Василь Гей

Струцюк Йосип Георгійович

Письменник народився у холмському селі Стрільці. Коли малому Йосипу ледве виповнилося десять років, його сім’я, як і тисячі інших українських родин, що населяли Холмщину і Підляшшя, була змушена виїхати на Cхідну Україну. Тривала акція «Вісла». Згодом Струцюки, так і не прижившись в степах, вирушили поближче до рідної домівки, осівши на Волині. Нині Волинь – це вже батьківщина письменника, щоправда, досі у його творчості багато уваги приділяється рідній Холмщині. А ще – Україні, її мові, коханню, природі. Йосипа Струцюка хвилюють теми голодомору, чорнобильська трагедія, сучасні проблеми людства. Загалом Йосип Струцюк – автор кількох десятків книг, серед яких: «Освідчення», «Засвідчення», «Досвідчення», «Гостинець од зайця», «Стохід», «Воронько», «Цвіт дикої шандри» та інші. У них – твори для дорослих і дітей, поезії, пісні, кіноповісті, драматичні поеми, романи.

Згорани

(вірш перший із циклу)

Комиш і селезня крило,

і поплавець на сонній хвилі.

Хоч ми нічого не зловили,

і все-така то був улов.

Живи спокійно, коропище.

Тепер мета у нас одна:

на кілька кілограмів тишу

за зябра підсікти із дна.

Мовчала риба й ми мовчали,

а небо із-під нас пливло.

Нам просто хороше було,

що нас ніде не помічали,

що ми собі отак були

самі з собою наодинці,

і чорні сосни, як годиться,

за нами берегом ішли.

І ось прокинулося вже

село і вигнало корови.

Мій досвітку зеленобровий,

хай тебе доля береже.

А там за досвітком і ранок

на чисте плесо заплива.

Дивись – і в золоті жнива

спішать згорани-озеряни.