Прощання

Фінальна фаза комунікативного акту називається прощан­ням. Жанр прощання має багатий арсенал словесних формул і невербальних знаків. Семантико-стилістичні властивості про­щальних формул дають можливість мовцеві зробити оптималь­ний вибір, взявши до уваги структуру комунікативної ситуації, взаємини із спілкувальним партнером (партнерами, аудито­рією), його вік, стать, соціальне становище тощо: До побачен­ня!; Будь (те) здоров (-і)!; Бувай (те) здоров (-і).'; Бувай (те)!; До зустрічі!; Дозволь (те) попрощатись!, " Добраніч (На добра­ніч)!; До завтра!; На все добре!; Усього (Тобі; Вам) найкращо­го!; Хай (тобі; Вам) щастить! Із двох варіантів: Прощай (те)! і Прощавай (те)! — більш прийнятним вважається другий¹. Річ у тім, що Прощай (те), крім того, що має значення " про­бачати чиюсь провину", вживається здебільшого перед розлу­кою на довгий час або й назавжди. Цим словом прощаються із тим, хто відходить у вічність. Принагідно зауважимо, що в цій ситуації, за українським звичаєм, після слова Прощай! гово­рять: Хай тобі земля буде пером! Це засвідчує українська літе­ратурна класика, наприклад: Нехай над тобою земля пером! (Г. Квітка-Основ'яненко); Може, вже й померла (панна), то не­хай над нею земля пером (М. Кропивницький). Так пишуть і су­часні майстри художнього слова:

Пришліте пір'їнку із наших перин, Щоб легше в могилі було їй лежати.

(А. Листопад)

Вислів Хай буде земля пухом є калькою з російської формули. Прощальним формулам можуть передувати стереотипні фра­зи лівостороннього поширення: Уже пізно; Мені пора; Будемо прощатися (розходитись); Шкода (жаль), але я мушу йти; Ми прекрасно (чудово; з користю) провели час; Дякую (тобі; Вам) за зустріч!; Вдячний за все!; Даруй (те), що так довго тебе (Вас) затримав; Не буду більше зловживати твоїм (Вашим) часом (терпінням; твоєю (Вашою) гостинністю); Не смію (тебе; Вас) довше затримувати тощо.

Характер стосунків між спілкувальниками часом вимагає й правостороннього поширення прощальних формул. Для цьо­го існують відповідні мовні кліше (фр. — " відбиток; утер­тий вислів, словесний штамп") — стереотипні вислови, що від­творюються у певних комунікативних ситуаціях (інколи меха­нічно, через звичку): (Ми) ще побачимося; Не забувай (те) мене (нас)!; Приїжджайте!; Телефонуй (те)!; Пиши (-іть)!; Вітай (те) свою дружину (свого чоловіка, батька, дядька); Ці­луй (те) діток!

Репліки-відповіді переважно є простим повторенням про­щальних формул (До побачення! — До побачення!), однак мо­жуть бути й інакшими:

— До побачення!

— Бувайте здорові! (Ідіть (ходіть) здорові!; З Богом!; Про­щавайте!).

Якщо після прощальної фрази адресанта були слова з яко­юсь пропозицією чи побажанням, то у відповідь треба подяку­вати і/або сказати щось подібне, наприклад:

— До побачення! Вітайте свою дружину і батька.

— Дякую! Ви теж вітайте від мене своїх домашніх. (До зустрічі! Радий буду почути від Вас телефонний дзвінок!)

Молоді люди інколи прощаються " імпортними" фразами: Ґуд бай! (англ.); Чао! (іт.). Французьке адью у наш час ужива­ють значно рідше.

Репліки прощання першим промовляє той, хто збирається йти. Якщо це робить той, хто зостається, то вони звучать як незавуальований натяк або й груба спонука покинути примі­щення, піти геть, отже, набувають антиетикетного, образливого сенсу. Виявом зневаги, зверхності, обурення тощо є піти, не по­прощавшись, або не відповісти на слова прощання. Ці знаки мовчання теж мають антиетикетний зміст. Вони, як кажуть французи, вбивають стосунки.

Невербальними знаками прощання за безпосереднього кон­такту спілкувальників є потиск рук (часто із затриманням руки на час вимовляння прощальних фраз), обійми, поцілунки (в гу­би, щоку, руку — залежно від взаємин). На відстані — це прощаль­ний погляд, помахи піднесеною рукою, летючий поцілунок.

Прощаючись жестами по-українськи, махають рукою з до­лонею, повернутою до того, з ким прощаються. Помахи здійс­нюються або вперед-назад, або, рідше, вліво-вправо. Поцілу­нок рукою, або " летючий" поцілунок, — це помах рукою від губ у напрямку того, з ким прощаються. Для цього знаку про­щання (і вітання) у словниках радянської доби є ще одна наз­ва — " повітряний поцілунок". Відомий знавець сучасної укра­їнської мови Святослав Караванський відкидає цю назву як кальку з російського вислову воздушньїй поцелуй і рекомен­дує вираз ручний поцілунок.

Молоді люди сьогодні інколи посилають такі поцілунки на італійський лад: доторкнувшись губ рукою, простягають доло­ню в напрямку адресата і " здувають" з неї поцілунок.

Попрощавшись із людиною і розходячись, неетично повер­тати голову і дивитись услід тому, з ким ми щойно розійшлися.

Відходячи від гурту, треба сказати прощальну фразу, яка найбільше підходить до ситуації, і з легким поклоном та прияз­ною усмішкою до тих, хто на Вас дивиться, піти. Якщо гурт великий, то прощаються тільки з тими людьми, з якими Ви спілкувалися перед відходом. Коли виникла потреба піти до­часно з гостини, можна попрощатися тільки з господинею (гос­подарем), не привертаючи уваги інших гостей. Деякі люди йдуть із гостини чи подібного гуртового заходу " по-англій­ськи" — непомітно і ні з ким не прощаючись. У такому разі, а також тоді, коли не було можливості попрощатися з господа­рями, доцільно пояснити свій вчинок і подякувати за гостину телефоном або поштівкою.

Нас іноді може здивувати комунікативна поведінка інозем­ців, які розмовляють українською. Скажімо, німець, покидаючи купе потягу, салон літака тощо, може сказати нам Доброго ранку! або, відповідно, Доброго дня! чи Доброго вечора! Річ у тім, що за нормами німецького етикетного мовлення Auf Wiedersehen! – " До побачення! " говорять тільки тому, з ким справ­ді скоро будуть бачитись, а всім іншим бажають доброго ран­ку, дня чи вечора — так само, як під час зустрічі. Отож коли німець каже нам на прощання Доброго дня!, то це є виявом ін­терференції — перенесення норм німецького слововживання в українське мовлення.