Основні положення наукової концепції Р. Челлена

Р. Челлен (1864-1922), який вперше і застосував термін «геополітика». Геополітичні погляди Р. Челлена були викладені в роботах: «Великі держави: нариси з області сучасної великої політики» (1914), «Держава як форма життя» (1916), «Основи системи політики» (1920). Основним об’єктом наукового аналізу в працях Р. Челлена була передусім геополітика окремих держав, а проблеми моделювання глобального розподілу політичних сил мали другорядне значення. Розвиваючи ідеї Ф. Ратцеля, Р. Челлен розробив концепцію геополітики як вчення про державу – особливий живий організм, втілений у просторі. Г. – наука про д-ву як географічий організм, що розвивається у певному просторі.

На думку ученого, держава як географічний організм має «тіло» у вигляді простору і «душу», представлену нацією. Як біологічний організм держава має особливий вид «розуму» і наділена волею до влади. Як живий організм держава прагне до постійного розширення. Для цього йому доводиться вести боротьбу за існування, успішність якої залежить від його потужності (сили). Силу держави Челлен визначав як функцію п’яти її властивостей: 1) держава як народ; 2) держава як суспільство; 3) держава як географічний простір; 4) держава як господарство; 5) держава як управління. Сильна держава, із його точки зору, повинна прагнути до свого розширення шляхом завоювань і колонізації. У боротьбі за географічний простір виснажуються людські і матеріальні ресурси, але приєднання нових територій призводить до багатократного збільшення державної могутності.

Силовий потенціал держави, за Р. Челленом, формується поєднанням природно-географічних властивостей, господарства, етнокультурного і демографічного потенціалу народу та форми державного правління. А її роль у геополітичних процесах залежить від трьох просторових чинників – розширення, тобто наявності значного державного простору, та передумов збільшення його розмірів, територіальної монолітності (такою монолітністю на початку XX ст., наприклад, володіла Німеччина і не володіла Британська імперія) та свободи пересування, насамперед у плані розміщення щодо морських шляхів сполучення. Конкретизуючи цю тезу, він стверджував, що Великобританія великою мірою має свободу пересування завдяки могутньому флоту і пануванню на морських комунікаціях, а також розширенню, обумовленому масштабами колоніальних володінь. В той же час вона позбавлена територіальної монолітності зважаючи на розкиданість імперії по земній кулі, і ця обставина є її слабкою стороною. Росія ж має протяжну територію, монолітність, але позбавлена волі пересування через обмежений доступ до теплих морів.

Захоплення ідеєю розширення території держав шляхом інтеграції інших політичних суб’єктів, що розглядалось як об’єктивний процес заповнення простору в межах природних бар’єрів (кінцевий результат цього процесу – формування континентальної держави), привело Р. Челлена до обґрунтування концепції великих держав, яка ігнорувала інтереси та права інших суб’єктів територіально-політичних відносин та перспективи етнополітичного самовизначення країн.

Ідея континентальної держави, яка пізніше знайшла своє продовження в інших експансіоністських доктринах, – це ще один приклад абсолютизації значення природно-географічних чинників та повного ігнорування соціально-географічних реалій, адже континенти та інші великі природно-географічні одиниці – це лише природні цілості, які водночас не є такими в етнокультурному і соціально-економічному аспектах. А дальший розвиток подій, насамперед розпад великих поліетнічних держав, засвідчив політичне значення, а іноді і визначальну, структуроформуючу політичну роль етнотериторіальної та інших соціально-територіальних ідентичностей (релігійної, поселенської та ін.). Прискорена політизація етнічності, як об’єктивний процес розширення сфери життєдіяльності етносу, актуалізувала питання етнополітичного самовизначення і поклала початок дальшому наближенню територіально-політичної структури світу до етногеографічних реалій. Що ж до формування т. зв. континентальної ідентичності, то (окрім Австралії) і навіть в умовах глобалізації вона або зовсім немає підстав (зокрема євразійська), або матиме в комплексі людських ідентичностей лише другорядне значення на континентах переселенського (колонізаційного) типу (Північна і Південна Америки).

Отже, в розгорнутому вигляді знову ж було зроблено аналогію між державою і біологічним організмом, Але, на відміну від Ф. Ратцеля, Р. Челлен все ж розумів геополітику держави у значно ширшому контексті. Геополітика, на його думку, включає такі складові:

а) топополітика – вивчення всіх аспектів політико-географічного розміщення (зовнішнього оточення) держави;

б) морфополітика – аналіз форми і розмірів державної території та їхнього політичного значення;

в) фізіополітика – вивчення природних умов та природних ресурсів території з позицій політики держави.

Безпосередньо з геополітикою пов’язані вчення про державно-політичне значення господарства, народу та органів державного управління – екополітика, демополітика, соціополітика і кратополітика, які і творять цілісну науку про державу.

Основною ідеєю геополітичного вчення Челлена було об’єднання Європи під егідою Німеччини. Розвиваючи думку Ратцеля про «континентальні державі», Челлен доводив, що саме Німеччина є тим простором, який має осьовий динамізм і здатен об’єднати навколо себе інші європейські держави. Перша світова воїна була сприйнята ним як природний геополітичний конфлікт між Німеччиною і протидіючими їй периферійними європейськими і позаєвропейськими державами(Антантою). Тобто продовжив ідею Ратцеля про «Серединну Європу», а остаточно її закріпив у науці Фрідріх Науманн. У праці 1915 «Серединна Європа». Невипадково вони зазнали гострої критики з боку французьких географів (Відаль де ла Блаш, Ж. Ансель), а пізніше й американських (Р. Хартшорн, Г. Вейгерт, Д. Уілтсі).

Напередодні Першої світової війни Р. Челлен виступав і з практичними геополітичними рекомендаціями. Він достатньо добре розумів значення різних чинників, зокрема, українського, у розстановці тогочасних політичних сил, неодноразово наголошував на небезпеках використання Росією геокультурної аргументації (панславістської, «панрусистської») у своїх експансіоністських планах. Р. Челлен добре орієнтувався і в багатьох інших етнонаціонально-геополітичних проблемах, виділяючи різні типи невідповідності територіально-політичної та етногеографічної структури тогочасної Європи, коли, наприклад, ареал розселення підневільного народу розділений двома державами, або, коли частина народу живе у своїй національній державі, а друга його значна частина політично дискримінована в інших державах. Водночас у вирішенні подібних проблем він не спирався на національний принцип у державотворенні, залишаючись прихильником великодержавних ідей.