Громадянська війна в Афганістані.

Однією із країн даного регіону на території, якої залишилася кров наших солдатів є звичайно Афганістан.

Хронологічно громадянську війну на 6 періодів.

І період ( 27 квітня 1978- 27 грудня 1979 рр.):

Квітневий переворот (саурська революція) здійснений НДПА. Повалення режиму М. Дауда. Проголошення Де­мократичної Республіки Афганістан на чолі з Н. Таракі. Внутрішньопартійна боротьба між фракціями НДПА («Хальк» і «Парчам»). Переворот, установлення режиму Аміна. Заходи нової влади по радикальній модернізації країни були неприйняті значної частиною населення. Поява руху моджахедів (збройна опозиція, яка діяла під релігійними, національними, ідеологічними гаслами). Початок громадянської війни

II період (27 грудня 1979- 15 лютого 1989 рр.):

Радянська інтервенція до Афганістану під прикриттям гасла «надання інтернаціональної допомоги братньому народу». Насильницьке повалення влади X. Аміна, його вбивство. Установлення прорадянського уряду Б. Карма-ля. Розгорання громадянської війни. Втягування в неї радянських військ. Згуртування руху моджахедів. Фі­нансова і матеріальна підтримка його країнами Заходу, СІЛА, арабськими та ісламськими країнами. 3 1986 р. поступове згортання радянської присутності в країні. Зміна керівництва Афганістану. 3 метою припинити ві­йну з 15 січня 1987 р. уряд Наджибули проголошує по­літику «національного примирення». Прийняття нової конституції. Припинення радикальних соціально-еко­номічних реформ. Квітень 1988 р. — Женевська угода про політичне врегулювання становища в Афганістані. 15 лютого 1989 р. — завершення виведення радянських військ з країни.

III період (грудень 1989 – кві­тень 1992 рр.):

Боротьба колишніх лідерів моджахедів проти режиму Наджибули, якому закидалася залежність від Москви. Вступ військ коаліції до Кабула, повалення влади Над­вибули

IV період (квітень 1992- 27 вересня 1996 рр):

Боротьба між лідерами опозиції за владу. Основни­ми протиборчими сторонами виступали: А.Ш. Масуд, Б. Раббані (таджики), Г. Хекматіяр (пуштун, радикаль­ні ісламісти), А. Р. Дустум (узбек). Громадянська війна перейшла у площину етнічного протистояння. У вересні 1994 р. з'являється нова сила — рух Талібан (випускни­ки, студенти мусульманських релігійних навчальних за­кладів) на чолі з М. Омаром. Поступово таліби встановлю­ють контроль над більшою частиною країни і 27 вересня 1996 р. захоплюють Кабул, встановивши свою владу на 90 % території країни

Одним з перших актів талібів була страта колишнього лідера Афганістану Наджибули і його брата, що перехо­вувались у місії ООН.

V період (27 вересня 1996— лис­топад 2001 рр)

Боротьба талібів (етнічною їх опорою виступають пуштуни) проти Північного альянсу, на чолі якого стояли Раббані, Масуд і Дустум. На контрольованій талібами території був встановлений режим, який заснований на законах ісламу в найжорстокішій формі. Здавалося, що таліби намагались повернути країну до часів середньо­віччя. Після теракту в СІЛА 11 вересня 2001 р. таліби були звинувачені у зв'язках з терористичною організа­цією Аль-Каїда на чолі з У.Б.Ладеном. Відхиливши ультиматум СІЛА про видачу останнього, таліби опини­лись у стані війни з антитерористичною коаліцією країн світу. 7 жовтня 2001 р. американські війська та їх со­юзники почали операцію проти талібів та Аль-Каїди на території Афганістану (операція «Незламна свобода»), їхнім союзником виступив Північний альянс на чолі з Масудом (у листопаді 2001 р. він загинув від теро­ристичного акту, здійсненого Аль-Каїдою). У листопаді війська Північного альянсу разом з військами США та їх союзниками вступили у Кабул. Режим талібів було повалено, проте М. Омар і У. Б. Ладен врятувалися від полону.

VI період (листопад 2001 р. —...)

Після повалення режиму талібів було встановлено ре­жим на чолі з X. Карзаєм (лютий 2002 р.), що тримаєть­ся на військах США та інших держав. Проводяться опе­рації проти прихильників руху Талібан, що розгорнули партизанську війну проти «нових окупантів»

Отже, після Другої світової війни регіон Середнього Сходу зазнав серйоз­них змін. Він став епіцентром протистояння СРСР і США в «холодній війні». Нафтові родовища Ірану не давали спокою американським бізнесменам, у свою чергу радянське керівництво прагнуло одержати вихід в Індійський океан. Зрештою нав'язування країнам регіону таких моделей розвитку, які суперечили цивілізаційному та істо­ричному розвитку країн (Ірану — західна, Афганістану -— радян­ська модель), призвели до народного вибуху, який став на захист власного шляху розвитку. У 1979 р. в Ірані спалахнула ісламська революція, вплив якої на ісламські країни відчувається й до цього часу. Афганістан потонув у вирі громадянської війни, ставши при­становищем терористів і наркоділків.