Тема 8. Соціально-трудові відносини зайнятості

Як економічна категорія зайнятість – це сукупність відношень з приводу участі населення в трудовій діяльності; виражає міру його включення в працю, ступінь задоволення суспільних потреб у працівниках і особистих потребах, в оплачуваних робочих місцях, в одержанні доходу. З цих позицій зайнятість виступає найважливішою характеристикою ринку праці.

За родом діяльності всіх зайнятих можна розбити на три великі групи:

– зайняті в економіці оплачуваною діяльністю;

– військовослужбовці. Займаються діяльністю, що не приносить прямого грошового доходу. В міру переходу на контрактну форму служби військовослужбовці будуть наближатися по статусі до зайнятого в економіці.

– учні з відривом від виробництва.

За способом залучення в трудову діяльність зайнятих в економіці можна розділити на три підгрупи:

– наймані робітники. До них відносяться зайняті на основі продажу своєї робочої сили;

– роботодавці. До них відносяться підприємці, що реалізують свої підприємницькі здібності;

– само зайняті. До них відносяться особи, що працюють за свій рахунок; члени виробничих кооперативів, що не використовують найману робочу силу на постійній основі.

Відповідно до Міжнародного класифікатора статусу зайнятості (МКСЗ=93) виділяються шість груп зайнятого населення:

– наймані робітники;

– роботодавці;

– особи, що працюють за свій рахунок;

– члени виробничих кооперативів;

– члени родини, що допомагають;

– працівники, які не класифікуються по статусі.

Залежно від цілей аналізу можна використовувати різні класифікації.

Першим принципом, є добровільність праці, вільне розпорядження громадянами своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Другий принцип – це відповідальність держави за створення умов для реалізації прав громадян на працю і вільно обрану зайнятість.

Третій принцип – комплексний підхід до рішення проблем зайнятості.

Якщо попит на економічно доцільні місця буде задовольнятися відповідним за професійно-кваліфікаційною структурою пропозицією робочої сили, це і буде означати повну зайнятість.

Досягнення повної зайнятості неможливо забезпечити за допомогою одного ринкового механізму, необхідно постійне регулювання цього процесу з боку держави, суспільства. Державному регулюванню, у першу чергу, підлягають фундаментальні науки, утворення, охорона здоров’я, екологічна і національна безпека, функціонування так званих природних монополій (залізниці, енергетичні і трубопровідні мережі).

Ефективною зайнятістю в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки розуміють зайнятість населення, що забезпечує гідний доход, здоров’я, ріст освітнього і професійного рівня для кожного члена суспільства на основі росту суспільної продуктивності праці.

Таке визначення ефективної зайнятості націлена на всебічний розвиток людини і цілком прийнятно, але воно досить широке і його неможливо виміряти за допомогою одного показника. Однак йому можна дати кількісну характеристику через систему показників.

Перший показник у цій системі – рівень зайнятості населення професійною працею.

Другий показник – рівень зайнятості працездатного населення в суспільному господарстві.

Третій показник – це пропорції розподілу трудових ресурсів суспільства по сферах суспільно корисної діяльності.

Четвертий показник – раціональна структура розподілу працюючих по галузях і секторах економіки.

Про ефективність зайнятості можна судити по показнику – норма безробіття.

Вторинна зайнятість – це додаткова (вторинна) форма використання робочої сили залученого в трудову діяльність працівника. У переважній більшості випадків вторинна зайнятість приносить працюючому додатковий доход

Зайнятість це економічна і дуже важлива соціальна проблема, що відіграє визначальну роль у забезпеченні того чи іншого рівня життя населення країни, у формуванні і розвитку професійних можливостей кожної людини, у становленні і розкритті особистості.

Держава, здійснюючи політику зайнятості на регіональному рівні, повинне переслідувати стратегічні і тактичні цілі. Стратегічні цілі полягають у досягненні високого рівня життя, створенні умов для різнобічного розвитку людини на основі підвищення ефективності економіки. Тактичні цілі спрямовані на збалансованості попиту та пропозиції робочої сили на основі попиту та пропозиції робочих місць, на забезпечення повної, продуктивної й ефективної зайнятості.

Ринковий механізм спрямований на ріст ефективності виробництва і, отже, на ліквідацію неефективних робочих місць, на вивільнення працівників, що не відповідають вимогам попиту.

Політика зайнятості на регіональному рівні повинна, переслідувати ті ж стратегічні і тактичні цілі, що і на федеральному рівні, більш повно використовувати наявні можливості і шукати нетрадиційні шляхи рішення проблем зайнятості. Серед них відзначимо наступні:

– усунення адміністративних обмежень на переміщення робочої сили;

– підготовка і перепідготовка робочої сили;

– підтримка (у тому числі податкова) діяльності по створенню робочих місць;

– розширення діапазону суспільних робіт;

– налагодження довгострокового співробітництва між адміністраціями важко збитніх та важко недостатніх (особливо північних) регіонів по тимчасовому використанню робочої сили на основі контрактів з наступним поверненням її в рідні місця і з гарантією надання житла, інших матеріальних благ на зароблені кошти, а також надання в разі потреби роботи;

– державна підтримка (адміністративна, податкова й ін. залучення іноземного капіталу в регіони з підвищеним безробіттям, у тому числі для розвитку малого бізнесу, підготовки для нього робочої сили і т.п.

В жодній країні з розвитий ринковою економікою держава ніколи своїх регулюючих функцій не послабляло.

З метою сприяння повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості населення держава покликана здійснювати:

– розробку мір фінансово-кредитної, інвестиційної і податкової політики, спрямованих на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудових ресурсів, розвиток тимчасової і самостійної зайнятості, заохочення застосування гнучких режимів праці й інших мір, що сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць;

– правове регулювання в області зайнятості на основі дотримання законних прав і інтересів громадян і відповідних державних гарантій, подальше удосконалювання законодавства про зайнятість населення;

– розробку і реалізацію федеральних і територіальних програм сприяння зайнятості населення;

– створення державної служби зайнятості населення.

Відповідно до прийнятих правових основ регулювання державою положення на ринку праці воно покликано:

– забезпечувати соціальний захист в області зайнятості населення;

– забезпечувати проведення спеціальних заходів, що сприяють створенню умов для зайнятості громадян, які особливо нужденні у спеціальному захисті і які випробують труднощі роботи;

– контролювати дотримання державних стандартів в області безпеки, умов і охорони праці;

– підтримувати необхідні рівні оплати праці у відповідності з вартістю відтворення робочої сили і положеннями конвенцій і рекомендацій Міжнародної організації праці (МАРНОТРАТ), ратифікованих Україною;

– забезпечувати умови для цивілізованого дозволу соціальних конфліктів і нормального здійснення колективних договірних процесів узгодження і регулювання соціально-трудових відносин.

У рішенні проблем запобігання виникнення і скорочення масштабів безробіття чималу роль поряд з державними органами покликані відігравати недержавні структури.

Наприклад, з метою розвитку недержавних служб зайнятості в наприкінці 1995 р. створені Координаційна Рада «Програми розвитку недержавних служб зайнятості Росії і робоча група з представників Мінпраці, Федеральної служби зайнятості Росії (у той час ще самостійної державної структури), Федеральної міграційної служби. Комітету Російської Федерації по справах молоді й ін. державних і громадських організацій.

Недержавні структури сприяння зайнятості населення нерідко ведуть свою роботу спеціалізовано з орієнтацією на визначені контингенти осіб, що шукають роботу.

Біржі праці, клуби шукаючих роботу, що здійснюють свою діяльність нерідко як товариства з обмеженою відповідальністю і працюючі при підтримці регіональних органів по праці і зайнятості, грають найбільше істотну роль у працевлаштуванні молоді. їх мета – домагатися отримання темпів росту безробіття.

В адаптації російських жінок до ринкових умов бере участь створена в 1994 р. Конфедерація ділових жінок Росії, у рамках якої здійснюються програми, орієнтовані на підготовку жінок до активної діяльності в сфері малого і середнього підприємництва.

Соціологічні дослідження показують, що тільки 3–5% безробітних мають необхідні дані, щоб стати підприємцем, тобто мають потрібну енергію, умінням комерційно мислити і будувати свої взаємини з людьми, комунікабельні, володіють знаннями в області техніки і технології.

Регіональні органи служби зайнятості сприяють безробітним в організації малого бізнесу, роблячи допомогу в орієнтуванні (тестування з метою виявлення ділових якостей, необхідних підприємцю), консультаційні послуги по складанню бізнес-планів, веденню бухгалтерії, компенсуючи частину витрат по організації власної справи (оплата держмита, пакети зразкових установчих документів і ін.).

Питання для самоконтролю:

1. У чому складаються основні напрямки державної політики в області зайнятості населення і процесів на ринку праці?

2. У чому складаються принципи регулюючої ролі держави в частині забезпечення зайнятості населення і функціонування ринку робочої сили?

3. Які основні функції, покладені на Міністерство праці і соціального розвитку Російської Федерації, у частині регулювання зайнятості населення і розвитку кадрового потенціалу?

4. У чому складаються функції територіальних органів по праці і зайнятості населення?

5. Розповісти про основні напрямки роботи Федеральної інспекції праці.

6. Які задачі вирішують недержавні структури сприяння зайнятості населення і які основні форми їхньої роботи?

7. У чому складаються необхідність і важливість підтримки малого підприємництва, у яких формах здійснюється ця підтримка?

8. Яким образом регіональні органи по праці і зайнятості сприяють безробітним в організації малого бізнесу?