Геополітичні ідеї епохи Середньовіччя

Із занепадом греко-римської цивілізації й утворенням в Європі феодальних держав у духовній сфері суспільства панівне місце посіла християнська релігія. Християнська церква, закликаючи любити ближнього, досить часто підтримувала жорстоку політику євро­пейських феодальних держав щодо народів з іншими релігійними віруваннями – мусульман, язичників. Про це, зокрема, свідчать Хрестові походи проти Леванту (відвоювання «Святої землі»), західних слов’ян («Drang nach Osten»), експансії Тевтонського ордену та ордену Мечоносців до Прибалтики. Хрестові походи розширили уявлення європейців про навколишній світ, зокрема, про політичне життя інших країн, певною мірою вплинули на політичні та культурні зв’язки між Заходом і Сходом. У науковій думці середньовічної Європи панував провіденціалізм– пояснення геополітичних процесів з теологічної точки зору як виконання задумів Бога. Проте реальна зовнішня політика середньовічних феодальних держав Європи ґрунтувалася на «праві сильного». Водночас у працях окремих представників філософської і політичної думки висловлювалися ідеї щодо встановлення вічного миру, рівноправ’я держав і народів, справедливої політичної організації життя людства.

Ще в VII ст. починається арабська (й водночас мусульманська) експансія до Південно-Західній Азії, а згодом і Північної Африки. Створення величезного Арабського халіфату сприяло розвиткові та поширенню арабської культури. Використання спільної араб­ської мови і писемності на теренах єдиної держави, наявність роз­киненої системи поштового зв’язку, інтенсивна торгівля, «хадж» до Мекки, прочанство до інших «святих місць» – усе це сприяло розвиткові географічних знань в Арабському халіфаті. Саме в арабо-мусульманському світі знайшла застосування наукова спадщина античності.

В арабсько-мусульманській науці найвідомішим спадкоємцем ідей античного географічного детермінізму був історик Ібн Хальдун (Гальдун) (1332-1406), який вважав вирішальним вплив природних умов, насамперед клімату, на історичний розвиток, суспільно-політичне життя країн і народів. До «помірного поясу», де існують найкращі умови для розвитку людства, Ібн Хальдун відносив територію не лише із субтропічним, а частково навіть і з тропічним кліматом. Крім того, з погляду геополітики цікавою є його теорія «історичних циклів», згідно з якою найактивнішою силою в історії є кочові народи, котрі мають фізичні та моральні переваги перед осілим населенням (особливо мешканцями міст). Кочові народи періодично завойовують землі з осілим населенням, створюють могутні держави, але протягом трьох-чотирьох поколінь кочовики поступово втрачають свої високі фізичні та моральні якості й самі перетворюються на здобич для нової хвилі завойовників. І цикл знову повторюється.

У добу Відродження в провідних країнах Західної Європи відбуваються значні політичні, економічні, соціальні та культур­ні зміни, Європа заново відкриває для себе античну спадщину, У ці часи особливо цікавими з точки зору розвитку геополітичних ідей уявляються погляди Нікколо Макіавеллі (1469-1527). Йога прагматичний підхід до політичного життя передбачав відмову від християнських і взагалі моральних цінностей, він по суті започаткував «реалістичний» напрям у політиці, поклавши в її основу не християнську мораль, а інтереси і силу держави. Вчений обґрунтовував можливості розширення меж держави як воєнним, так і мирним шляхом, доводив необхідність послаблення сильних конкурентів і підтримки слабких держав, не даючи їм увійти в силу, забезпечення політичного панування держави над завойованими територіями шляхом їх освоєння через створення опорних пунк­тів колонізації, ізоляції від впливу інших держав, перенесення столиці тощо. Н. Макіавеллі доводив право держави вступати до регіональних воєнно-стратегічних альянсів і виходити з них, воювати з колишніми союзниками і укладати союзи з колишніми ворогами, керуючись насамперед політичним прагматизмом, захистом своїх інтересів.