Геополітичні погляди К. Хаусхофера

Випускник Баварської військової академії, К. Хаусхофер до кінця Першої світової війни перебував на військовій службі і викладав військові науки. У 1908 р. перебував військовим радником при японському командуванні. Відвідавши Індію, Корею, Манчжурію і Росію, виклав свої погляди на Японію в докторській дисертації. Був розробником теорії «континентального блоку», що стала офіційною доктриною «третього» рейху. В 1924 р. опублікував працю «Геополітика Тихого океану», у 1931 р. – «Геополітика панідей», в 1941 р. – «Континентальний блок», у 1922 р. заснував Німецький інститут геополітики.

К. Хаусхофер помічає схожість геополітичних доль Японії і Німеччини, ширше – континентальної Європи, і ще ширше – Євразії. В усіх випадках один і той же ворог, противник, конкурент. Англосаксонський світ. Англія, США. Англія протидіє як Європі, так і Азії. Силою морської могутності, шляхом колонізації і вмілого стратегічного захоплення прибережних зон англосаксонський світ поступово досяг гігантського контролю над усім світом, змусив народи, держави Європи і Азії підкорятись нав’язливому диктату торгового, антитрадиційного, капіталістичного, ринкового устрою. Поступово викристалізовується формула Хаусхофера: або рабство в англосаксонського космополітичного капіталізму, або єдина геополітична революція Європи в тісному союзі з Азією.

Першою його книгою була «Дай Ніхон», присвячена геополітиці Японії. Уже в цій першій роботі чітко викладені основні риси всього великого проекту, грандіозного плану Карла Хаусхофера, який пізніше отримає назву «Континентального блоку» – або вісь Берлін – Москва – Токіо. Він прагнув зробити з геополітики загальнообов’язкову, пропогандиську дисципліну.

Карл Хаусхофер повністю приймає модель англійського геополітика Хелфорда Макіндера, згідно з якою існує вічне протистояння морської цивілізації і цивілізації сухопутної. Морська цивілізація базується на торгівлі і плутократії, на колоніалізмі і економічній експлуатації, на торговій етиці і пріоритеті ринку. Такою морською цивілізацією є англосаксонський світ, Англія і Америка. Їй протидіє сухопутна цивілізація, яка грунтується на етиці споглядання, праці, ієрархії, справедливості і військовій доблесті, на принципах вірності і честі. Територіальним центром такої цивілізації є hartland, серцевинна земля, обриси якої співпадають із землею Росії. Хаусхофер робить однозначний висновок: Німеччина – частина континентального ансамблю – потужна, розвинута, самостійна, але всеодно не закінчена. Відповідно, її стратегічна доля залежить від необхідності тісного геополітичного союзу зі Сходом – з Росією і Японією. Хаусхофер пише в своїй відомій статті «Континентальний блок»: «Євразію не можна задушити, допоки два найпотужніших народи – німці і росіяни – намагаються уникнути міжусобного конфлікту, подібного Кримській війні чи 1914 року: це аксіома європейської політики».

Карл Хаусхофер стає центральною фігурою нової науки – геополітика. Виходить перший в Німеччині геополітичний журнал під його керівництвом. Geopolitik, пізніше перейменований на Zeitschrift fü r Geopolitik.

Карл Хаусхофер планомірно продовжував свою наукову і просвітницьку діяльність, намагався впливати в сфері геополітики на прийняття найважливіших рішень німецького керівництва. Через своїх учнів, послідовників, друзів він намагався надати зовнішній політиці Третього Рейху максимально раціональний і геополітично послідовний характер для того, щоб національне і державне будівництво проходило в рамках його глобального євразійського проекту. Ізольованість Німеччини і ворожість оточення, а також полярність ідеологій Німеччини і Радянської Росії створювали на цьому шляху багато перепон.

Окремої уваги заслуговує одна з численних робіт видатного геополітика, як «Геополітична динаміка меридіанів та паралелей». Існує геополітичний термін: Великі простори (Grossraum). Він виник ще в античному світі, як визначення специфічного Середземномор’я, південних пустель і гірських хребтів. Термін ніби повторював тенденції розвитку, зорієнтовані на сектора як вздовж паралелей, так і на вісь Схід – Захід. Це стосувалось помірних, тропічних і субтропічних поясів. Виключеннями були держави, розміщенні вздовж русла великих рік, які протікали по лінії Південь – Північ. Річкові геополітичні утворення в силу особливого розміщення своїх життєвих артерій, відчували на собі тиск так званого «обертаючогося моменту», породженого експансією вздовж паралелей. Це й і було суттю, геополітичною історією «річкових держав», доки вона не була остаточно пригнічена динамікою широтної експансії імперій передньої Азії і ахамедінським Іраном.

На думку К. Хаусхофера, народи повинні орієнтувати свій розвиток в напрямку нової форми політичної організації: великого простору. Згідно Хаусхоферу, це: 1) Евроафрика, в якій панує франко-німецький тандем; 2) Радянська Росія, яка поширить свій вплив на Персію, Афганістан і Індійський субконтинент; 3) Східна Азія, перегрупована навколо Японії, рушійної сили регіону; 4) Північна і Південна Америки під керівництвом Сполучених Штатів.

К. Хаусхофер був переконаний, що Drang nach Osten є єдиною доктриною і що «життєвий простір» Німеччини слід шукати на Сході. На думку Хаусхофера, занепад дрібних морських держав (Великобританії, Іспанії та ін.) створив сприятливі умови для формування нового європейського порядку, в якому домінуюче положення займає Німеччина. Такий порядок повинен був стати основою нової світової системи, що базується на так званих панідеях, – уявленнях, які формулюються цивілізаціями і народами в боротьбі за простір. Серед них він називав панамериканську, паназійську, панросійську, пантихоокеанську, панісламську і пан’європейську. На думку Хаусхофера, панідеі охоплюють цілі народи, які «інстинктивно прагнуть до втілення, а потім і до розвитку в просторі, стаючи реальними явищами на просторах землі».