Тема 3. Трудові ресурси і трудовий потенціал суспільства

Населення, його якісна характеристика та фактори його відтворення.

Населення – це сукупність людей, які мешкають у межах певної території, країни чи її частини, групи країн, усього світу. Це також сукупність осіб, яка безперервно оновлюється внаслідок природної зміни поколінь.

У демографічній статистиці розрізняють категорії населення:

постійне – сукупність людей, які постійно мешкають на даній території, незалежно від того, перебувають вони на ній у той чи інший момент чи є в тих чи інших списках мешканців цієї території;

наявне – сукупність людей, котрі перебувають на даній території у певний момент, незалежно від тривалості їх фіксування у списках;

юридичне («приписане», або «приписне») – ті, хто значиться у списках мешканців даної території; категорії людей, прописаних тут або пов’язаних з даною територією якимись іншими, наявними в країні правилами реєстрації.

Вікова структура населення України складається з трьох груп: діти й підлітки (до 16 років) – доробочий вік; населення працездатного віку (16-55 років для жінок і 16-60 років для чоловіків) – робочий вік; старші люди (жінки старше 55 років, чоловіки старше 60 років) – неробочий вік.

Працездатність –це стан здоров’я людини, який дає їй змогу виконувати роботу певного обсягу та якості. Розрізняють працездатність:

– загальну – здатність виконувати некваліфіковану роботу у звичайних умовах;

– професійну спеціальну – вміння працювати за визначеною професією, спеціальністю у незвичайних умовах, наприклад, у приміщеннях зі шкідливими умовами;

– обмежену – здатність до праці з певними обмеженнями, в т.ч. тимчасову непрацездатність та інвалідність.

Економічно активне населення, за концепцією робочої сили, це люди обох статей віком 15-70 років, які протягом певного періоду забезпечують пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг. Економічно активними вважаються особи, зайняті економічною діяльністю, яка дає дохід, та безробітні у визначенні Міжнародної організації праці (МОП). В умовах України це сукупність усіх зайнятих, що мають заробітну плату або дохід від суспільне корисної праці. У статистиці різних країн критерії економічно активного населення відрізняються переважно належністю до нього членів сімей, які працюють у сільському господарстві або на промислах, але економічно не є самостійними.

Частка економічно активного населення у структурі всього населення залежить від чисельності осіб працездатного віку (демографічній чинник) і від рівня їх зайнятості (організаційно-економічний чинник). Для осіб чоловічої статі частка економічно активного населення завжди вита, ніж жіночої.

Станом на 01.01.2002 р. економічно активного населення в Україні було 22755 тис. осіб, з них 51% чоловіків, 49% жінок. У містах меше 70% економічно активного населення, у сільській місцевості – 30 %. Вищу освіту має 15% всього економічно активного населення.

Природний рух населення – це рух показників народжуваності і смертності мешканців будь-якої території за певний проміжок часу. Він характеризується показниками народжуваності і смертності, а також природного приросту або зменшення чисельності. Ці показники вивчають у відносному або абсолютному вираженні. Абсолютні показники – це загальна кількість народжених або померлих, відносні поділяють на темпи (відношення абсолютної величини приросту до чисельності населення на початок досліджуваного періоду, %) і коефіцієнти (відношення абсолютної величини приросту до пересічної за цей період чисельності населення у проміле, %).

Механічний рух населення – це процес переміщення людей через кордони певних територій із зміною місця проживання або з регулярним поверненням до нього.

Розрізняють міграції:

залежно від меж, які перетинають мігранти, –зовнішня і внутрішня. При зовнішній міграції люди перемішуються через державний кордон, при внутрішній – у межах однієї країни між адміністративними районами чи населеними пунктами тощо.

За часовими ознаками:

– незворотна – зміна місця проживання назавжди;

– тимчасова – переселення на тривалий час, але наперед обмежене певним терміном (робота за контрактом на кілька років та ін.);

– сезонна – щорічні переміщення людей на певні сезони року (на період збирання врожаю, в курортний сезон тощо);

– маятникова – регулярні (щоденні) поїздки до місця праці чи навчання за межі свого населеного пункту.

За формами реалізації:

– суспільна організована – за участю державних або громадських організацій та за їх економічною допомогою;

– неорганізована – переміщення силами і засобами самих мешканців, без матеріальної допомоги з боку будь-яких установ;

Залежно від того, переміщується населення за власним бажанням чи примусово – добровільна і примусова.

Зумовлені такими причинами:

– економічними й сакральними – пошук роботи, високих доходів, бажання змінити спосіб життя тощо;

– політичними– політичні, релігійні, расові переслідування;

– військовими – депортація, евакуація, військова служба тощо;

– екологічними – несприятлива екологічна ситуація;

– з метою навчання;

– інші.

Стан і структура трудових ресурсів України.

Поняття «трудові ресурси», як уже зазначалося, вперше обґрунтував академік С. Г. Струмішін. До них відносять переважно працездатне населення у працездатному віці, а також пенсіонерів і підлітків віком, 14-16 років, зайнятих у суспільному виробництві. До трудових ресурсів не належать інваліди праці чи дитинства працездатного віку, не зайняті у господарстві, а також не зайняті пенсіонери працездатного віку.

Дія кількісного визначення межі трудових ресурсів треба уточнити поняття «працездатний вік», «працездатне населення», «підлітки, що працюють.

Працездатний вік – узагальнене поняття, яке визначається чинним законодавством. В Україні працездатними вважаються: жінки від її 6 до 54 років, чоловіки – відповідно від 16 до 59 років включно

Все викладене стосується працездатних людей, тобто фізично і психічно здорових.

Історичний досвід показує, що кількість підлітків та пенсіонерів, які працюють, обернено пропорційна рівню добробуту населення

Трудові ресурси як соціально-економічна категорія виступають у тісному взаємозв’язку з відтворенням суспільного продукту (їх соціально-економічна суть виявляється у процесі формування, розподілу та використання) і потребують відповідної уваги до себе, створення умов для їх активізації. За сучасних умов цьому сприяли б прискорення науково-технічного прогресу, економічна реформа суспільного виробництва за ринковим типом, реструктуризація господарства і на цій основі матеріально-технічної бази суспільства, відновлення структури робочих місць. Щоб трудові ресурси виявилися як соціально-економічна категорія, потрібно неухильно поліпшувати умови життя і праці населення, підвищувати його культуру, творчий зміст праці, сприяти продуктивності праці. Держава має проводити таку економічну політику, яка б сприяла повнішому й ефективнішому використанню її трудового потенціалу.

Об’єкт управління трудовими ресурсами – потенціал живої праці, який визначається демографічною структурою населення, його якісним характеристиками, що зумовлені рівнем їх використання у суспільному виробництві певними соціально-економічними умовами, рівнем розвитку продуктивних сил суспільства і виробничими відносинами.

Як об’єкт управління трудові ресурси треба розглядати за видами праці V галузевому й територіальному вимірах, у розвитку спеціальних форм зайнятості (оренда, кооперативна та індивідуальна трудова діяльність). Вони також: вимагають дальшого підвищення ролі соціальних чинників – поліпшення дисципліни, організації і порядку на виробництві, забезпечення продуктивного використання робочого? часу, що є однією з основних умов підвищення продуктивності трудового потенціалу.

Під робочою силою розуміється здатність людини до праці, тобто сукупність її фізичних та індивідуальних властивостей, потрібних у виробництві. Практично робоча сила характеризується показниками здоров’я, освіти та професіоналізму. «Людський капітал» розглядається як сукупність якостей, що відзначають продуктивність і можуть стати для людини, родини, підприємства та суспільства джерелом.доходу. Це – здоров’я, природні особливості, освіта, професіоналізм, мобільність.

Трудовий потенціал в системі економічних ресурсів

Під трудовим потенціалом розуміють систему з просторовою та расовою орієнтацією, елементами якої є трудові ресурси з урахуванням! усієї сукупності їх кількісних та якісних характеристик, зайнятості і робочих місць.

Кількість трудового потенціалу визначається демографічними чинниками (природним приростом, станом здоров’я, міграційною рухливістю та ін.), потребами суспільного виробництва в робочій силі й відповідно, можливостями задоволення потреби працездатного населення у робочих місцях.

Якість трудового потенціалу – поняття відносне, що характеризується показниками якості працездатного населення, трудових ресурсів, сукупного робітника або робочої сили. Ці якісні характеристики виявляються у сукупності ознак: демографічних, медико-біологічних, професійно-кваліфікащйних, соціальних, психоз фізичних, моральних та ін. Компоненти трудового потенціалу повинні характеризувати:

– психофізіологічні можливості участі в суспільне корисній діяльності;

– можливості нормальних соціальних контактів;

– здатність до генерації нових ідей, методів, образів, уявлень;

– раціональність поведінки;

– наявність знань і навичок, потрібних для виконання певних обов’язків і видів робіт;

– пропозицію на ринку праці.

Цим аспектам відповідають такі компоненти трудового потенціалу:

– здоров’я;

– моральність і вміння працювати в колективі;

– творчій потенціал;

– активність;

– організованість;

– освіта;

– професіоналізм;

– ресурси робочого часу.

Перелічені показники цих компонентів можуть характеризувати як одну людину, так і різні колективи, у т.ч. персонали підприємств і населення країни в цілому (табл.).

Приклади характеристик трудового потенціалу

Трудовий потенціал людини є частиною її потенціалу як особистості, трудовий потенціал індивідуума – це частина потенціалу, що формується на основі її природних даних (здібностей), освіти, виховання і життєвого досвіду.

Отже, на перший план висуваються соціально-економічні проблеми, зумовлені інтенсифікацією праці, раціональним використанням потенційних можливостей-закладених у наявних трудових ресурсах.

Вступ підлітків у працездатний вік – найважливіше джерело відтворення трудових ресурсів, але в сучасних умовах науково-технічний прогрес ставить щоразу вищі вимоги до якості підготовки робочої сили, а соціальний прогрес ставить щоразу вищі вимоги, до підвищення культурно-освітнього рівня народу.

Джерелом поповнення трудових ресурсів є їх перерозподіл між сферами та галузями, а також можливе залучення частини осіб, зайнятих у домашньому допоміжному господарстві

Своєрідним джерелом поповнення трудових ресурсів вважаються багатодітні матері, інваліди, пенсіонери на пільгових умовах.

Своєрідним джерелом поповнення трудових ресурсів вважаються багатодітні матері, інваліди, пенсіонери на пільгових умовах.

Використання праці осіб пенсійного віку – складна економічна і соціальна проблема. По-перше, залучення до суспільного виробництва | пенсіонерів – це додаткове джерело поповнення робочої сили, оскільки пенсіонери мають великий виробничий досвід. По-друге, участь їх у суспільному виробництві підвищує їх матеріальну зацікавленість. По-третє, надання людям пенсійного віку права працювати у господарстві сприяє поліпшенню їх морального стану, здоров’я і сприяє продовженню життя. Однак в умовах зростання безробіття в країні використання праці цих категорій населення має зменшуватися.

Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року.

Політика в галузі народонаселення, спрямована на формування бажаного типу його відтворення, проводилася і проводиться в усіх державах, відповідно до їхніх власних конкретних інтересів. За характером (з певною умовністю) розрізняють активну і пасивну демографічну політику. Активна демполітика передбачає комплекс заходів щодо здійснення за історично короткий строк бажаного типу відтворення населення, особливо при переході від розширеного до звуженого типу відтворення населення. Однак якщо якась держава не вдається до спеціальних заходів щодо створення оптимального типу відтворення населення, то це не завжди свідчить про відсутність державної демографічної політики, оскільки своєю «бездіяльністю» держава підтверджує існування у ній демографічних процесів, які відповідають її інтересам. У цьому полягає пасивна демографічна політика.

Важливою умовою успішності демографічної політики є її комплексність.

У сфері охорони здоров’я основними напрямками цієї державної демографічної політики мають бути:

– удосконалення охорони здоров’я і на цій основі вища якість медичного обслуговування населення;

– зміцнення матеріальної бази закладів охорони здоров’я, укомплек­тування їхкваліфікованими кадрами;

– забезпечення потрібними ресурсами спеціалізованих медичних служб, що забезпечують збереження і відновлення здоров’я населення країни;

– поліпшення репродуктивного здоров’я населення;

– контроль за якістю продовольчих товарів;

– створення альтернативної страхової медицини;

– просвітницька та освітня діяльність, спрямована на профілактику захворювань і піклування про здоров’я, викорінювання шкідливих для здоров’я звичок як населення у цілому, так і конкретних груп ризику, наприклад, підлітків;

– створення безпечних умов праці, запобігання нещасним випадкам на виробництві і в побуті;

– забезпечення доступності усіх видів медичної допомоги населенню, що постраждало від катастрофи на Чорнобильській АЕС.

Основні напрями державної демографічної політики у сфері народжуваності такі:

– забезпечення умов, що сприяють реалізації репродуктивних настроїв (можливостей) подружніх пар і особистостей;

– формування передумов для підвищення репродуктивних можливостей жінок на тривалу демографічну перспективу;

– виховання у батьків почуття відповідальності за народження здорової
дитини;

– створення реальних передумов для гармонійного поєднання жінкою материнства з професійною діяльністю;

– підвищення якості, розширення форм і видів медичного обслуговування жінок репродуктивного віку;

– забезпечення охорони праці жінок, проведення профілактичних заходів щодо раціоналізації праці жінок;

– пріоритетність охорони материнства і дитинства при реалізації програм розвитку охорони здоров’я та інших соціальних програм.

У сфері поліпшення становища жінок і соціальної підтримки родин державна демографічна політика має бути спрямована на:

– створення сприятливих умов для економічної самостійності і зростання добробуту родини;

– підвищення престижу родини, зміцнення її моральних засад;

– створення умов для батьків, які б давали їм змогу поєднувати трудову діяльність з виконанням сімейних обов’язків;

– створення реальних передумов для реалізації прав людини при прийманні вільних і відповідальних рішень щодо народження дітей;

– удосконалення механізму надання адресної допомоги жінкам і родинам, що мають дітей, у першу чергу з категорії незаможних;

– удосконалення системи соціального обслуговування родини;

– надання професійної медичної і соціальної допомоги з питань планування родин;

– удосконалення статевого виховання підлітків і молоді, поліпшення підготовки до вступу в шлюб і сімейне життя;

– поліпшення становища жінок на ринку праці.

Основні напрями державної демографічної політики у сфері міграції населення такі:

– впровадження альтернативної системи обліку населення (ведення реєстрів, дактилоскопії чи інших заходів);

– забезпечення свободи пересування;

– регулювання міграційних потоків з урахуванням соціально-економічних умов, демографічної структури регіонів країни і національних особливостей мігрантів;

– поліпшення ситуації на національному ринку праці за рахунок регулювання працевлаштування громадян України за кордоном і захисту його від неконтрольованого припливу іноземної робочої сили;

– підвищення впливу на процеси внутрішньої міграції, раціоналізацію напрямів міграційних потоків;

– захист прав та інтересів мігрантів;

– вироблення механізму захисту приватної власності, насамперед житлової.

Питання для самоконтролю:

1. Що означає поняття «населення як суб’єкт економічних та інших суспільних процесів і явиш?

2. Як ви розумієте поняття «населення як складна демографічна категорія»?

3. Які є категорії населення у демографічній статистиці?

4. Що таке постійне і наявне населення?

5. Які є закономірності розвитку, населення?

6. Як відбувається відтворення населення?

7. Якими є основні складові демографічної політики держави?

8. Якою є сучасна структура населення України? Які його основні соціально-економічні характеристики?

9. Які визнаєте чинники формування основних демографічних параметрів населення?

10. Що таке працездатність, які її характеристики?

11. Що ви розумієте під економічно активним населенням? Які його характеристики?

12. Що таке перепис населення і які його характеристики?

13. Чим характеризується природний рух населення України?

14. Які є класифікації міграцій?

15. Які ознаки міграції за часом?

16. Які визнаєте причини міграції?

17. Якою є сучасна демографічна ситуація в Україні?

18. Як впливає демографічна ситуація в Україні на структуру і розвиток трудових ресурсів?

19. Як впливають міграційні процеси в Україні на демографічну ситуацію та структуру трудових ресурсів?

20. Якими є завдання і механізми регулювання демографічних та міграційних процесів в Україні?

21. Як ви розумієте поняття «трудові ресурси» як соціально-економічну категорію та об’єкт управління?

22. Який зміст категорій, що характеризують трудові ресурси, у зарубіжній термінології?

23. Що таке трудовий потенціал? Якими є його компоненти та характеристика?

24. Якою є структура трудових ресурсів України за віком, освітою, статтю?

25. Яка галузева структура зайнятого населення України?

26. Якими є джерела формування трудових ресурсів? Які тенденції і перспективи розу витку трудових ресурсів України?

Література:

Богиня Д.П., Грішова О.А. Основи економіки праці: Навч. посібник. – 2-ге вид.–К.: Знання-Прес, 2001.

Генкин Б.М. Экономика й социология труда: Учеб. для вузов. –-М.: Изд. Группа «НОРМА-ИНФРА-М», 1998.

Данюк В.М., Колот А.М. Управління трудовими ресурсами: Навч.-метод, посібник. –К., 1995. –С. 19-25. – 4, 1. Загальні основи. Населення. Трудові ресурси України.

Демографическая ситуация и демографическая политика в Украине 80-х - начале 90-х годов XX столетия (национальный доклад на международной конференции по народонаселению и развитию в Каире, 1994 г.) – К., 1993.

Демография. Современное состояние и перспектива развития: Учеб. пособие / Д.И. Валентей, А.И. Алексеев, ЕМ. Андреев и др.; Под ред. Д.И. Валентей.–М.: Вьісшая школа, 1997.

Зайончковская Ж.А. Политика в областимиграции. –мми< х5хлі

Заставний Ф.Д. Географія України.–Л,; Світ, 1994.

Заставний Ф.Д. Населення України.–Л.: Світ, 1993.

Качество трудового потенциала (социально-зкономический аспект) / Отв. ред. М.И. Долишний. –К., 1986.

Кваша А.Я. Проблемы экономико-демографического развития СССР. – М; Статистика, 1974.

Малиновська О.А. Міграційна ситуація та міграційна політика в Україні / Нац. ін-т стратегічних досліджень.–К., 1997.

НовацькийА. Населення і трудові ресурси.–К., 1990.

Осовська Г.В., Крушельницька О.В. Управління трудовими ресурсами: Навч. посібник. –Житомир: ЖГП, 2000.

Петрига М.О. Управління трудовими ресурсами. –Л.: ЛБК, 1996. – С. 23, 35

Послання Президента України до Верховної Ради України; «Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки». –

Постанова Кабінету Міністрів України від 13.09.1995 р. «Про національну програму планування сім’ї».

Розміщення продуктивних сил України / За ред. Є.П. Качана. –К.: Вища школа, 1997.–С. 30^2.

Рябов І. Особливості демографічної ситуащї в сучасній Україні //Україна: аспекти пращ–1998.–№2.–С.31-35.

Соціальна-економічна географія України / За ред. Шаблія. –Л.: Світ, 1994.–С. 211-227.

Статистичний щорічник України за 2001 рік / Держкомстат України. – К.: Техніка, 2002. – С. 645

Статистичний щорічник України за 2001 рік. / Держ. ком. статистики України. – К.: Техніка, 2002..

Стешенко В., Рудницький О; Хомра О., Стефановський А. Демографічні перспективи України до 2026 року / НАН України, Ін-т економіки. – К., 1999.–55с.

Трудовий потенціал і зайнятість: теоретичні основи та регіональні особливості / С.М.ДОЛІШНІЙ, С.М. Злупкота ін. –Ужгород: Карпати, 1997. – С.52-80.

Тема 4. Система соціально-трудових відносин (СТВ)

СТВ та їх характеристика.

В ряду фундаментальних проблем з якими стикається сучасне українське суспільство стоїть і проблема формування та удосконалення соціально-трудових відносин.

Соціальна – трудові відносини характеризують взаємовідносини між найманим працівником і роботодавцем, які в умовах ринкової економіки націлені на забезпечення високого рівня і якості життя людини та суспільства загалом.

Соціально-трудові відносини можна поділити на три напрями: суб’єкти, предмет, типи.

Суб’єктами соціально-трудових відносин є індивідууми і соціальні групи. Для сучасної економіки найбільш важливими суб’єктами відносин є: найманий працівник, роботодавець, об’єднання найманих працівників (профспілка), об’єднання роботодавців, держава.

Найманий працівник – це особа, яка уклала договір з представником підприємства, організацією чи державою.

Роботодавець – це особа, яка наймає для виконання роботи одного, або декількох працівників.

Профспілки – створюються для захисту економічних інтересів найманих працівників.

Держава – як суб’єкт соціальне-трудових відносин виступає в ролі законодавця, захисника прав громадян і організацій, роботодавця, посередника і арбітра при трудових спорах.

Як предмети соціально-трудових відносин постають: на рівні індивідуумів – певні сторони в трудовому житті людини, на рівні колективних відносин – кадрова політика. Багатогранність соціально-трудових відносин представляють предмети, які можна поділити на три складові: соціально-трудові відносини зайнятості, соціально-трудові відносини пов’язані з організацією і ефективністю праці та соціально-трудові відносини пов’язані з нагородженням за працю.

Типи соціально-трудових відносин характеризують психологічні, етичні і правові форми взаємовідносин в процесі трудової діяльності. За організаційними формами існують такі типи соціально-трудових відносин: патерналізм, партнерство, конкуренція, солідарність, субсидіарність, дискримінація, конфлікт.

Патерналізм характеризується значною мірою регламентації соціально-трудових відносин зі сторони держави або керівництва підприємства. Це вид " батьківської турботи" держави про потреби населення або адміністрації підприємства про його працівників.

Партнерство пропонує здійснення захисту своїх інтересів суб’єктами соціально-трудових відносин і їх самореалізація в політику погодження взаємних пріоритетів.

Конкуренція характеризується досконалістю між людьми, або колективами.

Солідарність представляє загальну відповідальність і взаємну допомогу, основану на спільності інтересів групи людей.

Субсидіарність – означає прагнення людини до особистої відповідальності за досягнення своїх цілей і своїх дій при рішенні соціально-трудових проблем.

Дискримінація – це незаконне обмеження прав суб’єктів соціально-трудових відносин. Дискримінація може виражатися по віку, расі, національності, статі, конфесії та ін. ознаках, а також дискримінація може проявлятися і при виборі професії, поступлення на навчання до навчального закладу, просування по службі, оплаті праці, звільненні.

Конфлікт – є крайньою мірою протиріччя в соціально-трудових відносинах. Найбільшими формами прояву трудових конфліктів є: трудові спори, страйки, масові звільнення (локаути).

Для регулювання соціально-трудових відносин держава створює систему програм, яка охоплює такі напрямки, як: зайнятість, соціальна політика, умови праці, міграційна і демографічна політика.

Зокрема, соціальна політика – це стратегічний соціально-економічний напрям розвитку суспільства. Вона являє собою систему управлінських, організаційних, регулюючих дій і заходів, спрямованих насамперед на забезпечення зайнятості громадян, їх всебічний розвиток, гарантування відповідного рівня їх життя і праці, на соціальний захист населення.

Пріоритетним механізмом соціальної політики є соціальне управлінця та регулювання соціальних процесів.

Мета соціальної політики полягає у цілеспрямованому формуванні визначених умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, повного розкриття творчого потенціалу людини, підвищення рівня та якості життя громадян на основі стимулювання трудової і господарської активності населення, а також досягнення в суспільстві соціальної злагоди, стабільності та цілісності.

Суб’єктами соціальної політики – є люди, держава, суспільство, соціальні інститути і товариства, політичні партії, громадські організації, колективи, профспілки, спілки підприємців, різноманітні фонди тощо.

Водночас, базовим суб’єктом є особистість, оскільки жодне завдання соціального розвитку і соціальної політики не може бути здійснене, якщо не будуть створені умови для самореалізації особистісного потенціалу людини.

Важливим суб’єктом соціальної політики у сучасних умовах є держава. За своїм потенціалом вона переважає можливості інших суб’єктів цього процесу.

Держава розробляє та здійснює комплекс заходів, які охоплюють різні сфери розвитку суспільства, а саме:

– сферу праці, соціально-трудових відносин;

– сферу доходів населення; проблеми зайнятості, регулювання ринку праці;

– міграційні процеси;

– соціальну сферу;

– демографічні процеси;

– питання екологічного стану суспільства.

Роль політичних партій, політичних формувань як суб’єктів соціальної політики визначається ефективністю їхньої політики, зв’язком із життєвими потребами народу, їх здатністю своєю діяльністю збагачувати соціальний потенціал суспільства.

Громадські організації як суб’єкт соціальної політики, виражаючи інтереси різних соціальних груп, спільнот, класів, верств суспільства, здатні зробити значний внесок у соціальний розвиток суспільства.

Серед громадських організацій найважливіше місце належить профспілкам.

Профспілки – це масове самокероване громадське об’єднання трудящих певної галузі або суміжних галузей для захисту і представництва їхніх соціальних інтересів. Профспілки – це найбільш масове об’єднання трудящих, доступне для всіх. Для вступу в профспілку необхідно тільки визнання об’єднання і пов’язаної з цим товариської дисципліни незалежно від рівня кваліфікації, освіти, політичних орієнтацій, статі, віку, національності.

Профспілки за своїми цілями та інтересами перебувають ближче порівняно з іншими громадськими організаціями до економіки, виробництва, тобто вирішальної сфери прикладання творчих сил людини, в якій реалізуються корінні інтереси трудящих.

Соціальний захист включає законодавче або іншим чином установлені гарантії соціального захисту, соціальної підтримки і соціальної допомога Ці гарантії являють собою систему заходів, які диференціюються за своєю адресною спрямованістю.

Соціальний захист – це система заходів, які забезпечують соціальну захищеність переважно непрацездатного населення і соціальне уразливих верств працездатного населення (соціальне страхування, пенсійне забезпечення, страховий захист від небезпек, медичне страхування).

Соціальне страхування покликане забезпечити достатній ступінь компенсації доходу трудящих у разі втрати працездатності, тобто це виплати допомоги у випадках загального захворювання, трудового каліцтва і професійного захворювання, виплати у зв’язку з вагітністю і пологами, по догляду за хворою дитиною після досягнення нею віку трьох років; пенсії; допомоги на поховання, компенсації вартості путівок на лікування та відпочинок.

Соціальне страхування пов’язане з трудовою діяльністю людини як члена суспільства. Об’єктом соціального страхування є ризик. Соціальне страхування може бути обов’язковим і добровільним.

Кошти соціального страхування формуються із внесків, величина яких визначається у певному відношенні до заробітної плати.

Важливим напрямом соціального захисту є пенсійне забезпечення.

Пенсійна система – це сукупність правових, економічних та соціальних інститутів і норм, які забезпечують надання пенсій за віком, по інвалідності, а також у зв’язку з втратою годувальника.

Метою пенсійної системи є матеріальне забезпечення непрацездатного населення.

Пенсія – це щомісячна грошова виплата громадянам при досягненні установленого законом пенсійного віку, настанні інвалідності, втраті годувальника.

Трудові пенсії призначаються громадянам, які досягли пенсійного віку, мають трудовий стаж, застраховані через систему соціального страхування.

Пенсії виплачуються в повному розмірі без урахування одержуваного заробітку (іншого доходу).

Соціальні пенсії призначаються громадянам, які не мають певного стажу. Ці пенсії, як правило, фінансуються із бюджету і повинні забезпечувати по прожитковий мінімум.

Джерелом пенсійного фонду є: фонди обов’язкового державного соціального страхування, державний бюджет, а також недержавні пенсійні фонди.

Соціальна підтримка – це система заходів, які стосуються здебільшого економічно активного населення і спрямовані на створення умов, що дають змогу найманим працівникам забезпечити їх соціальну захищеність.

Соціальна допомога – це заходи, які стосуються всього населення і являють собою допомогу, як правило, короткочасного характеру. Здебільшого вона надається людям, які потрапили в екстремальні життєві ситуації, що потребують додаткових витрат.

На сучасному етапі основними напрямами соціальної політики в Україні є:

– формування і розвиток ринкової економіки соціального спрямування;

– реалізація творчого соціального потенціалу;

– досягнення соціальної злагоди і соціальної справедливості на основі соціального партнерства;

– формування нової соціальної культури;

– регулювання розвитку соціально-етнічних відносин на основі принципу рівності всіх націй;

– регулювання сімейно-шлюбних відносин, спрямованих на зміцнення матеріальних, моральних, соціальних, духовних основ сім’ї;

– регулювання процесів соціально-територіального розвитку;

– заохочення продуктивної трудової діяльності;

– забезпечення необхідного життєвого рівня кожній людині;

– удосконалення системи оплати праці;

– удосконалення системи соціального захисту;

– упровадження сучасної системи соціального страхування (пенсійного, медичного, у зв’язку з хворобою, безробіття);

– удосконалення системи пенсійного забезпечення на основі як обов’язкового, так і добровільного страхування;

– досягнення повної продуктивної зайнятості.

Зазначимо, що сучасна законодавча форма регулювання соціально-трудових відносин включає: Кодекс законів про працю, пенсійне законодавство, закон про зайнятість.

Нині в Україні прийнята система міжнародних соціальних нормативів, індикаторів та стандартів.

Соціальні нормативи – це вимірник і критерій розподілу бюджетних коштів для задоволення певного рівня соціальних потреб населення в освіті, медицині, пенсійному забезпеченні, соціальному страхуванні, а також це мінімальний розмір заробітної плати, пенсій. Нормативи встановлюються урядом.

Соціальний індикатор – споживчий кошик. Мінімальний споживчий кошик застосовується для визначення нижньої границі малозабезпеченості, абсолютного числа бідних людей.

Соціальні стандарти – це показник який характеризує рівень життя (досягнутого і бажаного). Соціальні стандарти досягнутого дають уяву про матеріальні і соціальні блага для даної країни, для даного часу; бажаного - з точки зору рівня і якості життя населення в перспективі.