Тема 9. Безробіття в період трансформування

Основними причинами сучасного досить високого рівня безробіття в країнах перехідної економіки є такі:

– спад економіки і відповідне скорочення сукупного попиту на робочу силу;

– вплив цього циклічного чинника був посилений утриманням надлишкової робочої сили на більшості підприємств до початку перехідного процесу;

– структурні зрушення (не лише міжгалузеві, а й секторальні та внутрішньогалузеві та регіональні), зокрема в Україні протягом перехідного періоду спостерігається прискорене скорочення попиту на робочу силу технічної кваліфікації і збільшення потреби в економістах, юристах, менеджерах; цілком імовірно, що через 2-3 роки від початку економічного зростання структура попиту на робочу силу зміниться, як це відбулося в Польщі, Чехії, Угорщині; результатом таких структурних зрушень є якісна невідповідність пропозиції робочої сили потребі в ній;

– рух робочої сили (професійний, соціальний, регіональний).

Основний чинник безробіття в економічно розвинених країнах – науково-технологічний прогрес та запровадження нових технологій – впродовж 90-х років помітного впливу на скорочення попиту на робочу силу в Україні, як і в більшості країн перехідної економіки, не здійснював. Пояснюється це передусім вкрай низькими інвестиціями і низьким рівнем запровадження сучасних технологій в економіку країни.

Водночас безробіття має вагомі наслідки і для суспільства в цілому:

– необхідність економічного утримання-певної кількості людей, що не вносять відповідного внеску до валового продукту;

– зростання демоекономічного навантаження на робочу силу (рівень демоекономічного навантаження вимірюється співвідношенням економічно неактивних або непрацездатних і відповідно економічно активних або працездатних контингентів), причому за рахунок населення працездатного віку, чиї потреби значно перевищують аналогічні потреби дітей чи осіб похилого віку;

– суттєву соціальну напругу, обумовлену існуванням в суспільстві маргінальних груп населення (їх склад поповнюють насамперед безробітні).

Визначення безробітних за методологією Міжнародної організації праці (МОП) відрізняється від прийнятого у вітчизняній практиці.

Безробітні у визначенні МОП – особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам не мають роботи (прибуткового заняття);

– активно шукають роботу або намагаються організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували обстеженню, тобто здійснюють конкретні кроки протягом останніх 4-х тижнів з метою знайти оплачувану роботу за наймом сил на власному підприємстві;

– готові приступити до роботи впродовж 2-х найближчих тижнів, тобто почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві впродовж наступних 2-х тижнів.

До категорії безробітних відносяться також особи, які не шукають роботу через те, що вже її знайшли і мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також проходять навчання за направленням державної служби зайнятості.

Згідно з вітчизняним визначенням безробітними є тільки зареєстровані в державній зайнятості особи працездатного віку, які не мають роботи та заробітку, шукають роботу та здатні приступити до підходящої роботи.

Процес руху робочої сили (добровільний або вимушений) означає постійний перетік економічно активного населення між сукупністю зайнятих та безробітних. Модель динаміки робочої сили віддзеркалює чинники так званого усталеного безробіття.

Резерв робочої сили, що забезпечує можливість швидкого міжрегіонального і міжгалузевого перерозподілу робочої сили відповідно до коливань попиту і обумовлених ними коливань попиту виробництва на робочу силу, є природним безробіттям.

Природне безробіття складається із фрикційного, пов’язаного зі зміною місця роботи, і інституційного, що породжується системою організації регіональної економіки, насамперед правовою системою.

Існування фрикційного безробіття, яке ще називають безробіттям руху, пов’язане з тим, що встановлення рівноваги між пропозицією робочої сили і попитом на неї потребує певного часу, зокрема на пошук робочого місця, яке відповідає вимогам безробітного та його кваліфікації.

Головною ознакою фрикційного безробіття є його короткостроковість: за звичай тривалість фрикційного безробіття не перевищує 4-5 тижнів. В США, наприклад, наприкінці 80-х років при загальному рівні безробіття 5, 5-6, 5% (біля 7 мла осіб) приблизно половина була без роботи менше 5 тижнів.

В Україні фрикційне безробіття відіграє відносно незначну роль у формуванні загальних масштабів незайнятості.

Інституційне безробіття, або безробіття очікування, безпосередньо пов’язане з державною політикою ринку праці, зайнятості, з системою оподаткування, гарантованим мінімумом оплати праці, системою соціального забезпечення, розмірами і порядком надання допомоги по безробіттю, поінформованістю населення щодо наявних вакансій і можливостей. Можна вважати, що інституційне безробіття стрімко зростає з поширенням соціального компоненту в ринковій економічній системі.

Аналіз ситуації в Україні доводить наявність зв’язку між зростанням безробіття та введенням тих чи інших потужних заходів адресної соціальної допомоги, які безпосередньо на безробітних і не спрямовувались. Передусім це – запровадження Програми субсидій на оплату житлово-комунальних послуг та палива. Сім’ї, які претендують на цей вид допомоги і мають в складі осіб працездатного віку, повинні представити довідки про заробітну плату, а непрацюючі – з служби зайнятості про реєстрацію. Відповідно досить численна група осіб, які не пропонують свою робочу силу на ринку праці, не претендують на допомогу по безробіттю і не потребують працевлаштування, тобто фактично не є безробітними, почали реєструватись.

Сучасна теорія зайнятості і ринку праці серед основних постулатів приймає норму природного безробіття для країн Західної Європи на рівні 4–5%, Північної Америки – 6, 5-7%.

Для України, з її відносно низьким рівнем мобільності робочої сили, норма природного безробіття, ймовірно, може бути прийнятою на рівні 3, 5-4%.

На відміну від природного безробіття, що як правило, є певною мірою добровільним і не призводить до суттєвих негативних наслідків, вимушене є довготривалим, викликає необхідність повних або часткових змін способу життя. В складі вимушеного безробіття розрізняють технологічне, структурне і регіональне.

Технологічне безробіття формується внаслідок запровадження нових технологій, головним чином на тих виробництвах і операціях, де заміна працівника машиною найбільш вигідна. Однак запровадження нових технологій не лише призводить до вивільнення робочих, а й створює нові робочі місця. Тобто масштаби технологічного безробіття, як правило, нижчі за скорочення попиту на робочу силу внаслідок технологічного прогресу. Так, нині в США на кожні 160 тис. Скорочених робочих місць припадає 140 тис. знов створених.

Структурне безробіття виникає при масштабних структурних зрушеннях економіки, швидкій зміні структури потреби в робочій силі. Неминучість цих процесів обумовлює те, що цілий ряд дослідників вважає і технологічне, і структурне безробіття формою природного.

В Україні найвищі рівні безробіття характерні для кваліфікованих робітників з інструментом і робітників сфери обслуговування та торгівлі, що віддзеркалює спад виробництва в промис-довосгі і скорочення попиту на робочу силу в сфері обслуговування внаслідок приватизації і стагнації обсягів виробництва.

Як і в більшості інших країн СНД, в Україні, різновидом структурного безробіття є конверсійне. Таке безробіття пов’язане з перепрофілювання підприємств військово-промислового комплексу та скороченням збройних сил.

Регіональне безробіття обумовлене переважно концентрацією в окремих територіальних одиницях таких галузей економіки, для яких характерне найбільше скорочення потреби в робочій силі.

В Україні найвищі рівні безробіття (за методологією МОП) спостерігаються на Буковині (19, 2%), найнижчі – на Вінниччині (8, 2%). І хоча усталеного критерію кваліфікації безробіття як регіонального не існує, в практиці застосовується 20-25%-вий поріг. Таким чином, можна вважати регіональним безробіття тільки в Чернівецькій області.

Безробіття є особливо небезпечним, якщо триває достатньо довгий час. За результатами досліджень американських соціологів після річної вимушеної перерви в роботі людина практично не може адаптуватися до нормальної трудової діяльності, навіть якщо вдається знайти робоче місце. Щодо молоді, то цей період зменшується вдвічі. Відповідно міжнародна статистика звертає увагу не тільки на загальний рівень безробіття, а й виділяє тих, хто не має роботи довгий період часу: понад 6 місяців (так зване тривале безробіття) і понад 12 місяців (застійне безробіття).

В більшості країн світу застійне безробіття більше притаманне жінкам, ніж чоловікам. В Україні ж рівні застійного безробіття – як, власне, і всі інші показники, визначені за методологією МОП і не пов’язані з реєстрацією – серед жінок нижчі. Але хоча в цілому в Україні показники застійного безробіття відповідають аналогам інших країн перехідної економіки, тенденція зростання частки безробітних більше 1 року є вкрай негативною ознакою розвитку ринку праці.

Найвищий відомий в історії рівень безробіття, пережитий країною без видимої соціальної напруги, це 28% безробіття в Іспанії наприкінці 80-х. За звичай можна розраховувати на більш гостру ситуацію: потенційно небезпечним є рівень безробіття в 18-20%

Що стосується України, то виходячи з реальної ситуації на ринку праці, поширеності зайнятості на земельних ділянках і інших нерегламентованих форм трудової активності, обмеженого соціального захисту безробітних тощо, можна розраховувати на критичний поріг на рівні 15% по Україні в цілому, і приблизно 10-12% – в Донбасі.

Якщо ж тривалість робочого періоду скорочена (чи за рахунок скорочення робочого дня, чи за рахунок скорочення робочого тижня), йдеться про часткове безробіття. Звертаючись до міжнародної методології, необхідно підкреслити, що визначення часткового безробіття принципово не припускає його тотожності з сезонною зайнятістю.

Проблема визначення часткового безробіття має не тільки академічне, а й суто практичне значення, оскільки більшість країн світу в межах програм підтримки доходів безробітних передбачає певну компенсацію втрат від часткового безробіття.

Принципи визначення компенсацій –такі ж як і в випадку повного безробіття.

Приховане безробіття складається з 2-х форм: працюючих в умовах неповної зайнятості з ініціативи адміністрації та працюючих, які не отримують заробітної плати. Масштаби прихованого безробіття, пов’язаного з вимушеною неповною зайнятістю, визначаються за формулою:

Визначення частини прихованого безробіття, пов’язаного із заборгованістю по зарплаті, потребує спеціальних розрахунків, які спиратимуться на чисельність осіб, яким своєчасно не виплачується зарплата, та тривалість затримки.

Таким чином, основний внесок до формування безробіття в Україні здійснює прихована форма, хоча в наведеній таблиці вона врахована не повністю.

Практично всі суттєві соціальні конфлікти, що спостерігалися протягом XX сторіччя, так чи інакше пов’язані з безробіттям. Досить згадати причини приходу до влади Муссоліні та соціальний фон, на якому переміг на початку 30-х років Гітлер, негритянські заворушення на півдні США наприкінці 80-х. Все це дає достатньо підстав для того, щоб уряд будь-якої країни прагнув запобігти безробіттю чи принаймні домогтися його скорочення.

Загальний рівень безробіття в Україні приблизно відповідає параметрам таких країн, як Іспанія, Італія, Франція. Проте, специфічним проявом безробіття в Україні є висока частка людей, які вимушено працюють в режимі неповної зайнятості, тривалий час перебувають в неоплачуваних відпустках або не отримують заробітної плати протягом кількох місяців.

Що стосується країн Центральної та Східної Європи, то до початку перехідного періоду тут – за винятком колишньої Югославії – безробіття не реєструвалось. Мережі служб працевлаштування, які існували в усіх країнах, переважно обслуговували зайнятих працівників, які очікували (або бажали) зміни місця роботи.

Безробіття з’явилось з першими ознаками лібералізації економіки і досить швидко набуло великих масштабів. Після змін загальноекономічної ситуації рівні безробіття в переважній більшості країн почали знижуватись. Виняток становить Чехія, де на перших етапах штучно підтримувалась зайнятість.

Досить швидко рівні безробіття практично в усіх країнах перехідної економіки помітно перевищили стандарти розвинених економік. Це було цілком логічно з огляду на глибоку економічну кризу, проблеми перехідного процесу і пов’язану з ним реструктуризацію, низьку продуктивність праці і ефективність економіки в цілому до початку реформ. Проте і нині, навіть в тих країнах, де спостерігається економічне пожвавлення – Угорщині, Польщі, Чехії, Словенії, – безробіття є досить високим

Поява масштабного безробіття обумовила розробку в країнах перехідної економіки відповідних програм підтримки безробітних, які включають пасивні дії (програми допомоги по безробіттю та програми соціальної допомоги) та активні заходи (навчання, субсидована зайнятість, трудомісткі громадські роботи).

В Україні своєрідним компенсатором соціальної напруги, викликаної високим рівнем безробіття (за методологією Міжнародної організації праці воно становить близько 12%) є поширення незареєстрованої економічної діяльності (рис. 2.2).

В переважній більшості країн – особливо яскраво це окреслене в країнах Середземномор’я – спостерігаються значні тендерні відмінності в рівнях безробіття; за звичай вищим є рівень безробіття серед жінок

Проте, в Україні – як і в ряді інших країн перехідної економіки – спостерігається протилежна ситуація. На відміну від зареєстрованого безробіття, де і досі домінують жінки, хоча їх питома вага в порівнянні з початком реєстрації значно знизилась, рівні жіночого безробіття, визначеного за методологією МОП, в Україні стабільно нижчі, ніж чоловічого.

Спробу визначення кількісного зв’язку руху безробіття та відхилення фактично виробленого внутрішнього валового продукту від потенційного в 60-х роках XX століття здійснив американський вчений Артур Оукен. Він вивів закон, згідно з яким щорічний приріст реального ВВП приблизно на рівні 3% утримує чисельність безробітних на постійному рівні. Відбувається це завдяки збільшенню сукупної пропозиції робочої сили, нагромадженню капіталу та науково-технічному прогресу. Зміна рівня безробіття на 1% відповідає зміні ВВП на 2%. Отже, певну частину зростання ВВП необхідно спрямовувати на створення нових робочих місць і компенсацію технологічного безробіття; конкретні параметри цієї частини ВВП визначаються динамікою робочої сили та продуктивності праці, але за звичай вони становлять приблизно 3%. Таким чином, де V/ та У_о– обсяги ВВП відповідно у поточному та базисно періоді; (/; та і/о – рівні безробіття відповідно у поточному та базисному періоді.

Виходячи з наведеної формули Оукена, для зниження безробіття протягом року з сучасних 11% до нормальних для України 4% можливе необхідне зростання ВВП приблизно на 17%; якщо на вирішення такого завдання передбачається 4 роки – ставиться мета зниження безробіття протягом перших 3-х років на 2% в рік, а протягом останнього року на 1%, то необхідно забезпечення щорічне зростання ВВП на 7% протягом перших 3-х років і на 5% протягом четвертого року, тобто всього за 4 роки ВВП має збільшитись на (1, 07*1, 07*1, 07*1, 05) 100 - 100=28, 6% Утримування фактично існуючого рівня безробіття потребує щорічного зростання ВВП на 3%.

Фахівці Світового банку за результатами аналізу тенденцій ВВП та безробіття в країнах перехідної економіки дійшли висновку, що в цьому регіоні співвідношення має дещо інший вигляд:

Проблема України однак полягає не тільки (і можливо, навіть не стільки) у відкритому, як в прихованому безробітті. Згідно з різноманітними опитуваннями керівників підприємств, переважна їх більшість могла б виробляти той же обсяг продукції значно меншою чисельністю працюючих. До того ж – принаймні протягом перших років перехідного періоду – вивільнення робочої сили майже ніколи не здійснювалось: зайвих працівників переводили на скорочений робочий режим, відправляли в адміністративні відпустки, але не звільняли з підприємств. Відповідно стрімкі темпи падіння ВВП протягом першої половини 90-х років супроводжувались надзвичайно повільним зростанням безробіття (як зареєстрованого, так і визначеного за методологією МОП). Відповідно в другій половині 90-х років спостерігався зворотній ефект: темпи зростання безробіття значно випереджали темпи скорочення ВВП. І тільки в 1999-2000 рр. співвідношення динаміки ВВП та безробіття почало хоча б приблизно відповідати теоретично обґрунтованим розрахункам.

Зрозуміло, що кожна країна має свою власну соціально-економічну стратегію, свою власну систему пріоритетів, її населення характеризується особливою ментальністю, особливий рівнем професійної та освітньої підготовки, нарешті в кожній країні існує специфічне культурне середовище, історичні традиції, а відповідно ринок праці кожної держави має свої власні тільки йому притаманні риси. Проте, якщо абстрагуватися від окремих деталей, можна виділити три найпоширеніші моделі патерналістську, соціально-демократичну і ліберальну.