Тема 14. Регулювання робочого часу і міри праці

Організація режиму праці і відпочинку це впорядковане чергування часу роботи та відповідних перерв для зняття втома

Об’єктивно, що протягом будь - якого періоду часу працездатність людини не однакова. На початку періоду вона менша за середній рівень, а далі швидко зростає. Водночас, чим триваліша перерва в роботі тим більше руйнується робочий динамічний стереотип, а значить триваліший період адаптації. Після адаптації настає період стійкої високої працездатності, на зміну якому приходить період спаду під впливом втоми.

Залежно від тривалості робочого періоду розрізняють річний, місячний, тижневий, добовий, змінний режими праці і відпочинку.

При організації річного режиму праці і відпочинку слід мати на увазі, що найбільша працездатність має місце в жовтні - березні. На весну вона помітно знижується а влітку -низька. Тому відпустки слід планувати в основному на літній період, коли умови для відновлення працездатності найсприятливіші.

Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток.

Тижневий режим праці та відпочинку передбачає, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін. Тижневий режим праці і відпочинку встановлено чинним законодавством України. Він складає сорок годин, включаючи й працівників апарату управління.

В тижневому режимі максимальна працездатність досягається у третій четвертий дні. На п’ятий день вона спадає, низькою є також у перший день, особливо після двох вихідних днів.

Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін за добу, час відновлення працездатності між змінами. При організації добового режиму праці та відпочину необхідно виходити з того, що найвищий її рівень є в період від 8 до 18 години, а найнижчий від 3 до 5 години. Тому для збереження високої продуктивності пращ протягом робочого дня рекомендується виконувати роботи, які вимагають найбільшої уваги і нервової напруги, з 9 до 12 та з 14 до 16 години, коли проявляється найбільша працездатність людини.

Змінний режим праці та відпочинку визначає тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок.

Протягом робочої зміни рекомендуються перерви, які для різних категорій працівників є різними. Для керівників - до 30 хв. на зміну (в тому числі обов’язкова фіз. пауза за 1–1, 5 год. до обіду і перерва на відпочинок за 1-1, 5 год. до кінця зміни).

Для спеціалістів загальний регламентований час на відпочинок 20-25 хв. (може бути 5-7 хв. після кожної години роботи).

Для технічних виконавців рекомендовано регламентовані перерви для відпочинку загальною тривалістю до 25-35 хвилин.

Для відпочинку працівників рекомендовано обладнувати спеціальні кутки, зони або кімнати відпочинку Вони повинні відповідати таким вимогам:

– площа не менше за 18 кв. м.;

– віддаленість від робочого місця не більше за 75 м;

– повинна бути оптимальна температура, освітлення, вентиляція;

– можливе музичне оснащення.

Режим праці і відпочинку регулюється Кодексом законів про працю України. Згідно з ним тривалість робочого часу працівника не може перевищувати 40 годин на тиждень. У разі шкідливих умов праці передбачається зменшення загальної норми робочого часу до 36 годин на тиждень (детальніше: частина II цього посібника).

Для працівників віком 16-18 років чинним законодавством установлюється скорочена тривалість робочого часу 36 годин на тиждень, а особам віком 15-16 років - 24 години на тиждень.

Здебільшого установлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. На тих підприємствах й організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п’ятиденного робочого тижня є недоцільним, установлюється шестиденний тиждень з одним вихідним днем. За шестиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин за тижневої норми 40 год.; 6 годин - за тижневої норми 36 годин; 4 години за тижневої норми 24 години.

Тривалість робочого тижня установлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів.

Відповідно до Кодексу законів про працю України загальні вимоги до режимів роботи такі:

– дотримання встановленої законом загальної тривалості робочого часу;

– забезпечення рівномірного чергування часу роботи і перерв між змінами;

– забезпечення повного використання обладнання і робочого часу для підвищення продуктивності праці;

– обмеження кількості змінних графіків на підприємстві, оскільки це утримує процес управління.

Трудовий внесок кожного працівника оцінюється виходячи з його зіставлення з мірою праці, що встановлюється на підприємстві з урахуванням вимог суспільства до даного виду роботи. Конкретним вираженням міри праці є норми, що відбивають різні сторони трудового процесу. Виникнувши в зв’язку з потребами організації і планування трудової діяльності, норми праці надалі стають також інструментом розподілу продуктів праці.

У сучасних умовах нормування праці – це вид діяльності з управління виробництвом, мета якої полягає у встановленні необхідних витрат і результатів праці, а також необхідних співвідношень між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць устаткування. Необхідними витратами і результатами вважаються такі, котрі відповідають найбільш ефективним для умов конкретної ділянки варіантам організації праці, виробництва і управління.

Робота з нормування праці включає: аналіз виробничого процесу, поділ його на елементи, вибір оптимального варіанта технології, прийомів і методів праці, систем обслуговування робочих місць, режимів праці і відпочинку, розрахунок норм і їхнє впровадження.

Найважливішою особливістю роботи з нормування праці є її багато-аспектний характер, обумовлений об’єктивною необхідністю обліку комплексу технічних, психофізіологічних, соціальних і економічних факторів. Технічні фактори повинні враховуватися насамперед у тій мірі, у якій вони зв’язані з режимами роботи устаткування і тривалістю технологічного впливу на предмет праці. Облік психофізіологічних і соціальних факторів обумовлений необхідністю створення умов, при яких трудова діяльність людини стає найбільш продуктивною, зберігається висока працездатність всіх учасників трудового процесу і забезпечуються можливості для їхнього творчого підходу ‘ до праці. Облік економічних факторів забезпечує найбільш ефективну організацій виробничого процесу, досягнення його найкращих кінцевих результатів.

Норми праці використовуються для управління як виробничими, так і соціальними процесами. Функції нормування обумовлені насамперед тим, що вони є основою планування й організації виробництва, оплати праці, стимулювання росту його продуктивності.

Значення норм для планування й організації виробництва визначається їхнім використанням практично у всіх планових розрахунках. Так, обґрунтованість планових термінів виготовлення продукції визначається вірогідністю тривалості виробничих циклів, що розраховуються виходячи з норм часу. Ці норми дозволяють також встановити чисельність працівників і кількість одиниць устаткування, тобто обсяг ресурсів, необхідних для випуску планової кількості продукції.

При по часовій оплаті праці величина заробітку визначається відповідно до тарифної ставки (окладом) і відпрацьованим часом. Обов’язковою умовою раціональної організації по часової оплати праці є наявність норм, що визначають кількість і якість продукції, що повинна бути вироблена працівником (бригадою) за відпрацьований час. Таким чином, при по часовій формі заробітної плати оплачується не час перебування на роботі, а робота необхідної кількості і якості, виконана за фактично відпрацьований час. Тут норма праці є умовою одержання заробітку, що відповідає тарифові або окладові, встановленому для даного працівника.

При відрядній оплаті праці заробіток робітника визначається множенням розцінки на кількість фактично виготовлених одиниць продукції, що відповідають технічним умовам. Якщо величини тарифних ставок і норм часу (виробітку) правильно відображають організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні і соціальні умови праці, то середня величина оплати за відрядними розцінками робітників дільниці (цеху) буде відповідати їхнім тарифним ставкам.

Роль норм праці в сучасному виробництві визначається насамперед тим, що необхідні витрати праці встановлюються на основі вибору найбільш ефективних варіантів технологічного і трудового процесів. З цього випливає, що правильно встановлена норма є еталоном раціональної діяльності.

Визначаючи найбільш ефективні для даних умов варіанти технології й організації праці, норми спонукують працівників до освоєння прогресивних проектних рішень і до подальшого їх удосконалення. Цьому сприяють системи стимулювання працівників за виконання норм і ріст продуктивності праці.

При визначенні трудового внеску важливо встановити, які витрати часу є необхідними і повинні включатися в норму. Цим цілям служить класифікація витрат робочого часу, на основі якої встановлюється структура норм часу й аналізується ефективність його використання.

Оскільки при виготовленні продукції витрати часу працівників і обладнання переносяться на предмет праці, об’єктивно необхідна класифікація витрат часу стосовно трьох елементів виробничого процесу: предмета праці, працівників і устаткування. Класифікація стосовно предмета праці є також і класифікацією стосовно виробничого процесу, тому що в даному випадку мова йде про витрати часу, необхідних для перетворення предмета праці в продукт праці. На основі цієї класифікації встановлюється склад витрат часу, що включаються в норми. Основою для класифікації є виділення двох складових: часу здійснення виробничого процесу, або функціонування даного елемента виробництва, і часу перерв.

У практиці нормування праці робочий час поділяється на підготовчо-заключний, оперативний, час обслуговування робочого місця, час на відпочинок і особисті потреби та час перерв (регламентованих і нерегламентованих). Така класифікація можлива стосовно предмета праці, до працівника, доустаткування.

Підготовчо-заключним називається час, що затрачається на підготовку до виконання заданої роботи і на дії, пов’язані з її закінченням: одержання інструментів, пристосувань, технологічної і планово-облікової документації; ознайомлення з роботою, кресленням, інструктаж про порядок виконання роботи; установка пристосувань і інструмента; налагодження устаткування; зняття пристосувань і інструмента після виконання роботи; здача пристосувань, інструмента документації. Особливістю підготовчо-заключного часу є те, що він затрачається один раз на роботу (партію предметів праці) і не залежить від обсягу роботи, виконуваної за даним завданням. У деяких виробництвах підготовчо-заключний час не виділяється:

Оперативним називається час, затрачений як безпосередньо на зміну форми, розмірів, властивостей предмета праці, так і на виконання допоміжних дій, необхідних для здійснення цих змін. Витрати оперативного часу повторюються з кожною одиницею продукції або визначеним обсягом робіт. Оперативний час поділяється на основний і допоміжний.

Основний (технологічний) час затрачається на зміну предмета праці (його розмірів, форми, складу, властивостей, стану і положення). Допоміжний це час, протягом якого виконується завантаження сировини, заготівля, знімання готової продукції, управління устаткуванням, контроль за ходом технологічного процесу і якістю продукції (наприклад, час установки заготовок, час зміни режиму різання на верстаті і т.п.).

Часом обслуговування робочого місця називається час, затрачений робітником на догляд за устаткуванням і підтримка робочого місця в нормальному стані. Обслуговування робочого місця поділяється на технічне й організаційне. Час технічного обслуговування робочого місця витрачається на догляд за устаткуванням при виконанні даної конкретної робота Зокрема, до цієї категорії відноситься час заміни зношеного інструмента, підналагодження устаткування, збирання стружки тощо. Час організаційного обслуговування витрачається на догляд за робочим місцем, зв’язаний з виконанням роботи протягом усієї зміни. До цієї категорії відносяться витрати часу на розкладку на початку і збиранні наприкінці робочої зміни інструменту, на чищення і змащення устаткування Час регламентованих перерв включає час на відпочинок і особисті потреби і час об’єктивний неминучих перерв по організаційно-технічних причинах.

Час на відпочинок і особисті потреби необхідний для підтримки нормальної працездатності і для особистої гігієни. Тривалість перерв на відпочинок залежить від умов праці. Час на відпочинок включає також час проведення виробничої гімнастики.

Час регламентованих перерв із організаційно - технічних причин включає час перерв, об’єктивно обумовлених характером взаємодії робітників і устаткування. Наприклад, це перерви в зайнятості робітників багатоверстатників і простої верстатів, що обслуговуються ними, у тих випадках, коли об’єктивно неможливо (або неефективно) повністю синхронізувати процес багатоверстатної праці. Подібні перерви повинні включатися до складу норм часу, як час на відпочинок.

Час нерегламентованих перерв включає простої устаткування і робітників, викликані порушенням встановленої технології й організації виробництва. Ці перерви не включаються в норму часу. При аналізі витрат часу працівників насамперед виділяється час їхньої зайнятості і час перерв. Час зайнятості працівника включає час виконання виробничого завдання і час зайнятості іншими роботами, наприклад час випадкової роботи поза встановленим планом-графіком і час непродуктивної роботи (виправлення браку пошук матеріалів, інструментів, пристосувань тощо).

При аналізі часу перерв необхідно виділяти нерегламентовані перерви по організаційно-технічних причинах з вини працівників. Час нерегламентованих перерв по організаційно-технічних причинах включає простої устаткування і робітників через чекання заготовок, документації, інструмента тощо, а також наднормативний час перерв, зв’язаних з несинхронністю виробничого процесу. Час перерв через порушення трудової дисципліни обумовлений пізнім початком і передчасним закінченням робіт, наднормативним часом відпочинку тощо.

У нормуванні використовуються спеціальні умовні позначки витрат часу:

Основні позначення (індекси)затрат робочого часу

Витрати робочого часу при їхньому аналізі і встановленні норм праці поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованого відносяться необхідні для даних конкретних умов величини витрат основного (То), допоміжного часу (Тд), часу обслуговування робочого місця (Тобі на відпочинок і особисті потреби (Тв), регламентованих перерв по організаційно-технічним причинах(Тп), підготовчо-заключного часу (Тпз).

Слід зазначити, що в даний час на підприємствах застосовується система норм

праці, яка відбиває різні сторони продукування товарів та послуг. Зокрема, широке поширення отримали норми часу, виробітку, обслуговування, чисельності, керованості, нормоване завдання.

Так, норма тривалості і трудомісткості операції визначає необхідні витрати часу одного працівника або бригади (ланки) на виконання одиниці роботи. Норми часу виміряються в людино-хвилинах, людино-годинах.

Норма виробітку визначає кількість одиниць продукції, що повинна бути виготовлена одним працівником або бригадою (ланкою) за даний проміжок часу (годину, зміну). Норми виробітку вимірюються в натуральних одиницях (штуках, метрах тощо) і показують необхідний результат діяльності працівників за одиницю часу.

Норма обслуговування визначає необхідну кількість верстатів, робочих місць, одиниць виробничої площі й інших виробничих об’єктів, закріплених для обслуговування за одним працівником або бригадою (ланкою).

Норма чисельності визначає чисельність працівників, необхідних для виконання визначеного обсягу роботи, наприклад для обслуговування одного або декількох агрегатів.

Слід зазначити, що структура нормованих витрат часу відноситься як до тривалості операцій, так і до їхньої трудомісткості. Норми тривалості і трудомісткості операцій є двома видами норми часу.

Норма тривалості операції визначає проміжок часу, що необхідний для виконання одиниці роботи на одному верстаті (агрегаті) або на одному робочому місці. Цей час включає тривалість технологічного впливу на предмет праці і величину об’єктивно неминучих перерв, що приходяться в середньому на одиницю роботи. Норма тривалості виміряється в одиницях часу: хвилинах, годинах.

Норма трудомісткості операції визначає необхідні витрати часу одного працівника або бригади (ланки) на виконання одиниці роботи. Норми часу виміряються в людино-хвилинах, людино-годинах.

Норма керованості (число підлеглих) визначає кількість працівників, що повинні бути безпосередньо підлеглі одному керівникові.

Нормоване завдання визначає необхідний асортимент і обсяг робіт, що повинні бути виконані бригадою (ланкою) за даний проміжок часу (зміну, добу, місяць). Як і норма виробітку, нормоване завдання визначає необхідний результат діяльності працівників. Однак на відміну від норми виробітку нормоване завдання може встановлюватися не тільки в натуральних одиницях, але й у годинник, нормо-гривнях. У зв’язку з цим норма виробітку може розглядатися як окремий випадок нормованого завдання.

Таким чином, для раціональної організації виробництва використовується система норм праці, що відбиває різні сторони трудового процесу. Основна вимога до норм полягає в тому, що усі вони повинні відповідати найбільш ефективним критеріям. Тобто, для умов конкретної ділянки технологічного процесу, організації праці, виробництва і управління має бути визначений й оптимальний обсяг робіт, що повинен бути виконаний бригадою (ланкою) за даний проміжок часу (зміну, добу, місяць).

Величини зазначених норм праці зв’язані певним співвідношень.

На ділянках, де немає багатоверстатного обслуговування, залежність між нормами трудомісткості, тривалості і чисельності виражається в такий спосіб:

Якщо один робітник або бригада обслуговує кілька верстатів (агрегатів), то необхідно розрізняти норм и тривалості стосовно устаткування - верстатові, агрегатові і стосовно працівників.

Таким чином, в умовах колективної організації праці і при багатоверстатному обслуговуванні об’єктивно необхідне нормування витрат робочого часу в двох аспектах: календарному - норми тривалості і «об’ємному» - норми часу (трудомісткості).

Для правильного застосування норм важливо враховувати їхню структуру з позицій співвідношення витрат і результатів. До норм витрат праці відносяться: норми тривалості, норми трудомісткості і норми чисельності. Нормами результатів праці є норми виробітку і нормовані завдання. Що стосується норм обслуговування і керованості, то вони безпосередньо не вимірюють ні витрат, ні результатів праці. Ці норми характеризують розміри робочих місць багатоверстатників, наладчиків тощо.

Від величини зон обслуговування і керованості залежать витрати і результати праці. Зокрема, кількість верстатів, що приходяться на одного робітника, безпосередньо впливає на величину норм чисельності, тривалості, часу (трудомісткості операцій) і виробіток. Однак не означає, що самі норми (або нормативні зони) обслуговування і керованості можуть безпосередньо вимірювати витрати і результати праці. Вони відносяться до нормативних характеристик організації трудового процесу подібно формам поділу і кооперації праці, параметрам систем обслуговування робочих місць тощо.

Норми обслуговування і керованості можна назвати нормами структури трудового процесу, що визначають оптимальні співвідношення між чисельністю працівників різних груп, а також між чисельністю працівників і кількістю одиниць устаткування.

З класифікацією норм праці тісно зв’язана класифікація нормативних матеріалів із праці, що служать для встановлення норм і виражають залежності між необхідними витратами праці та факторами, що впливають на них.

Виділяють два види нормативних матеріалів: нормативи і єдині (типові) норми. Перші виражають нормативні залежності для встановлення складових частин (доданків) норм часу, а також для визначення норм чисельності; другі являють собою залежності безпосередньо між величиною норми (часу, виробітку, обслуговування, керованості) і факторами, що впливають на неї. Основне розходження між нормативами і єдиними (типовими) нормами часу полягає в ступені диференціації елементів виробничого процесу. Тому іноді єдині (типові) норми розглядають як вид нормативів.

Нормативні матеріали класифікуються за такими основними ознаками: змісту, видах витрат робочого часу, групах працівників, сферах застосування, формі представлення інформації, ступенях укрупнення.

За змістом нормативи по праці підрозділяються на нормативи: режими роботи устаткування, часу, темпу роботи, чисельності. Нормативи режимів роботи устаткування містять параметри устаткування, на основі яких установлюються найбільш ефективні режими технологічного процесу, що забезпечують задану продуктивність устаткування з мінімальними витратами живої й упредметненої праці. Відповідно до обраного режиму роботи установлюється величина машинного, і машинно-ручного часу.

Нормативи часу містять регламентовані витрати часу на виконання окремих елементів трудового процесу (трудових рухів, дій, прийомів тощо), на виготовлення деталей, вузлів, виробів і на обслуговування одиниці устаткування, робочого місця, одиниці виробничої площі.

Нормативи темпу роботи встановлюють регламентований темп виконання робіт.

Нормативи чисельності визначають регламентовану чисельність працівників, необхідних для виконання заданого обсягу роботи.

Система принципів нормування праці встановлюється на основі аналізу вимог економічних законів.

Принципами розрахунку норм праці є: комплексність, системність, ефективність, прогресивність, конкретність.

Принцип комплексності означає, що при встановленні норм праці повинний враховуватися комплекс технічних, організаційних, економічних, психофізіологічних і соціальних факторів.

Принцип системності означає, що норми праці повинні встановлюватися з урахуванням кінцевих результатів виробництва і залежності витрат праці на даному робочому місці від витрат виробництва на зв’язаних з ним робочих місцях.

Принцип ефективності визначає необхідність установлення таких норм, при яких у нормальних умовах праці необхідний результат виробничої діяльності досягається з мінімальними сумарними витратами трудових і матеріальних ресурсів.

Принцип прогресивності означає, що при розрахунку норм праці необхідно виходити з передових науково-технічних і виробничих досягнень, практично застосовних на даній ділянці виробництва, з метою економії витрат живої й упредметненої праці і поліпшення його умов.

Принцип конкретності означає, що норми праці повинні встановлюватися в строгій відповідності з параметрами виготовленої продукції, предметів і засобів праці, умовами праці, його складністю, масштабом виробництва й інших об’єктивних характеристик конкретного виробничого підрозділу, що визначають при даній точності розрахунків величину необхідних витрат праці.

У сучасних умовах істотно зростає роль економічних, психофізіологічних і соціальних факторів.

Економічні фактори – це насамперед підсумкові показники ефективності виробництва, що повинні враховуватися при встановленні норм праці. До цієї ж групи факторів відносять обсяги наявних виробничих ресурсів, наприклад кількість одиниць устаткування при встановленні норм обслуговування і чисельності.

Психофіологічні фактори обумовлені впливом трудового процесу на організм працюючих: на витрати їхньої енергії, ступінь втоми тощо

До соціальних факторів відносять змістовність праці, його розмаїтість, наявність у ньому творчих елементів, характер взаємин у трудових колективах тощо.

Сутність процесу обґрунтування норми праці з урахуванням комплексу зазначених факторів складає вибір оптимального значення норми і визначальних її характеристик трудового і технологічного процесів. При цьому варто враховувати обмеження по необхідному виробничому результаті, умовам праці, режимам використання засобів праці, обсягам наявних ресурсів. Критерієм оптимальності є мінімум витрат на задану програму випуску продукції.

У нормуванні праці застосовують аналітичні і сумарні методи.

Аналітичні методи припускають установлення норм на основі аналізу конкретного трудового процесу, проектування раціональних режимів роботи устаткування і прийомів праці робітників, визначення норм по елементах трудового процесу з урахуванням специфіки конкретних робочих місць і виробничих підрозділів. За методикою одержання вихідних даних аналітичні методи поділяються на аналітично-розрахункові й аналітично-дослідницькі.

У першому випадку за базу розрахунку беруться нормативні матеріали, у другому – дані, отримані при дослідженні трудових процесів на аналізованих робочих місцях.

При сумарних методах норм и встановлюються без аналізу конкретного трудового процесу і проектування.

Методи дослідження трудових процесів класифікуються ще і за різними ознаками: мета дослідження, кількості об’єктів, що спостерігаються, способові проведення спостереження, формі фіксації його даних тощо. Основною ознакою є мета дослідження, відповідно до якого виділяються наступні методи: хронометраж, фотографія робочого часу, фото хронометраж.

Хронометраж служить для аналізу прийомів праці і визначення тривалості повторюваних елементів операцій.

Фотографія робочого часу (ФРЧ) застосовується для встановлення структури його витрат протягом робочої зміни або її частини. Якщо при хронометраж об’єктом вивчення, як правило, є елементи оперативного часу на конкретний вид продукції, то при ФРЧ фіксуються витрати часу на усі види робіт і перерви, що спостерігалися протягом визначеного проміжку часу.

Фотохронометраж: застосовується для одночасного перерозподілу структури витрат часу тривалості окремих елементів виробничої операції.

Залежно від дослідження й особливостей трудових процесів існують різні форми і способи проведення хронометражу, фотографії робочого часу, фото хронометражу.

Хронометраж може проводитися трьома способами безперервним, вибірковим і цикловим.

При проведенні хронометражних спостережень за поточним часом всі елементи даної операції досліджуються в порядку їх виконання. Вибірковий хронометраж застосовується для вивчення окремих елементів операцій незалежно від їх послідовності. Такий спосіб необхідний при вивченні нециклічних елементів операцій, а також при проведенні додаткових спостережень за окремими елементами взамін забракованих в процесі обробки хронометражних спостережень.

У тих випадках, коли важко з достатньою точністю виміряти витрати часу на окремі елементи операції, що мають невелику тривалість (3-5 с.), застосовується цикловий хронометраж. Він полягає в тім, що послідовні прийоми поєднуються в групи з різним складом досліджуваних елементів.

Фотографії робочого часу розрізняються за двома основними ознаками: об’єктах, що спостерігаються, і способах проведення й обробки спостережень.

За першою ознакою розрізняються: фотографія використання часу працівників (індивідуальна, групова, само фотографія), фотографія часу роботи устаткування і фотографія виробничого процесу.

При індивідуальній фотографії робочого часу спостерігач вивчає використання часу одним робітником протягом робочої зміни або іншого періоду часу.

Групова фотографія робочого часу проводиться в тих випадках, коли робота виконується декількома робітниками, зокрема при бригадній організації праці. Однієї з важливих задач цього виду ФРЧ є вивчення правильності існуючого поділу і кооперації праці в бригаді.

Основною метою проведення само фотографії є залучення робітників і інженерно-технічних працівників (ІТП) до активної участі у виявленні й усуненні втрат робочого часу. Само фотографія проводиться самими працівниками, що фіксують величину втрат робочого часу і причини їхнього виникнення.

Фотографія часу використання устаткування являє собою спостереження за елементами його роботи і перервами в ній. Вона проводиться з метою одержання вихідних даних для визначення або уточнення часу обслуговування устаткування одним або групою робітників.

При фотографії виробничого процесу одночасно проводиться вивчення витрат робочого часу виконавців, часу використання устаткування і режимів його роботи. Цей вид фотографії іноді називається двостороннім спостереженням, тобто процес спостереження може виконуватися двома спостерігачами: один спостерігає за робітниками (або ІТП), інший за устаткуванням.

Усі методи дослідження витрат робочого часу включають наступні основні етапи: підготовка до спостереження, його проведення, обробка даних, аналіз результатів і підготовка пропозицій по удосконалюванню організації праці. Методика аналізу витрат робочого часу докладно подається в спеціальній літературі.

Порядок визначення складових норм часу. В даний час найбільше практичне значення мають норми, що регламентують тривалість і трудомісткість операцій, чисельність працівників і кількість виробничих об’єктів, що обслуговуються ними. Між цими нормами, як вже відмічено вище, встановлено співвідношення.

Складові норми часу визначаються в такий спосіб.

Оперативний час, як правило, встановлюється аналітично-розрахунковим методом на основі оптимізації режимів роботи устаткування і прийомів праці. У залежності від типу виробництва, особливостей технології і можливостей застосування засобів механізації для розрахунків використовуються нормативи різного ступеня укрупнення.

З огляду на, що оперативний час включає основний час і частину допоміжного часу, що не перекривається, необхідно прагнути до виявлення елементів виробничого процесу, що можуть виконуватися одночасно (паралельно). По суті, допоміжний час на вимір розмірів деталей при обробці на верстатах повинен в максимально можливій степені перекриватися машинним часом.

Час на обслуговування робочого місця встановлюється на основі проектування оптимального поділу і кооперації праці між основними і допоміжними робітниками по забезпеченню робочих місць заготовками, інструментом, допоміжними матеріалами, догляду за устаткуванням, збиранню стружки тощо. Такий підхід у найбільшій мірі реалізований на Запорізькому автозаводі й інших підприємствах, що працюють за його системою. На ряді підприємств України розроблені нормативи часу на велику частину операцій з обслуговування робочих місць (на так звані періодичні елементи обслуговування), спроектовані оптимальні регламенти обслуговування, графіки примусової заміни інструмента, подачі матеріалів тощо. У результаті простої устаткування мінімальні, тобто створені умови для найбільш обґрунтованого аналітичного нормування часу на обслуговування робочих місць.

Принципова послідовність розрахунку норм праці.

Так, на більшості підприємств України час на обслуговування робочих місць звичайно встановлюється за нормативами у відсотках від основного або оперативного часу.

В умовах дрібносерійного й індивідуального виробництва, а також при нормуванні ручних робіт (слюсарних, складальних, монтажних тощо) Тобто, установлюється за нормативами у відсотках від оперативного часу.

Нормативи часу на обслуговування робочих місць установлюються як правило, на основі даних фотографій робочого часу по групі однорідних цехів (ділянок), що дозволяє врахувати особливості кожного з них, що визначає найбільш ефективне обслуговування устаткування в конкретних виробничих умовах. Тому для багатьох виробничих умов час обслуговування робочих місць доцільно установлювати не у відсотках до основного або оперативного часу, а в хвилинах на зміну з урахуванням оптимального регламенту обслуговування і можливостей перекриття часу обслуговування іншими складовими часу виконання операцій.

Підготовчо-заключний час встановлюється для вивчення технічної і планово-облікової документації (креслень, технологічних і маршрутних карт, нарядів тощо), налагодження устаткування, одержання матеріалів, заготівель, інструментів на кожну партію деталей, здачі виготовленої продукції.

В умовах масового виробництва, де кожне робоче місце спеціалізоване на виконанні однієї операції, зазначені роботи виконуються обслуговуючими робітниками, як правило, без перерв у роботі устаткування і зайнятості основних робітників. Тому на ділянках з масовим випуском продукції Т не встановлюється. При виконанні слюсарно-складальних і деяких інших робіт, де частка Т невелика, його нормують у відсотках від оперативного часу і включають у норму тривалості операції виходячи з загального нормативу часу на обслуговування робочого місця і підготовчо-заключну роботу.

На ділянках механічної обробки деталей при серійному, дрібносерійному й індивідуальному випуску продукції витрати часу на підготовку до нової роботи (операції) складають значну величину (15 - 20% тривалості зміни). У цих умовах на кожну роботу встановлюється норма підготовчо-заключного часу. Як правило, воно визначається на основі загально машинобудівних або галузевих нормативів у залежності від типу устаткування, оснащення, способу кріплення заготовок, кількості застосовуваних інструментів, складності налагодження.

Час на відпочинок! особисті потреби встановлюється по міжгалузевих методичних рекомендаціях і нормативах.

У НДІ праці розроблені нормативи часу на відпочинок у хвилинах на 8 годинну зміну й у відсотках від оперативного часу. При цьому, як правило, повинні використовуватися нормативи, виражені в хвилинах. Якщо в конкретних виробничих умовах робоча зміна більше або менше 8 годин, то час на відпочинок змінюється пропорційно тривалості зміни. Час на відпочинок повинне бути не менш 10 хв за зміну. Крім того, усім працюючим виділяється 10 хв у зміну на особисті потреби. Таким чином, сумарний час на відпочинок і особисті потреби за зміну повинне бути не менш 20 хвилин.

При нормуванні часу на відпочинок за методикою НДІ праці враховуються наступні елементи умов праці: фізичне навантаження, нервова напруга, робоча поза і переміщення в просторі, монотонність роботи, її темп, метеорологічні умови (температура, вологість, рухливість повітря, теплове випромінювання), шкідливі речовини, виробничий шум, ультразвук, вібрація, освітлення, електромагнітні поля.