Теорія «морської могутності» А. Мехена

А. Мехена і X. Маккіндера прийнято вважати родоначальниками «океанського» напряму західної геополітики, який виходив з особливостей географічного положення провідних морських держав – США і Великобританії, – і обслуговував інтереси правлячих кіл цих країн. Р. Челлен і К. Хаусхофер стоять у витоків «континентального» напряму в геополітиці, що проявився в нацистській Німеччині.

В інтелектуальному аспекті розвиток геополітики у другій половині XIX ст. найбільшою мірою підштовхнув вихід праці А. Мехена (1840-1914) «Роль морських сил у світовій історії» (1890). Хоча ця книга мала історичний характер, детально висвітлюючи події різних воєнних морських кампаній з другої половини XVII ст. до кінця XVIII, проте вступ і перша глава книги «Основи морської сили» стала фактичною і першою геополітичною концепцією. Альфред Тайер Мехен (1840-1914) – американський військово-морський теоретик та історик, контр-адмірал, викладач морської історії. Під морською силою, яка, на думку А. Мехена, становила (на той час) основу сукупного силового потенціалу держави, він розумів поєднання військово-морського потенціалу, морського транспорту та торгівлі. Доводячи першорядний вплив морських збройних сил на результат воєн і долі держави, Мехен намагається встановити зв’язок між географічним положенням держави, її процвітанням та наявністю морської могутності. А. Мехен визначив і основні умови, які впливають на «морську силу країни». 1) Географічне положення держави – її відкритість морів, можливість морських комунікацій з іншими країнами, протяжність сухопутних кордонів, здатність контролювати стратегічно важливі райони і загрожувати своїм флотом території противника; 2) «Фізична конфігурація» держави – конфігурація морського узбережжя, кількість портів, гаваней, бухт, від наявності яких залежить процвітання торгівлі та стратегічна захищеність; 3) Протяжність території рівна протяжності берегової лінії; 4) Кількість населення і здатність держави будувати і обслуговувати кораблі; 5) Національний характер – здатність до заняття торгівлею, до заснування колоній, до мореплавання; 6) Політичний характер правління – від якого залежить переорієнтація кращих природних і людських ресурсів на творення потужної морської сили. На конкретних прикладах автор детально й аргументовано розкрив роль кожної з цих передумов у формуванні потенціалу держави.

Праця А. Мехена «Роль морських сил у світовій історії» відразу забезпечила йому визнання й авторитет не лише в колах військових істориків, але й політиків. Натхненний таким розвитком подій А. Мехен розвинув свої ідеї в наступних працях «Зацікавленість Америки в морській силі сьогодні та в майбутньому» (1897), «Морська сила та її відношення до війни» (1905), висловлюючи стратегічні принципи зміцнення позицій США та поширюючи свої підходи і на тактику організовування блокади узбереж чи організовування оборони під час воєнно-морських дій. Головними ворогами США як «морської цивілізації» Мехен вважав континентальні держави Євразії – в першу чергу, Росію та Китай, а по друге – Німеччину. Для боротьби з цими країнами Мехен пропонував використовувати принцип «анаконди», який полягає в блокуванні ворожих територій з моря і по берегових лініях, що поступово призводить до виснаження супротивника.

Мехен стверджував, що для того, щоб США стала світовою державою, вона повинна виконати наступні пункти:

1. Активно співпрацювати з Британською морською державою;

2. Перешкоджати німецьким морським зазіханням;

3. Пильно стежити за експансією Японії в Тихому океані і протидіяти їй;

4. Координувати разом з європейцями спільні дії проти народів Азії.

Концептуальні положення А. Мехена, відзначені високим ступенем обґрунтованості, активно використовували у всіх воєнних доктринах і стратегіях першої половини XX ст. Вони зумовлювали, зокрема, і конкуренцію в створенні військово-морських баз. І хоча в нових умовах практичне значення його рекомендацій різко зменшилося, вони залишаються прикладом всебічного геополітичного аналізу конкретної проблеми, незважаючи на те, що термін «геополітика» А. Мехен не вживав. Водночас його висновки дістали дальший, іноді дещо викривлений, розвиток і в інших геополітичних концепціях. Так, особлива увага А. Мехена до «морської сили» своєрідно підштовхнула інших геополітиків до безпідставних висновків про фатальний антагонізм морських цивілізацій і цивілізацій суходолу.