Маси в політиці

Факти останнього часу однозначно показують: у минуле відходять ті часи, коли правлячі кола могли приймати важливі політичні рішення без врахування і підтримки масових настроїв.

Масову політичну поведінку регулюють меяанізми двояко-го роду. 3 одного боку, це об'єктивні чинники. що визначають характер, причини, рамки і спрямування політичних дій. Вони задані соціально-економічними умовами і політичними інститу-тами. 3 другого боку, існують внутрішні, суб'єктивні психологіч-ні механізми політичної повєдінки. Поведінка людей відносно політичної системи, як і будь-яка інша поведінка, детермінована

думками, почуттями, настроями — психікою. Дії маси як суб'єк-та політичної поведінки підпорядковуються закономірностям Масової психології, одним із важливих складових якої є масові настрої. Саме вони виступають в якості одного із суттєвих ме-ханізмів, що визначають політичну поведінку масового суб'єкта. Наведемо розширену типологію маси на основі типів Д. Бел-ла, за якою поняття " маса" трактується вченими переважно як:

1) юрба;

2) публіка;

3) гетерогенна аудиторія, що протистоїть класам і відносно го-могенним групам;

4) як агрегат людей, у якому не розрізняться групи й іщщвідуу-ми;

5) як рівень некомпетентності, як зниження цивілізації;

6) як продукт машинної техніки і технології;

7) як надорганізоване бюрократизоване суспільство, в якому па-нують тенденції до позбавлення індивідуальності і відчуже-ності.,

Г.Лебон, у свою чергу, підрозділяє масу на такі різновиди:

1) юрба;

2) " зібрана публіка";

3) " незібрана публіка".

Охарактеризуймо наведєні різновиди маси за Г.Лебоном.

1. Існують традиційні розходження між інтерпретацією явища юрби з політичної точки зору, з одного боку, та з психологічної, з іншого.

Згідно з політичною точкою зору, юрба — це будь-які не-санкціоновані владою масові прояви протесту. Проте, не-санкціонований мітинг може бути цілком організований, упоряд-кований та дисциплінований. За певних випадкових або спеці-ально підготовлених кимось обставин поводження людської маси, спонукуваної за ірраціональними законами юрби, мінливе.

3 психологічної точки зору, під юрбою слід розуміти від по-чатку не організоване скупчення людей, або таке, що втратило організованість, не має загальної усвідомленої мети чи втратило її та, як правило, знаходиться в стані емоційного збудження.

2. Зібрана публіка являє собою скупчення деяко'ї кількості людей, що мають схожі очікування певних переживань або цікавляться одним і тим самим предметом (від глядачів у тєатрі до учасників

V політичних мітингів). Основа об'єднання такої публіки — подіб-, - ність установок, орієнтації і готовності до ді'ї, що виникають під ■ " ' впливом одних і тих самих стимулів (фільму, театральної поста-'Новки, лєкції чи дискусії).

■ ^! 3. Незібрана публіка. До неї відносять електоральні маси, що ви- '* никають під впливом політичної реклами, або маси шануваль-ників кумирів сучасної'музики. Це велика кількість людей, мис-ілення й інтереси яких орієнтовані ідентичними стимулами в од-/ному напрямку, людей, що мешкають не " одне з одним", а " одне.біля одного" (наприклад, " аудиторія НТВ"; користувачі Інтерне-і ту тощо).

Основні характеристики маси:; < 1) статистичність, тобто аморфність маси, 'її незвідність до са-мостійного, структурованого утворення (групи); 2) стохастична, імовірнісна природа маси, тобто відкритість, > розмитість її меж, невизначеність її' складу в кількісному і

якісному відношєнні;: 3) ситуативність, тимчасовість її існування; ' '■ 4) виражена гетерогенність, різнорідність складу маси.

Події, що відбуваються в українській політиці, потребують на уважне та глибоке вивчення феномена юрби. Для українсько-го суспільства це тим більш актуально, що у вітчизняній науці те-орія керування масами розроблена в недостатній мірі в силу не-актуальності даної' проблематики для ідеології радянського періоду. Відкрите демократичне суспільство, побудова якого за-декларована Україною в її головному законі — Конституції — має на мєті свободу політичних зборів.

Оцінюючи характер поведінки людей, виділяються, насам-перед, пасивні й активні різновиди юрби. Пасивна юрба — сти-хійне скупчення людей із відсутністю стимулів до будь-чого, 3 відсутністю невдоволення. Юрба пасивного характеру швидко збирається і так само швидко розсіюється. Емоційна компонента в цій юрбі майже не виражена і виявляється в свого роду лише " зараженні" цікавістю. Активна юрба обов'язково має сильно виражений емоційний заряд, і на що він спрямовуватиметься, за-лежить від обставин.

Одним з найнебезпечніших варіантів активноїюрби є юрба агресивна. Це вид юрби, що намагається вирішити ті чи інші •соціально назрілі проблеми насильницьким шляхом, при цьому

втрачає раціональну основу для своїх дій і виміщає почуття гніву та невдоволеності на цілком випадкових об'єктах. Юрба, що ря-тується, перетворюється на панічну, якщо доступ людей до спо-собів та засобів порятунку стає невизначеним або обмеженим. Користолюбна юрба є скупченням людей, спонукуваних прагаен-ням до мародерства, розкрадання матеріальних цінностей, що стали зненацька доступними через ті чи інші обставини.

Не варто*в таких випадках спричинювати в усьому тільки " кримінальний елемент": аналіз поводження при стихійних лихах показує, що і добропорядні люди зазвичай за певних обставин, коли їм здається, що не перед ким відповідати, долучаються до юрби мародерів. Тенденція до " раціоналізації", тобто до виправ-дання перед самим собою своїх дій (все однак майно пропало б; його вкрав би хтось інший; хазяї майна, напевне, загинули тощо), становить той психологічний механізм, що залучає совість та по-чуття відповідальності за вчинений злочин. Це теж феномен юрби.

Одним з найбільш принципових є питання про умови ви-никнення таких масових проявів, що можна назвати феноменом юрби. Дослідники слушно окреслюють два типи таких розумінь: довгострокового та ситуативного характеру. До першого відно-сяться будь-які економічні, соціальні, політичні й інші чинники, відносно тривалі дії, що створюють високий рівень напруженості в суспільстві, формують та нагнітають почуття незадоволеності, безпорадності і розпачу. Протягом української історії було чима-ло чинників соціальної напруженості; період перебудови, а зго-дом ринку, суперечливий етап відбудови національної держав-ності, з одного боку, уможливив масові виступи та акції протес-ту населення, а з іншого — спричинив нові чинники у вигляді за-гострення суспільних протиріч і пов'язаних із ними наслідків.

Таким чином, виник той необхідний збіг обставин, за яко-го соціальні вибухи відбуваються з будь-яких приводів, що спри-чиняють ситуативні умови як масових проявів загалом, так і фе-номену агресивної юрби зокрема. Необхідно підкреслити, що ак-тивізуюча роль завжди належить умовам довгострокового ха-рактеру, і ситуативні прояви набувають сенсу лише в контексті перших, тому їхній конкретний сенс не має самостійного значен-ня і може проявитися в чому завгодно — від будь-яких політич-них подій до простого побутового епізоду або навіть чутки. До 154

■ Ього слід додати, що спізнілі або неадекватні дії влади нєрідко є ■ ітуативними умовами, що лише загострюють події. •■ Як показали спостереження і зйомки, зроблені з вертоль-■ тів, усі юрби на початку їхнього утворення й у стані відносного Ьіокою мають тенденцію набувати колоподібної форми (якщо тому не заважає рельєф місцевості, будинки тощо). При цьому ■ арактерно прямування одних людей до центру юрби, а інших, ■ ввпаки, до периферії. Цей процес (змішання напрямків) має дво-■ ке значення: з одному боку, воно розглядається, як спосіб поши-Вення інформащї в юрбі, з іншого дозволяє розділити людей за Ктупенем їхньої активності. Найбільш активні і готові взяти [участь в діях юрби прагнуть до її центру; більш пасивні тяжіють Ідо периферії. Важливо відзначити, що стан страху та непевності рприяє тяжінню людей убік центру юрби.

г Межі юрби зазвичай мають досить рухливий характер, у

Ірезультаті чого постійно змінюється положення людей най-растіше поза їхньої волі і бажання: так, просто зацікавлений мо-рсе зненацька опинитися в центрі юрби в результаті залучення до рйеї нової групи людей. Цей момент має значення при оцінці скла-| ду юрби та рівня активності її різних ділянок. У кожному окремо- \ му випадку склад юрби залежить на загал від таких причин, з ' яких вона виникла.

При дослідженні феномену юрби політичною психологією розглядаються чутки як характерний засіб передачі та поширен-ня інформації в юрбі й одна з її характерних особливостей. У про-цесі переказу (передання) чутки спрощуються: стають коротши-ми, більш точно вираженими, зручнішими для сприйняття; при цьому вони набувають загостреного характеру, тобто містять менше деталей і більш сфокусовані.

Головне практичне питання, що цікавить суспільство й особливо правоохоронні органи — як забезпечити контроль над поводженням юрби — залишається без відповідь Найрозумні-ший вихід — не припускати виникнення такого явища, як агре-сивна юрба, але для цього потрібно усунути довгострокові умо-ви, що створюють почуття соціальної дисгармонії, невдоволен-ня, розпачі, безвихідності. Якщо відбуваються будь-які події, що можуть спровокувати появу агресивної юрби, або починає зби-ратися юрба, необхідно приймати термінові засоби інфор-маційного, організаційного і тактичного характеру до недопу-

щення концентрації великої кількості людей в одному місці. Зок-рема, необхідно хоча б тимчасово ізолювати від людей нефор-мальних лідерів і призвідників безладу (найкращий привід для цього — участь в переговорах із владою) і задіяти людей, що мог-ли б позитивно впливати на юрбу.

У випадку, якщо зібралася агресивна юрба, корисні такі ре-комендації:

• без крайньої необхідності не починати ніяких заходів впливу на юрбу, ні в якому разі не намагатися стиснути її або витисну-ти з займаного місця, не припускати давки, виникнення паніки;

• блокувати підходи до юрби, не допускаючи її поповнення, тяг-ти час — він працює проти юрби — люди втомлюються, й 'їхня активність знижується;

• усунути емоції, не відповідати на образи, проявляти витрим-ку; це пов'язано з тим, що для людини в юрбі і для юрби зага-лом характерна імпульсивність;

• не варто вступати в розмови з людьми — слід обмежуватися відповіддю: " Ми виконуємо наказ"; це пов'язано з тим, що в людей у юрбі через переважання емоцій знижується рівень інтелекту і доказувати їм будь-що безглуздо;

• чітко виконувати накази керівництва;

• без необхідності не підпускати до себе людей;

• постійно (через прилади посилення мовлення) інформувати людей про коридори виходу, про відповідальність, про засто-совувані заходи для усунення причин, з яких зібралася юрба;

• не варто перешкоджати виходові людей із юрби, але тільки че-рез зазначені коридори виходу, де мають бути організовані фільтраційні пункти;

• варто запропонувати людям виділити зі свого середовища групу для ведення переговорів;

• для спілкування з юрбою та ведєння переговорів необхідно ви-користовувати спеціально відібраних (особистісні якості гра-ють тут вирішальну роль) і навчених старших офіцерів;

• переговори треба вести, не припиняючи їх, запропонувавши зняти додаткові вимоги.

Масова психологія розглядає окрему людину як члена пле-мені, народу, касти, стану або ж як складову частку людської юр-би, що в певний час і для певної мети організується в масу. Яви-ща, що проявляються в цих особливих умовах — вираження 156

Ьсобливого, кардинально не обґрунтованого первинного позиву, во в інших ситуаціях не проявляється.

Е, Одним із найважливіших ранніх досліджень дій юрби була іррбота Г.Лебона " Юрба", опублікована в 1895 році, — результат ШИвчення революційно настроєного простолюду в період Фран-щузької революції. На думку вченого, поводження людей, охоп-! лених загальним рухом юрби, значно відрізняється від їхнього '^юводження в менших групах. Під впливом юрби, що зібралася, індивіди спроможні до вчинення як варварських, так і героїчних учинків, яких вони і самі від себе не очікують. Наприклад, рево-люційна чернь, що штурмувала Бастилію, безсумнівно, не дума-ла про понесені втрати, а вуличні юрби в 1789 році явили світу численні випадки бездумної жорстокості. Г.Лебон писав: " У ізо-ляції людина може бути культурним індивідом; у юрбі ж вона діє, як їй підказує інстинкт. Вона пройнята стихійністю, жор-стокістю, ентузіазмом та героїзмом примітивних істот".

Ідеї Г.Лебона замовчувалися, хоча багато авторів згодом запозичали їх. Виступаючи консервативним критиком демокра-тії, Г.Лебон розглядав Французьку революцію як початок епохи, в якій " юрби", тобто маси пересічйих громадян, домінують над своїми законними правителями. На думку Г.Лебона, великі гру-пи, включаючи парламентські асамбдеї, не в змозі приймати раціональні рішення, як це можуть р@бити окремі індивіди, як і вуличні юрби, вони схильні до масових порушень, моди чи при-мусу. Вчений хотів продемонструвати, що демократія викликати-ме більш примітивні реакції людських істот, придушуючи більш високі, більш цивілізовані схильності.

Проте, деякі з ідей Г.Лебона, принаймні, про вуличні юрби, вважаються обґрунтованими. Шдтверджено, що скупчєння в од-ному місці великої кількості людей у деяких умовах може спричи-нювати колективний рух, що призводить до незвичних типів ак-тивності: часом глядачі " божєволіють" на концертах поп-музики або ж буянять під час спортивних зустрічей. Іноді охоплені панікою люди кидаються в безпєчне місце, навіть якщо при цьо-му давлять або затоптують навколишніх на смерть. Юрби людей у лютому збудженні можуть проходити по вулицях, по-звірячому б'ючи або вбиваючи тих, хто їм вбачається ворогами.

При вмиканні в людську юрбу, що набула властивість " пси-хологічної маси", індивід почувається, думає і діє цілком інакше,

ніж можна було б від нього очікувати. Г.Лебон у " Психології мас" відзначав: "...У психологічній масі найдивніше таке: якого б роду не були складові її індивіди, якими схожими або несхожими не були б їхній спосіб життя, заняття, їхні характери та ступінь ін-телігентності, але одним тільки фактом свого перетворення на масу вони набувають колективну душу, в силу якої вони зовсім інакше почуваються, думають та діють, аніж кожний з них окре-мо б почувався^думав і діяв. Є ідея та почуття, що виявляються або задіюються тільки в індивідів, об'єднаних у маси. Психо-логічна маса є... нова істота з якостями зовсім іншими, ніж якості окремих клітин".

Г.Лебон також вважав: " Свідоме розумове життя являє со-бою лише досить нєзначну частину несвідомого душевного жит-тя... Наші свідомі дії виходять особливо зі сформованого під впливом спадкоємності несвідомого субстрату. Субстрат цей створюють у собі незліченні сліди прародичів, сліди, з яких ство-рюється расова душа. Поза мотивів наших учинків, у яких ми зізнаємося, безсумнівно, існують таємні причини, в яких ми нє зізнаємося, а за ними є ще більш таємні, про які ми навіть і не знаємо. Більшість наших повсякденних учинків є лише вплив прихованих, непомітних для нас мотивів".

У масі стираються індивідуальні досягнення окремих лю-дей, і зникає їхня своєрідність; несвідоме виступає на перший план, зноситься психічна надбудова, яка настільки по-різному розвинута в окремих людей, і оголюється нєсвідомий фундамент, в усіх однаковий. Наведемо ще одну важливу точку зору Г.Лебо-на для суджєння про масового індивіда: " Крім того, через один лише факт своєї приналежності до організованої маси людина спускається на декілька щаблів нижче по сходинах цивілізації. Будучи поодинокою, вона була, ймовірно, освіченим індивідом, у масі ж вона — варвар, тобто істота, зумовлена первинними по-зивами. Вона має спонтанність, поривчастість, дикість, а також ентузіазм та героїзм примітивних істот". Г.Лебон особливо ак-центує на зниженні інтелектуальних досягнень, яке відбувається в людині при розчинєнні її в масі.

Будучи в основі своїй цілком консервативною, маса має глибоку відразу до всіх нововведень і прогресу та безмежне бла-гоговіння перед традиціями. Масові дії відбуваються в ході рево-люцій і при багатьох інших обставинах менш драматичних 158

, соціальних змін — наприклад, під час міських погромів. Дії юрб погромників загалом можуть здаватися деструктивними і випад-ковими, але часто служать певним цілям, заради яких вони були початі.

Коли маса розкладається, виникає паніка. Характеристики паніки в тому, що жодний наказ начальника більш не удос-тоюється уваги, і кожний печеться про себе, нє рахуючись з інши-ми. Пгантський безглуздий страх зростає до такого рівня, що здається сильнішим від всіх зв'язків і турбот про інше. Тепер, ко-ли індивід пєчеться тільки про самого себе, коли він із небезпе-кою віч-на-віч, він зазвичай оцінює її вище. Приклад — пожежа в театрі або іншому місці розваги. Втрата полководця також по-роджує паніку, причому небезпека залишається тією ж самою, але якщо розривається зв'язок із керманичем, то, як правило, рвуться і взаємні зв'язки між масовими індивідуумами з усіма наслідками з цього.

С.Кара-Мурза, простежуючи питання маніпуляції свідоміс-тю, зауважував, що у 50-і роки XX сторіччя стрижнем усієї докт-рини маніпуляції суспільною свідомістю став психоаналіз і, на-сампєред, вчення про підсвідомість. У цій концепцїї З.Фрейд оформив думку, що вітала в повітрі, про те, що в підсвідомості таїться могутня сила. М.Заболоцький у поемі " Битва слонів" (" Битва слов! Значений бой! ") писав:

" Европа сознания

в пожаре восстания.

Невзирая на пушки врагов,

стреляющие разбитьіми буквами,

боевьіе Слоньі Подсознания

вьілезают и топчутся...

Слоньі Подсознания!

Боевьіе животньіе прєисподней!

Они стоят, приветствуя весельім воем

все, все, что добьіто разбоєм".

Піддаючись радянському оптимізмові, М.Заболоцький закінчив поему сценою примирєння (" и Слон, рассудком приру-чаем, ест пироги и запивает чаем"). Насправді все не так просто.

Вважається, що затвердженню психоаналізу як основи док-трини маніпуляцїї свідомістю сприяли успіхи її застосування в області реклами. Але, власне кажучи, на практиці ідеями психо-

аналізу (не посилаючись, звичайно, на Фрейда) користувалися в дуже ефективній пропаганді фашисти — вони зверталися не до розуму, а до інстинктів. Щоб мобілізувати останні, вони за допо-могою цілого ряду ритуалів перетворювали аудиторію, що вклю-чала різні прошарки суспільства, в юрбу — особливу тимчасово виникаючу спільноту людей, охоплену спільним потягом. Один із небагатьох близьких до А.Птлера інтєлектуалів, архітектор А.Шпеєр писав у своїх спогадах: " I Гітлер, і Геббельс знали, як розпалювати масові інстинкти на мітингах, як грати на пристра-стях, що ховаються за фасадом розхожої респектабельності. Досвідчені демагоги, вони справно сплавляли заводських робітників, дрібних буржуа та студентів в однорідну юрбу, фор-муючи за своєю примхою її судження".

На переконання С.Кара-Мурзи, фашисти виходили з фрей-дистського сексуального образа: керманич-чоловік має спокуси-ти жінку-масу, якій імпонує груба та ніжна сила. Це ідєя-фікс фа-шизму, вона обігравалася безугшнно. Вся механіка пропаганди уявлялася як зваблення та доведення до несамовитості (" фанати-зації") жінки. Тут — опора на перший головний у вченні Фрейда сексуальний інстинкт, Ерос (у психоаналізі слово " інстинкт" має інший, ніж у фізіології, зміст; це нє безумовний рефлекс, а потяг). До речі, сам З.Фрейд був, вочевидь, вражений новаторством фа-шистської пропаганди й у 1933 році подарував Б.Муссоліні свою книгу, назвавши його в присвяті " Героєм Культури".

Другий блок прийомів, за допомогою яких фашисти фана-тизували маси, звертаючись до підсвідомості, спирається на інший головний у психоаналізі Фрейда інстинкт — інстинкт смерті, Танатос. Культ смерті пронизує всю риторику пропаган-ди фашистів. " Ми — наречені Смерті", — писали фашисти-по-ети. Режисери масових мітингів-спектаклів відродили стародавні культові ритуали, пов'язані зі смертю та погребанням. Метою бу-ло розпалити, особливо в молоді, найархаїчніші погляди на смерть, запропонувавши, як засіб її " подолання", самим стати служителями Смерті (так удалося створити особливий, небува-лий тип нелюдськи хороброї армії — СС).

Ймовірно, можна вважати нещастям роду людського той важкий висновок, до якого прийшли прагматики від психо-аналізу, що підрядилися спочатку маніпулювати свідомістю в ко-мерційній рекламі, а потім і в політиці: маніпулятору простіше за 160

%се укласти союз з низькими і темними Суб-Я людини. Легше 'вбудити і перетворити в потужний імпульс порочні, придушені іютяги, підсилити і " підкупити" їх, спонукати зробити огидну для всій особистості в цілому справу. Нехай ця перемога союзу 'Маніпулятора з низькою іпостассю людини тимчасова і навіть ко-роткострокова. Для цілей маніпуляції цього зазвичай достатньо, йому важливо домогтися потрібного вчинку — нехай потім ро-Зум і совість людини розкаюються. Як люблять говорити, плига-ючи від радості, усі маніпулятори, " поїзд уже пішов".

Схильність саме низьких рис характеру до укладання сою-зу з " зовнішнім ворогом" — маніпулятором — є спільний висно-вок багатьох досліджень. А нещастям людства це стало тому, що саме на цій засаді виникла величезна індустрія активізації низь-ких потягів людини, що безупинно отруює всю масову культуру та сферу спілкування.

Парламєнтські зібрання являють собою юрбу неоднорідну й анонімну. Незважаючи на різний у різні епохи й у різних на-родів склад, вони виявляють численні подібні риси. Парла-ментські зібрання в дуже несхожих одна на одну країнах, напри-клад, у Греції, Італії, Португалії, Іспанії, Франції дуже подібні за характєром дебатів та голосувань і заподіюють однакові труд-

нощі урядам.

Втім, режим парламентаризму втілює ідеал усіх сучасних цивілізованих народів, незважаючи на те, що в основі його ле-жить хоча й узвичаєна, але помилкова ідея, що багато зібраних докупи людєй скоріше віднайдуть мудре і незалежне рішення проблеми, ніж невелика їхня кількість. Парламентські зібрання виявляють риси, властиві будь-якій юрбі: примітивність ідєй, дратівливість, збуджуваність, надмірність почуттів, що превалю-ють, піддатність впливу ватажків. Проте, парламентську юрбу, хоча б через її дуже специфічний склад, відрізняють також деякі

особливості.

Найважливіша її риса — схильність до примітивних, спро-щених думок. Сковані догматами і логікою, з головами, повними невизначено-загальних міркувань, парламенти проводять у жит-тя свої незмінні принципи, не звєртаючи уваги на події. Парла-ментські юрби дуже легко піддаються навіюванню; як і в усякій юрбі, навіювання йде від ватажка. Але сугестивність парла-

ментських зборів має чіткі межі: так, з питань, що торкаються місцевих інтересів, кожний член парламенту має настільки сталу та не схильну ні до яких змін думку, що ніякі аргументи не в змозі їх похитнути. Навіть талант Демосфена не зміг би змусити депу-тата голосувати якось інакше з питань, що торкаються інтересів впливових груп виборців.

У загальних же питаннях стійкість думок зникає, і на пар-ламент можуть впливати навіювання ватажків, що виділяються в зібраннях, але не так, як у звичайній юрбі. Кожна партія має своїх лідерів, що іноді справляють в парламентських зібраннях рівний (по відношенню один до одного) вплив, а, оскільки депу-тат систематично піддається протилежним навіюванням, він най-частіше за якусь чверть часу спроможний перемінити свою дум-ку на прямо протилежну та додати до тільки-но прийнятого за-кону якусь статтю чи поправку, що цілком скасовує його. Тому законодавчі зібрання поряд із дуже визначеними приймають і ду-же розпливчасті рішення. Коли парламентські зібрання досяга-ють деякого градусу збудження, вони стають схожими на звичай-ну різнорідну юрбу, крайні почуття охоплюють їх. Вони спро-можні на героїзм і на самі мерзенні низькості; індивід перестає бути самим собою і спроможний проголосувати за міри, що йдуть на шкоду навіть його власним інтересам.

На щастя, ці риси парламентських зібрань непостійні: ці зібрання лише іноді перетворюються на юрбу. У більшості ви-падків люди, що їх складають, зберігають свою індивідуальність, і тому парламенти спроможні приймати конструктивні закони. Що-правда, ці закони найчастіше готуються спеціалістами в кабінетній тиші, і тому вони являють собою плід праці одного індивіда, а не цілих зібрань. Ці закони відносять до числа найкращих, а невдалі колективні поправки зазвичай лише псують та руйнують їх.

Всупереч усім труднощам, пов'язаним із діяльністю парла-ментських зібрань, вони все-таки являють собою найкращий із винайдених способів самоврядування народів і самої можливості їхнього самозахисту від ярма особистої тиранії.

О.Дем'янчук робив припущення, що в разі, якщо мирозгля-датимемо державну владу як трикутник, однією стороною якого є президентська гілка влади, другою — парламентська і тре-тьою — судова, то власне судова мусить стримувати й об'єднува-ти президентську й парламентську гілки влади. Отже, судовий 162

■ ьвекгор відіграє роль стимулюючого і впорядковуючого чинника.

Президентський і парламентський вектори в розвинених держа-

вах разом із судовою владою становлять майже ідеальний рівно-

бічний трикутник. Тобто немає повного збігу інтересів діяльності

і парламенту й президента, але є певний сумарний рух уперед.

У державах зі слабкою судовою і слабкою президєнтською владою часто-густо спостерігається протилежна орієнтація цих двох вєкторів. Згадаймо Росію 1993-го року, коли відсутність до-сить сильної судової влади призвела до того, що президент всту-пив у збройний конфлікт з парламентом. Тобто вектори інте-ресів, вектори діяльності президента й парламенту були абсолют-но протилежними саме тому, що вектор судової влади на той час був відсутній у Росії. Зараз у Білорусі діяльність парламенту фак-тично повністю збігається за напрямом з діяльністю президента і президент фактично підміняє діяльність парламенту.

О.Дем'янчук, проаналізувавши діяльність українського парламенту, дійшов висновку, що цей кут між векторами пар-ламентської і президентської діяльності практично становить 90 градусів, тобто воїш є перпендикулярними. Вони не є супереч-ливими, але і не є взаємодіючими. Зараз установився певний па-ритет інтересів, коли парламент не особливо впливає на прези-дента, і президент не рсобливо впливає на парламент. Унаслідок цього у нас зараз створилися умови для подальшого зближення напрямків діяльності парламенту і президента.

Більш як за десятиріччя після прийняття Декларації про державний сувєренітет український парламент пройшов, ймовірно, найважчу частину свого складного шляху становлен-ня. Все частіше мітинговий підхід до розгляду питань на засідан-нях парламенту, в комісіях змінюється на професійний, набагато рідше зараз звучать антидержавні лозунги повернення до СРСР, утворення якихось нових наддержавних структур і т.ін. Поліпши-лася координація дій окремих фракцій парламенту з шдготовки нових законів. Звичайно, перєд парламентом стоїть багато за-гальних проблем, скажімо, проблема відкритості своєї політики. Однією зі складових частин цієї проблеми є проблема відкритого лобіювання, узаконення лобіювання тих чи інших законів, рішень Верховної Ради України. Зараз це все відбувається неяв-но, нібито на незаконних підставах, а взагалі в цивілізованому світі лобіювання є абсолютно законним і нормальним способом

вирішення і поточних і стратегічних питань діяльності держави в економічній та соціальній сферах.

Таким чином, український парламент мав би бути, але по-ки що не є найвищим представницьким органом держави. Він є найвищим законодавчим органом, водночас президент країни має можливість видавати рівноцінні законам акти, які іноді навіть суперечать законодавству, затвердженому Верховною Ра-дою. Отже, оптимальне розподілення функцій і обов'язків між окремими гілками влади досі відсутнє, і остаточне зосередження законодавчих функцій у руках Верховної Ради України не відбу-лося. У той самий час, Верховна Рада іноді намагається прийма-ти рішення виконавчого характеру, чого вона в принципі не по-винна робити. У Верховній Раді відсутній прямий безпосередній зв'язок регіональних і місцевих законодавчих органів як компо-нент діяльності найвищого парламентського органу.

Підкрєслюючи домінантну роль Верховної Ради у станов-ленні українського парламентаризму, О.Дем'янчук відзначує, що це є справою й обов'язком не лише парламенту. Цей складний і важливий процес потребує постійних і всебічних зусиль інших державних органів, насамперед, адміністрації президента Ук-раїни, Конституційного Суду, Кабінету міністрів. Велике значен-ня має діяльність недержавних структур, які в розвинених демо-кратичних суспільствах відіграють помітну роль у прийнятті важливих законів, у формуванні законодавчого поля держави.

Загалом, турбота про зростання паростків парламєнтариз-му має стати справою всього суспільства.

В.Серебрянніков, аналізуючи масову свідомість у військовій проекції, робить висновок про те, що в суспільній свідомості уко-рінюються стереотипи насильницького вирішення військових пи-тань. XX сторіччя виявилося найбільш войовничим і кривавим — неухильно зростала частота війн та збройних конфліктів. Рекорд-ним виявилося останнє десятиліття XX сторіччя. У 90-і роки відбулося більш як 100 війн, у яких брали участь біля 90 держав (значно більше, ніж у Другій світовій війні) і загинуло 7-9 міль-йонів осіб. Початок XXI сторіччя також не додав пацифістсько-го оптимізму в плані еволюції політичних технологій, оскільки воно ознаменувалося, насамперед, подіями " чорного вівторка" 11 вересня 2001 року, афганською й іракською війнами.

Між тим, готовність боротися за свою країну поділяє дале-ко не абсолютна більшість народів. До середини 90-х років такі громадяни складали: у США й Англії — біля 70%; у Росії — 66%; Фраиції, Іспанії і Португалії — біля 50%; Німеччини й Італії — 34%.

Останні війни XX сторіччя і перші війни XXI — косовська, чеченська, афганська й іракська — свідчать про глибоку укорі-неність стерєотипів вій'ни і насилля у свідомості та психології лю-дей. Пацифістська ейфорія, що не раз виникала в XX сторіччі, порівняно легко тонула в шалених хвилях традиційного відно-шення до війни. Головна причина полягала в тому, що не відбу-лося докорінної зміни відношення до війни і насильства з боку політиків, діячів науки, мистецтва, ЗМІ. Війна входить щодня в кожний будинок у вигляді теле- та радіорепортажей.

I усє ж таки роль суспільної думки у всіх процесах соціаль-ного життя зростає, і тому вона як істотна соціальна сила стає об'єктом більш пильної уваги політики.

У 2000 році американська газета " Меш-Уогк розІ" ^: провела ціїсаве соціологічне опитування серед користувачів комп'ютер-них мереж. їм було запропоновано визначити найвідоміших злодіїв II тисячоріччя.

Пальму першості було віддано А.Птлеру. Другє місце посів Б.Клінтон, а шосте місце в " чорному списку" " найвидаткіших злодіїв" тисячоріччя посіла його дружина Х.Клінтон. Між по-дружжям Клінтонів розташувалися такі одіозні персонажі всесвіт-ньої історії, як І.Сталін, Пол-Пот та есесівський лікар Мєнгєлє. Виходячи з даних опитування, більш " добрими" людьми, у порівнянні з екс-президентом США, виявилися Чінгісхан, тиран-синовбивця І.Грозний, граф Дракулата маньяк-убивця Джек-По-трошитель, які посіди відповідно 11-е, 17-е, 20-е та 25-е місця.

За даними української газети " Вечірні вісті" на кінєць 2002 року, в якості глобальних загроз світові псред англійцями постали три постаті: У. Бен-Ладен, С.Хусейн та Дж.Буш. Зараз вже не дивують лозунги, слогани та плакати антивоєнних акцій останніх років у всьому їхньому розмаїтті на зразок: " Клінтон (зараз Буш) — Гітлер" " НАТО — це нацизм", абревіатура НАТО розшифровувалася як " Нацистська американська терористична організація", " Буш, Блер, Пауелл — світовий сатана", " Буш, зай-

майся коханням, а не війною", " Буш, заварюй чай, а нє війну", " А скільки сьогодні ти вбив дітей, Буш? " тощо.

Питання для самоконтролю:

1. Який підхід до ролі особистості в політиці Вам співзвучний найвищою мірою та чому?

2. Чому політико-психологічні дослідження феномену лідерства являють собрю найяскравіший розділ в науці?

3. Чи потрібні суспільству політичні лідери? Яку роль вони відіграють в політиці?

4. Які є функції та типи політичного лідерства?

5. Типологізуйте малі групи в політиці. Які групові суб'єкти політики Ви знаєте?

6. Охарактеризуйте взаємовідносини та взаємовплив лідерства та електорату.

7. Чи вважаєте Ви за необхідне враховувати в політиці такий чинник, як національно-етнічна спільнота та чому?

8. Назвіть складові психічного складу нації. Охарактеризуйте український національний характер.

9. Назвіть основні сучасні трактування поняття " маси". Які властивості та характеристики масової свідомості?

10. Які властивості приписував Г.Лебон масовому індивідові? Які є рекомендації поводження з юрбою?