Геополітичні погляди Ф. Ратцеля.

Ф. Ратцель (1844-1904), який безпосередньо геополітичні проблеми розглядав в контексті політичної географії і послідовно розкрив у працях «Закони просторового росту держав» (1896), «Політична географія» (1897), «Море як джерело могутності народів» (1900). Він продовжив розробку принципу географічного детермінізму. На його світогляд значний вплив зробили ідеї родоначальника соціології О. Конта: еволюціонізм, визнання дії географічного середовища на розвиток народів і держав, роль демографічного і космічного чинників в житті етносів і функціонуванні політичних систем. Ратцель вважався визнаним патріархом напряму географічного детермінізму в соціальних і гуманітарних науках і засновником політичної географії кінця XIX – поч. XX ст.

У своєму політико-географічному аналізі Ф. Ратцель під впливом соціал-дарвінізму (поширення на соціальні взаємини ідей природного відбору, боротьби за існування) розглядав держави як біологічні організми, що мають певні цикли розвитку, обґрунтовуючи таким чином потребу в розширенні їхнього життєвого простору. Він виділив «Закони Ратцеля» сім законів просторового розширення держави, згідно з якими збільшення розмірів території держави є результатом зростання культури нації, супроводжується розвитком торгівлі, державної ідеології і здійснюється за рахунок інших держав у напрямі заповнення замкнутих географічних просторів. Принципи просторового зростання держав:

- простір держави росте разом із зростанням його культури;

- зростання держави припускає подальший розвиток ідей, торгівлі, тобто підвищену активність в усіх сферах життя суспільства;

- зростання держави здійснюється в результаті приєднання і поглинання малих держав;

- кордон – це периферійний орган держави, ознака його зростання, сили або слабкості, змін в його організмі;

- у своєму зростанні держава прагне увібрати в себе найбільш цінні елементи фізичного оточення: берегові лінії, русла річок, райони, багаті ресурсами;

- рух до територіального зростання приходить до нерозвинених держав ззовні, від розвиненіших (високих) цивілізацій;

- тенденція до злиття і поглинання слабкіших націй – характерна риса держав, яка переходить від одного з них до іншого, постійно набираючи силу.

Тобто територія держави в концепції Ф. Ратцеля стає особливим життєво-необхідним ресурсом – «життєвим простором» (Lebensraum). І відповідно просторова експансія держави, розширення її «життєвого простору» шляхом включення малих держав є, на думку Ф. Ратцеля, об’єктивним наслідком міждержавних взаємин. Така точка зору дала поштовх дальшим обґрунтуванням територіальної експансії, яка стала домінуючою ідеєю геополітичного мислення того часу, впливаючи, зокрема, і на зовнішню політику.

Перспективи трансформації територіально-політичної структури Європи і світу Ф. Ратцель розглядав як розширення територій найсильніших держав, пророкуючи статус континентального ядра Європи саме Німеччині, яка, на його думку, з урахуванням переваг і недоліків політико-географічного положення, має великий ресурс «життєвої енергії» (lebensenergie), використання якої є можливим за умови істотного зміцнення позицій Німеччини на морі.

Ратцель першим висловив думку про зростання значення моря для розвитку цивілізації. Конфігурація геополітичного простору, по Ратцелю, визначає протистояння між континентальними і морськими світовими центрами.

Він вважав, що головне протистояння станеться в зоні Тихого океану, «океану майбутнього», де вирішуватиметься співвідношення п’яти держав: Великобританії, США, Росії, Китаю і Японії. У цьому конфлікті континентальні держави з їх багатими ресурсами матимуть перевагу перед морськими державами, що не мають ні достатнього простору, ні достатніх ресурсів в якості своєї геополітичної бази. Держави, що мають переваги в зоні Тихого океану, зможуть претендувати і на домінуюче положення у світі.

Положення теорії Ратцеля показують якісну відмінність політико-географічних теорії від концепцій географічного детермінізму. Для останніх характерний акцент на ролі фізичного середовища в життєдіяльності народів і держав, в політико-географічних же теоріях аналізуються політичні і політико-стратегічні аспекти впливу географічного чинника, особливо простори.

Найбільш науково вартісні елементи політичної географії Ф. Ратцеля стосуються обґрунтування значення тісних зв’язків серцевини держави та прикордонних районів, порушення яких може призвести до втрати контролю над ними внаслідок політичного сепаратизму чи приєднання до сусідніх держав, та оцінення політичного значення різних елементів природно-географічного середовища (берегові лінії, русла рік, природні ресурси та ін.). Однак роль природно-географічного середовища в працях Ф. Ратцеля, як і в усіх інших тогочасних антропогеографічних дослідженнях, у дусі характерного тогочасного географічного детермінізму є значно перебільшеною. Під впливом Ф. Ратцеля багато географів інших держав пізніше намагалися доводити, що їхня країна і з фізико-географічного погляду має органічний характер і природні межі.