не може дати про себе ту інформацію, що від нього потрібно, оскільки більшість людей просто не задумуються про свій характер, особистість і не здатні оцінити в себе наявність і ступінь виразності тих або інших рис характеру;

– по-друге, щирі мотиви власних вчинків і поводження не завжди усвідомлюються або усвідомлюються в перекрученому виді;

– по-третє, людина не завжди хоче подавати правдиву інформацію, що відповідає тому, що він про себе знає (або думає), що знає, оскільки всім людям властиве прагнення представити себе іншим, у найбільш сприятливому світлі, тому іноді в тести «вбудовується» спеціальна шкала «неправди», що дозволяє оцінити, наскільки людину прагне себе прикрасити;

– по-четверте, у людини можуть бути особливі причини дати про себе перекручену інформацію, з чим приходиться зіштовхуватися при проведенні різного роду експертиз, наприклад, при доборі кандидатур людей, що не люблять тестуватися і намагаються повідомити про себе якнайменше, тому необхідну інформацію про них можна одержати лише непрямими методами психологічного тестування, вірно поставивши запитання.

Дуже часте тестування застосовується при дослідженнях: профорієнтації молоді, здібностей і лідерства на різних ділянках діяльності, переваг кандидатів на робоче місце тощо.

Зокрема, новим аспектом сучасного працевлаштування в Україні стало тестування претендентів на робочі місця. Водночас, зазначимо, що, дане питання вимагає ще відповідної правової оцінки. Так, у законодавстві європейських країн чітко закріплені положення про поняття тестування, перелік видів тестів, припустимі межі вибору та застосування тих чи інших тестів, захист персональних даних громадян, які наймаються на роботу.

Основна особливість тестової методики – багаторазовий контроль інформації щодо вимірюваної риси або характеристики. У своїй сутності тест представляє велику серію іспитів. Головні труднощі в роботі з тестами полягають у тому, що характерні оцінки за процедурами завжди досить відносні. Важливо знати, що кожен тип тесту має так званий «ключ», тобто супроводжується особливою інструкцією, у якій зазначені співвідносні значення пунктів і способи підсумкового оцінювання за текстом для конкретних умов.

До числа найбільш складних методів збору інформації в системі економіки праці й соціально-трудових відносин (зокрема, ринку праці) відноситься експеримент, що дозволяє отримати унікальну інформацію, добути яку іншими методами практично не є можливим.

Як різновид заглибленого, аналітичного дослідження і одночасно як метод збору інформації про фактори, що впливають на зміну стану тих або інших явищ і процесів в системі ринку праці, а також про ступінь і результати цього впливу, експеримент має велику наукову і практичну цінність.

Слід підкреслити, що ефективність експерименту в системі ринку праці залежить від створення відповідних умов. Зокрема, щодо останнього то варто мати на увазі як мінімум три аспекти:

– по-перше, те, що при створенні експериментальної ситуації в якості контрольних вибираються характеристики, найважливіші з погляду досліджуваної проблеми;

– по-друге, варто враховувати ті зміни контрольних характеристик експериментальної групи, що вводяться або змінюються самим дослідником;

– по-третє, на процес експерименту не повинні впливати ті явища, що не відносяться до експериментальної ситуації, але потенційно здатні змінити її стан в конкретний момент часу.