Тема 1: Управління трудовими ресурсами (УТР) як наука й сфера практичної діяльності

Праця як сфера життєдіяльності, основний фактор виробництва та об’єкт вивчення дисципліни.

Кардинальні зміни в економіці України в останні роки вимагають всебічного аналізу господарського механізму управління, зокрема, трудовими ресурсами. Це пов’язано також із зростанням їх ролі в умовах становлення ринкових відносин. Сьогодні потрібні нові методи і форми регулювання трудового потенціалу, адекватні сучасному етапу економічного розвитку і використання робочої сили, складним процесам формування дійового механізму стимулювання підвищення продуктивності праці та економії робочої сили на основі прогнозної інформації.

Трансформаційні процеси в економіці України супроводжуються глибокою демографічною кризою, що характеризується значними (обсягами депопуляції населення, негативними змінами у його віково-статевій структурі, скороченням тривалості життя людей. Поряд з цим структурні зміни в економіці, спад промислового виробництва зумовили значне скорочення робочих місць, що спричинилося до зростання безробіття і, у свою чергу, викликало посилення міграції населення за межі країни.

Демографічні та міграційні процесії призвели до зменшення чисельності трудових ресурсів, погіршення їх якісної структури, зниження інтелектуального потенціалу держави, що загалом загрожує її національній безпеці.

Сучасна демографічна й економічна ситуація в Україні вимагає максимального врахування ситуації, яка складається на ринку праці.

Посилення уваги до трудових ресурсів пов’язане із зростанням їх ролі в організації виробництва, впровадженням ринкових методів організації і оплати праці, зростанням соціальної напруженості в суспільстві.

Проблеми населення і трудових ресурсів є настільки актуальними, що виникла потреба у підготовці фахівців із спеціальності «Управління трудовими ресурсами». Відповідний курс включено до переліку фундаментальних дисциплін навчальних планів освітньо-професійного напрямку підготовки бакалаврів із спеціальності «Менеджмент». У зв’язку з цим потрібні відповідні підручники і посібники, яких сьогодні ще замало для забезпечення студентів вузів.

Предмет та заdдання курсу

Розгляд трудових ресурсів як соціальної функціональної підсистеми, об’єкта управління на територіально-галузевому рівні дає змогу:

– конкретизувати мету і завдання управління даним об’єктом;

– об’єднати окремі частини єдиного, процесу розвитку трудових ресурсів у часі й просторі;

– підвищити результативність управлінських рішень щодо територіально-галузевого, розподілу і перерозподілу трудових ресурсів;

– досягти на цій основі економії живої праці та ефективності виробництва.

Мети управління трудовими ресурсами – тривала політика створення умов для виконання визначених завдань, у тому числі забезпечення збалансованості потреб господарства трудових ресурсах з їх наявністю в окремих регіонах: облік, аналіз, оцінка досягнень визначеного економічного і соціального результату, їх функціонування, уточнення і вироблення організаційних форм та методів управління.

Удосконалення управління трудовими ресурсами полягає всебічному використанні об’єктивних економічних законів. Основу територіально-галузевого управління трудовими ресурсами становить не тільки демографічна база конкретного регіону, а насамперед сформований господарський комплекс, який поєднує регіональне виробництво, трудові ресурси і соціальну інфраструктуру.

Функції будь-якої системи управління безпосередньо пов’язані з методами їх реалізації. Під методами управління трудовими ресурсами слід розуміти конкретні способи, прийоми практичного розв’язання завдань, поставлених перед даною підсистемою, тобто самі способи дії суб’єкта управління на керованій об’єкт. Методи управління можуть бути різними через величезну кількість конкретних способів практичної І реалізації управлінських завдань. Але стосовно управління трудовими ресурсами розрізняють методи економічні, адміністративні, соціально-психологічні і правові. Всі вони використовуються сукупно, проте кожна група методів має свої особливості, власні форми вияву і межі застосування.

Предмет курсу – комплексне вивчення соціально-економічних проблем регулювання процесів відтворення і використання трудових ресурсів на макроекономічному рівні.

Завдання:

– сформувати стійкі основні задачі знання теорії управління трудовими ресурсами;

– сформувати уміння і навички самостійно розробляти заходи щодо удосконалювання системи управління трудовими ресурсами, регулювання зайнятості, удосконалювання планування ресурсів праці;

– підвищення ефективності використання трудового потенціалу.

Люди є найбільш коштовними ресурсами і підприємства, і країни, тому основою управління будь-якої економічною системи повинно бути управління трудовими ресурсами. Його зміст визначається соціальними відносинами, обсягами виробництва, технологією й іншими факторами.

У масштабах економіки країни управління трудовими ресурсами спрямовано переважно на регулювання зайнятості, умов і оплати праці, забезпечення ділових взаємин між роботодавцями і найманими робітниками, на підвищення кваліфікації працездатного населення, розробку законодавства в сфері праці, зайнятості і соціальних відносин.

На підприємстві найважливішими задачами управління трудовими ресурсами є: визначення потреби в працівниках, виходячи зі стратегії діяльності фірми; аналіз ринку праці і управління зайнятістю, добір і адаптація персоналу; планування кар’єри співробітників фірми; забезпечення раціональних умов праці; організація трудових процесів, аналіз витрат і результатів праці; розробка систем мотивації трудової діяльності; обґрунтування структури доходів, ступеня їхньої диференціації, проектування систем оплати праці; організація винахідницької і раціоналізаторської діяльності; участь у проведенні тарифних переговорів між представниками роботодавців і роботоотримувачів; рішення етичних проблем праці; управління конфліктами; профілактика девіантного поводження.

Якість життя» робітника як мета УТР.

Раціональне використання трудових ресурсів припускає досягнення двох взаємозалежних цілей:

– створення сприятливих умов праці і розвиток здібностей людини в процесі трудової діяльності;

– підвищення ефективності виробництва.

Логічним результатом досягнення цих цілей є підвищення якості життя.

Під якістю життя звичайно розуміють умови людського існування забезпеченість матеріальними благами (їжа, одяг, житло), безпека, доступність медичної допомоги, можливості для одержання утворення і розвитку здібностей, стан природного середовища,

Для наукового аналізу якості життя насамперед варто враховувати, що якість будь-якого об’єкта процесу може бути встановлено тільки стосовно деякого еталона, що визначається нормами, стандартами правилами, звичаями, традиціями.

Зокрема, якість продукції характеризується ступенем відповідності параметрів виробу затвердженим стандартам, технічним умовам, договорам. Таким чином, можна дати наступне визначення.

Якість життя характеризується ступенем задоволення потреб людини, обумовленого по відповідним нормам, звичаям, традиціям, а також стосовно рівня особистих потреб.

Для аналізу і планування якості життя використовується ряд показників (соціальних індикаторів), що відображають як об’єктивні характеристики (споживання матеріальних благ, тривалість життя, система утворення й ін.), так і суб’єктивне сприйняття людьми умов існування. У світовій літературі поряд з поняттям якості життя(quality of life – QOL) використовується також термін «суб’єктивне благополуччя» (subjective web-SWB)

Відносність оцінок якості життя ілюструє наступний приклад. Для більшості європейських і американських робітників життя власника супермаркету, що володіє станом у кілька мільйонів доларів, здається межею мріянь. Однак для православних чи буддійських ченців життя цієї людини уявляється вкрай неблагополучним.

Розвиток цивілізації характеризується змінами в добробуті людини, у виробничій, соціальній, інтелектуальній і духовній сферах, а також у природному середовищі під впливом людської діяльності.

Про динаміку якості життя можна судити в першу чергу по споживанню матеріальних благ, середньої тривалості життя і часу праці.

Стійкі зміни цих характеристик відзначені з кінця XVII століття, коли почалося широке застосування таких винаходів, як механічний ткацький верстат (1768 р.), парова машина Д. Уатта (1776 р.) і ін. Наприкінці XVII в. річний ріст продуктивності праці склав в Англії 0, 5%. Через 100 років темп росту продуктивності праці досяг 1, 5% у рік і продовжував збільшуватися в XX в., до наших днів склав приблизно 2, 5%

У цей період розвиток країн Західної Європи і Північної Америки характеризувалося двома тенденціями: 1) зменшенням обов’язкового часу праці; 2) ростом споживання матеріальних і інтелектуальних благ.

В Англії законом 1850 р. тривалість робочого тижня була обмежена 60 г. (10, 5 г. по буднях і 7, 5 г. по суботах).

В Франції 12-годинний робочий день встановлено у 1848 р.

У Росії робочий тиждень складав: у 1900 р. – 67 г., у 1913 р. – 58, 7 г.

Восьмигодинний робочий день і 41 - годинний робочий тиждень були встановлені на заводах Г.Форда в 1914 р. У даний час тривалість робочого тижня в США і розвитих країнах Європи складають 3340 г., щорічна оплачувана відпустка 4-6 тижнів.

Стійкий ріст добробуту жителів країн Західної Європи відзначений із другої половини ХІХ ст. Ця тенденція чітко виявляється в зміні витрат робочого часу, який необхідно, при відповідних цінах і доходах, для придбання товарів і послуг. Такі дані регулярно публікує Інститут німецької економіки у Кельні. Зокрема, щоб купити 1 кг. Олії, у 1949 р. житель ФРН повинний був відробити 3, 5 години, а в 1990 р. – 0, 5 годин. У цілому за 1949-1990 р. споживання матеріальних благ у ФРН виросло не менше, ніж у З рази. Приблизно така ж ситуація характерна для більшості розвитих країн Європи. У США за період 1950-1970 р. рівень споживання матеріальних благ збільшився приблизно в 2 рази.

Незважаючи на окремі періоди зниження рівня життя, із середини ХІХ ст. у всіх розвинутих країнах спостерігається ріст добробуту при зменшенні обов’язкового часу праці і поліпшенні його умов. За зазначений період середня тривалість життя підвищилося вдвічі.

По суті, діяльність винахідників і підприємців сторіччями була спрямована на те, щоб людина використовувала більше запасів природи. У кінцевому рахунку ріст валового; внутрішнього продукту – це не що інше, як збільшення кількості витрачених природних ресурсів. Така орієнтація господарської діяльності привела до того, що запаси багатьох видів корисних копалин виявилися близькими до виснаження, поряд з цим, усе більш відчутними стають екологічні наслідки діяльності людини. Природні екологічні системи Землі не справляються з переробкою зростаючого обсягу відходів. Людство вже знищило 70% природних екосистем, здатних переробляти відходи. До кінця XIX в. природа справлялася з нейтралізацією відходів. Далі почався дисбаланс, що при збереженні нинішніх тенденцій приведе в середині ХГХ століття до глобальної екологічної катастрофи. В даний час обсяг припустимого впливу на біосферу перевищений у 8-Ю разів.

Поняття «якість життя» стало застосовуватися в науковій літературі з 70-х років XX ст., хоча проблеми, пов’язані зі змістом цього поняття, обговорювалися протягом тисячоріч.

У XX ст. економіка зайняла центральне місце в системі соціальних наук (подібно фізиці серед наук по природі). Економічний підхід став домінуючим при аналізі суспільних явищ.

Відповідно до змін ідеології мінялися і показники якості життя. Якщо в 50-60-х роках якість життя оцінювалося насамперед виходячи з розміру ВВП, що приходиться на і одного жителя країни, то в наступному починає враховуватися система показників, що характеризують різні сторони існування людини.

В другій половині 80-х років формується поняття «індекс розвитку людського потенціалу» (ІРЛП), у якому враховується не тільки споживання матеріальних благ, але і можливості для розвитку людини, забезпечувані системою охорони здоров’я й освіти.

З 1900 р. публікуються дані про величину ІРЛП по країнах, що входить в СОН. У цих розрахунках величини ІРЛП визначаються як середні арифметичні з трьох показників: очікувана тривалість життя; рівень утворення; реальний душової ВВП. Кожен показник (індекс) розраховується по формулах виду:

Індекс рівня утворення за існуючою методикою розраховується як середньозважена величина з двох індексів, що характеризують відповідно рівень грамотності (вага 2/3) і частку учнів у віці до 24 років (вага 1/3). Нормативні діапазони - 100% - 0%

На основі індексів очікуваної тривалості життя (1 т. ж.), освіти (1 осв.) і душевного доходу (1 д.) розраховується індекс розвитку людського потенціалу:

Для визначення можливостей участі людини в економічних процесах звичайно використовуються поняття «робоча сила» і «людський капітал». Існує і більш широке поняття – «трудовий потенціал», компоненти якого характеризують:

1) психофізіологічні можливості участі в суспільно корисній діяльності;

2) можливості нормальних соціальних контактів;

3) здатності до генерації нових ідей, методів, зразків, представлень;

4) раціональність поводження;

5) наявність знань і навичок, необхідних для виконання визначених обов’язків і видів робіт;

6) пропозиція на ринку праці.

Взаємозв’язок курсу з іншими дисциплінами.

Курс «Управління трудовими ресурсами» вчить студентів аналізувати реальні співвідношення, пропорції і структури зайнятих, їх стійкі особливості, що визначаються конкретними техніко-економічними зрушеннями в сучасному високорозвиненому господарстві.

Головна увага в курсі зосереджена на проблемах ринку праці, системі управління трудовими ресурсами, правовому та науково-методичному забезпеченні їх використання, регулюванні демографічних і міграційних процесів, формуванні загальноосвітнього і професійного рівнів працівників, їх трудових доходах, соціальному партнерстві, трудових конфліктах і методах їх розв’язання, соціальній політиці в системі управління трудовими ресурсами, ефективності їх використання та міжнародному співробітництві України в управлінні трудовими ресурсами. Засвоєння курсу допоможе майбутнім фахівцям добре орієнтуватися в основних питаннях розвитку економіки держави, якісніше керувати економічними процесами та головною продуктивною силою суспільства трудовими ресурсами.

Курс " Управління трудовими ресурсами" – міжгалузевий, тісно пов’язаний з іншими соціально-економічними дисциплінами і державним управлінням, розміщенням продуктивних сил, населенням і трудовими ресурсами, розселенням, економікою праці, науковою організацією і нормуванням праці, демографією, статистикою праці, соціологією праці, трудовим правом, економікою промисловості, економікою сільського господарства, менеджментом та ін. У широкому розумінні цей зв’язок зумовлений спільністю об’єкта дослідження, але конкретні його вияви і структура мають свої особливості у кожній навчальній дисципліні.

Вивчення питань управління трудовими ресурсами у взаємозв’язку з суміжними економічними дисциплінами має важливе практичне значення для формування пропорцій розподілу суспільної праці між сферами та галузями господарства, територіально-виробничими комплексами та ін.