Основні поняття дисципліни

Вступ. Мета, предмет та задачі курсу.

Тема 1. Управління трудовими ресурсами в системі управліня економікою країни

1.1 Основні поняття дисципліни

1.2. Об'єкт, мета і методи управління трудовими ресурсами

Місце і значення курсу серед дисциплін фундаментальної підготовки бакалаврів і спеціалістів з економіки, взаємозв'язок його з суспільними

Вступ

Курс „Управління трудовими ресурсами” є складовою, міждисциплінарною частиною системи менеджменту, що побудована на соціально-економічних законах раціонального відтворення та використання ресурсів, які сприяють прогесивному розвитку продуктивних сил регіонів та України. В межах цієї дисципліни управління трудовими ресурсами розглядається на мезо- та мега- рівнях, а на мікро-рівні – це є продметом дисципліни „Управління персоналом”.

Мета викладання дисципліни полягає в формуваанні у майбутніх спеціалістів – менеджерів системного мислення щодо закономірностей та взаємозв’язків в системі управління трудовими ресурсами, наданні практичних навичок щодо визначення кільксних та якісних складових трудового потенціалу, аналізу ситуації на ринку праці, трудової активності та мобільності робочої сили, оптимального розподілу трудових ресурсів між окремими галузями і територіями регіонів України.

Управління трудовими ресурсами - це самостійна нау­ка, яка має свій специфічний предмет зміст і об'єкт вивчення. Вирішення економічних проблем значною мірою залежить від науково-обгрунтованих і раціонально реалізо­ваних рішень з питань управління людьми, оскільки в кін­цевому рахунку розвиток економіки залежить від якісного трудового потенціалу, його використання в конкретних умовах.

Предметом вивчення даного курсу є:

• теоретичні положення управління з проблем відтво­рення, формування, розподілу та використання трудових ресурсів;

• ефективні форми та засоби цілеспрямованого впли­ву на трудові ресурси для досягнення поставленої мети;

• прикладні аспекти управління та досвід зарубіжних країн.

Головні завдання курсу:

· вивчення якісних та кількісних складових трудового потенціалу та трудових ресурсів;

· визначення основних підсистем управління трудовими ресурсами;

· вивчення методів дослідження стану та розвитку трудового потенціалу, робочої сили та трудових ресурсів;

· визначення основних факторів трудової активності та мобільності робочої сили;

· вивчення сучасних світових методик аналізу стану трудоактивного населення, в тому числі, і методологї МОТ.

· вивчення теоретичних засад функціонування ринку праці;

· розвиток практичних вмінь та навичок щодо застосування методик для підвищення ефективності управління трудовими ресурсами;

· закріплення отриманих знань з метою їх подальшого використання в практичній та професійній діяльності.

Основні поняття дисципліни

Ресурси – матеріальні, фінансові, сировинно-природні та людські запаси, або можли­вості країни та регіонів, які за умов ефективного використання здатні приносити дохід.

Праця - усвідомлена енергозатратна діяльність людей, що вимагає докладання зусиль, виконання роботи з метою отримання доходу; один з чотирьох основних чинників виробництва. Процес праці є органічною єдністю трьох складових:

§ цілеспрямованої, доцільної діяльності людини, або самої праці;

§ предметів праці;

§ засобів праці, за допомогою яких людина впливає на предмети праці.

Виробляючи матеріальні блага, люди вступають між собою у ви­робничі відносини, якими визначається соціальний характер праці.

Уnравління – цілеспрямований вплив з боку суб'єктів, органів влади на людей та економічні об'єкти з метою управління їхніми діями та отримання бажаних результатів.

Функції уnравління – відповідні види цілеспрямованої діяль­ності, пов'язані з управлінням.

Планування – це формування цілей, завдань і перспектив зміни параметрів управління, глибоке осмислення, обrpунтування та чітке формування напрямів дій, складання планів і графіків ро­боти на різні періоди для здійснення поставлених цілей.

Трудові ресурси є одним з елементів продуктивних сил, наряду із предметами та засобами прці.

Цей термін вперше впровадив академік С.Г. Стру­милін у 20-ті роки ХХ ст. на запит планів ГОЕЛРО та індустріалізації СРСР, що потребувало чіткого визначення відповідності кількості робочих місць і робочої сили в поточному та майбутньому періодах. Тобто потребами соціалістичного планування і господарського управління країною. Але тільки з кінця 50-х років ХХ ст. цей термін отримав широке використання в роботах економістів і планово-статистичній практиці.

Довгий час трудові ресурси розглядалися із статистико-демографічного аспекту, тобто домінував кількісний підхід. Економічний зміст трудові ресурси отримують внаслідок включення до її змісту економічної категорії „робоча сила”.

„Робоча сила” – це здатність до праці, сукупність фізичних і духовних здібностей, яким володіє організм, жива особистість людини, і які використовуються нею у випадку виробництва нею споживчих цінностей (К. Маркс). Робоча сила визначає відносини між людьми в процесі їх участі у суспільній праці без жорсткої прив′ язки до істричних специфічних форм реалізації в практиці суспільного виробництва.

Політико-економічний аспект трудових ресурсів проявляється у їх вираженні суспільного відношення щодо їх відтворення (формування, розподілу та використання).

Значний час трудові ресурси як реальні (наявні) ресурси праці оцінювалися в основному з кількісної сторони. Але в умовах вичерпання зростання чисельності населення, особливо з кінця 70-х років ХХ ст. подальше зростання зайнятого населення скорочується, а фактором росту суспільного виробництва стає не екстенсивне (розширювальне кількісно) підвищення продуктивності праці, а інтенсивне – за рахунок якісних характеристик трудових ресурсів (освіта, здоров′ я, професіональний рівень, культура). Тобто мають підвищуватися особистісні якості працівника.

Трудові ресурси – це частина працездатного населення країни (регіону), яка характе­ризується фізичними та розумовими здібностями до праці. Це – сукупність носіїв робочої сили, яка здебільшого визначається демографічною структурою населення, встановленими межами працездатності як тих, що беруть участь у процесі праці, створенні споживчих вартостей і соціально-культурних цінностей, так і по­тенційно здатних до суспільно-корисної діяльності. Т рудові ресурси фор­мує кількісний та якісний склад населення.

Трудові ресурси – це соціально-економічна категорія, що включаює працездатне на­селення працездатного віку, межі якого визначаються законодавством кожної країни. В України до складу трудових ресурсів відносять чоловіків і жінок у віці 16-59 років. Для окремих категорій працівників верхні межі знижуються (шахтарям до 55 років, дояркам – 50 років), працюючих підлітків та пенсіонерів, а виключаються інвалідів І та ІІ груп і пенсіонерів, що вийшли на песію за пільгових умов. В більшості країн світу працездатний вік завер­шується значно пізніше.

Трудові ресурси - важлива частина економічного поте­нціалу країни. Кількість трудових ресурсів постійно зміню­ється. Якщо в 1991 році чисельність трудових ресурсів становила 29, 8 млн. чол., в 1996 р. - 26 млн. чол., то за да­ними, наведеними в проекті прогнозу економічного і соці­ального розвитку України до 2000 і 2010 року, чисельність зайнятих в галузях економіки, досягне свого мінімального значення у 2010 році - 19, 5 млн. чол., в подальшому очіку­ється поступове зростання зайнятих на 1-2 млн. чол. за 10 років.

Рух трудових ресурсів відбувається під впливом со­ціальних, економічних й біологічних чинників. Приріст трудових ресурсів – це різниця між чисельністю населення, яке вступає в працездатний вік, і чисельністю, яка перехо­дить до пенсійного віку.

Трудові ресурси як соціально-економічна категорія в науково-практичному обігу використовувався тільки в СРСР. В ході інтеграції пострадянських країн до світового господарства в 2000 р. ця категорія знімається із статистичного обліку і замінюється на використовувану у всьому світі категорію „економічно активне населення”, а в абстрактному визначенні – „робоча сила”. Але на регіональному рівні категорія „трудові ресурси” має обіг і використовується для розробки планів соціально-економічного розвитку регіонів. В статистичному обліку навіть на регіональному рівні категорія „трудові ресурси” відсутня.

Трудовий потенціал – це соціально-економічна категорія, яка прийшла частково на зміну „трудовим ресурсам” для дослідження шляхів інтенсивного підвищення продуктивності праці суспільного виробництва.

Трудовий потенціал – сукупність працездатного насе­лення з врахуванням інтелектуального розвитку, здібнос­тей, знань, умінь, досвіду, духовних цінностей, звичаїв, традицій, переконань і патріотизму. Поняття " трудовий потенціал" більш ширше, ніж трудові ресурси, тому, що во­но характеризується не тільки загальною чисельністю інди­відів, але й включає сукупність різних якостей людей, що визначають їх працездатність.

По-перше, якість пов'язана із здібностями і бажанням до праці, станом здоров'я, типом нервової системи, тобто всіма тими якостями, що відобра­жають фізичний й психологічний потенціал.

По-друге, обсяг загальних та спеціальних знань людини, її трудових навичок та умінь, здатність до певного виду діяльності.

По-третє, враховується рівень свідомості, відповідальності, інтересів, потреб.

Трудовий потенціал – це резерви (ресурси) живої праці, якими володіє працездатне населення країни (регіону) в умовах певного суспільного ладу.

Формування трудового потенціалу здійснюється за схе­мою: " населення - трудові ресурси - трудовий потенціал".

Трудовий потенціал – складна динамічна система, що складається із демографічного, професійно-кваліфікаційного та соціально-культурного потенціалів.

Трудовий потенціал залежить від ряду факторів (рис.1).

Рисунок 1 – Фактори, що впливають на трудовий потенціал

Якісна визначеність трудового потенціалу формується в залежності від потреб виробництва, кон'юнктури ринку праці, системи соціально-економічних відносин. Україна завжди відзначалася високою якістю трудового потенціалу з точки зору професійно-освітнього, кваліфікаційного та інтелектуального рівня робочої сили. В нових економічних умовах у зв'язку з вивільненням та трансформуванням надлишку висококваліфікованої робочої сили відбуваються стихійні явища, що ведуть до якісних змін у структурі тру­дових ресурсів.

Економічно активне населення – це населення у віці 15-70 років, яке зайня­те корисною діяльністю, виробництвом матеріальних, соці­альних й духовних цінностей, що забезпечують йому дохід.

Частка економічно активного населення залежить від кількості людей в працездатному віці, а також від рівня зайнятості людей в допенсійному та післяпенсійному віці.

Економічно пасивне населення – це люди, які знаходя­ться на утриманні сім'ї та суспільства (інваліди І та II груп, а також непрацюючі особи працездатного віку, якщо вони отримують пенсію на пільгових умовах), або ті, хто має інші джерела існування і не прпонує своєї робочої сили для суспільного виробництва.

Концепції цивілізаційного розвитку – розвитку людських ресурсів та людського розвитку.

Концепція розвитку людських ресурсів – центральна ланка – „людський капітал”

Людський капітал (Human Capital) – виробничі знання, уміння і професійна підготовка, якими володіє окрема людина і за умови використання приносить їй дохід. Мається на увазі вартість, яка створюється в результаті затрат на навчання, освіту, зміцнення здоров'я

Таким чином, на перший план висувається спосіб виробництва і передачі знань і, власне, сама людина – його інтелектуальний потенціал. За розрахунками Всесвітнього банку, в складі національного багатства США основні виробничі фонди (будівлі, споруди, машини та устаткування) складають лише 19 %, природні ресурси – 5, а людський капітал 76 %. Тому все більша частина дослідників вважає людський капітал самим цінним ресурсом постіндустріального суспільства, набагато ціннішим, ніж природне або накопичене багатство. Вже зараз у всіх країнах людський (інтелектуальний) капітал визначає темпи економічного розвитку і науково-технічного прогресу. Відповідно посилюється увага суспільства до системи освіти як основі виробництва цього потенціалу.

Зростаюче значення людського капіталу в наші дні пов'язане з посиленням ролі освіти в економічному розвитку і з серйозними змінами у взаємодії суб'єктивного і об'єктивного чинників виробництва. Перетворення людського чинника на провідну і визначаючу продуктивну силу по відношенню до речовинного чинника відбувається з середини ХХ с. ще і тому, що зменшився часовий лаг, тобто різниця в кількості років, необхідних для зміни технологій і підготовки кадрів для них. Раніше радикальні технічні зміни в суспільному виробництві відбувалися приблизно через 35-40 років, а тому знань, отриманих у вузах, вистачало майже на все подальше трудове життя фахівця і для навчання було достатньо в середньому 6-8 років. У сучасних же умовах середній період оновлення технологій і техніки скоротився до 4-5 років, а в найбільш розвинених галузях - до 2-3 років, причому необхідність оновлення диктується не стільки фізичним, скільки моральним старінням. А терміни підготовки кваліфікованих працівників зросли до 12-14 і більше років.

Згідно теорії людського капіталу, людський капітал в умовах ринку - це індивід і його здібності до праці. Оскільки здібності до праці володіють властивістю накопичуватися, соціальні складові (демографічні, характеристики фізичного і психічного здоров'я, освіта і виховання, культура) також мають капітальну природу, бо вони визначають ступінь затребуваності індивіда на ринку праці. Величина вкладень (інвестицій) в людський капітал, тобто в забезпечення здоров'я, освіту і культуру, прямо впливає на зростання продуктивності праці і одержувані доходи працівника. У свою чергу це веде до зростання суспільного багатства, тобто економічному зростанню і підвищенню конкурентоспроможності країни.

На рубежі XX і XXI століть світова наукова думка сформувала принципово новий погляд на цивілізаційний прогрес. Нова парадигма розвитку на перший план висуває не нагромадження матеріальних благ, а розвиток людського по­тенціалу при збереженні навколишнього середовища. Люди­на, її потреби і розвиток визнаються основними передумова­ми прогресу, а отже, і змістом соціальної політики кожної держави.

В концепції людського розвитку (розширення можливостей вибору людини)центральну ланку посідає категорія –„людський потенціал”. Пріоритети людського розвитку протидіють нестри­мній погоні за виробництвом ВВП і споживанням, сприяють укоріненню поміркованого ставлення до природи, збереженню та відновленню довкілля. Людсь­кий розвиток, який має за мету забезпечення гідного життя для всіх людей, сприяє подоланню бідності, а от­же, подоланню нерівності, становленню і розвитку де­мократії, збереженню соціальної та політичної стабіль­ності в суспільстві.

Визначальною тезою концепції людського розвитку є положення стосовно того, що " люди не потребують безкінечно високого доходу для забезпечення гідного рівня життя". Вищий дохід загалом сприяє розширен­ню людського вибору, але цей вплив знижується зі збі­льшенням доходу згідно з принципом зменшення його корисності.

Людський розвиток може трактуватися і стосовно зростання здібностей людини, її спроможності досяга­ти визначеної мети. Формування здібностей залежить від використання наявних економічних, соціальних та політичних можливостей, які надає соціальне і природ­не довкілля, від доступності необхідних ресурсів тощо.

Базисним принципом концепції людського розвитку є не постійне надання злиденним верствам і країнам гу­манітарної допомоги, а стимулювання їхнього розви­тку, підвищення їхньої ролі в суспільстві, розширення можливостей вибору способу життя, можливостей прийняття рішень стосовно своєї долі, але одночасно й посилення відповідальності за прийняте рішення і його виконання.

Людський розвиток визначається Індексом Людського Розвитку, який обчислюється ПРООН.

Індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП, англ. Human Development Index, HDI) — індекс для порівняльної оцінки бідності, грамотності, освіти, середньої тривалості життя та інших показників країни. Індекс був розроблений в 1990 році пакистанським економістом Махбубом ель Хаком (Mahbub ul Haq) і використовувається з 1993 року ООН в щорічному звіті з розвитку людського потенціалу.

При підрахунку ІРЛП враховуються 3 види показники:

• Середня тривалість життя при народженні — оцінює довголіття.
• Рівень грамотності дорослого населення країни (2/3 індексу) і сукупна частка учнів та студентів (1/3 індексу).
• Рівень життя, оцінений через ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності (ПКС) в доларах США.

Альтернативним індексом є Індекс бідності (також розроблений ООН для оцінки якості життя населення в будь-якій країні).